Господарський суд
Житомирської області
майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48-16-20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua, код згідно ЄДРПОУ 03499916
"28" вересня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/773/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
секретар судового засідання: Антонова О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Стеценко Л.В. - довіреність №5 від 04.01.2021,
від відповідача: Свінціцька Г.В. - згідно виписки з ЄДР;
Самчук Р.А. - згідно виписки з ЄДР,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області
до Управління Держпраці у Житомирській області
про стягнення 16356,72 грн шкоди
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області звернулось з позовом до суду про стягнення з Управління Держпраці у Житомирській області 16356,72 грн. шкоди.
Ухвалою від 19.07.2021 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07.09.2021.
11.08.2021 на адресу суду від відповідача надійшли:
- відзив на позовну заяву;
- клопотання від 06.08.2021 за №4988 щодо заміни неналежного відповідача, згідно якого Управління Держпраці у Житомирській області вважає, що належним відповідачем у справі є Державна казначейська служба України, оскільки остання є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету;
- клопотання від 06.08.2021 за №4988 про закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, у якому відповідач вказав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, так як правовідносини між сторонами є безспірними, а заявлені до стягнення кошти підлягають поверненню Державною казначейською службою України, на підставі порядку №787, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Управління Держпраці у Житомирській області.
20.08.2021 від позивача надійшов відзив.
03.09.2021 надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив.
Ухвалою від 07.09.2021, за клопотанням відповідача, суд відклав судове засідання на 17.09.2021 .
Ухвалою від 17.09.2021 відкладено розгляд справи на 22.09.2021.
В судовому засіданні 22.09.2021 оголошувалася перерва до 28.09.2021.
У судовому засіданні 28.09.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням пояснень, викладених у відповіді на відзив (а.с. 75-79). Заперечував щодо поданих відповідачем клопотань про заміну відповідача у справі та закриття провадження у справі. Наголосив, що належним відповідачем у даній справі вважає Управління Держпраці у Житомирській області.
Представник відповідача позовні вимоги заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 47-51) та запереченнях на відповідь на відзив (а.с. 83-84).
Суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача від 06.08.2021 про заміну відповідача, оскільки згідно зі ст. 48 ГПК України, заміна неналежного відповідача здійснюється лише за клопотанням позивача. Натомість, представник позивача підтвердив у судовому засіданні, що належним відповідачем у даній справі вважає Управління Держпраці у Житомирській області.
Підстав для закриття провадження у справі, з визначених відповідачем мотивів, у тому числі і з урахуванням відсутності підстав для заміни відповідача у справі та підтримання позовних вимог позивачем, суд також не вбачає, тому у задоволенні клопотання від 06.08.2021 суд ухвалив відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд
Позивач зазначає, що Управлінням Держпраці у Житомирській області було винесено постанову №ЖИ18/ЖТ8291/91/НП/АВ/СП-ФС від 10.08.2020 про накладення на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області штрафу у розмірі 14169,00 грн.
Рішенням від 07.06.2019 у справі №240/14423/20 (а.с. 9-17), залишеним в силі постановою сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 (а.с. 14-17), позов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови, задоволено частково; визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Житомирській області №ЖИ18/ЖТ8291/91/НП/АВ/СП-ФС від 10.08.2020; в іншій частині позову відмовлено.
При цьому позивач зазначає, що у справі №240/14423/20 ним було понесено витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 2102,00 грн та 630,60 грн за подання заяви про забезпечення позову.
Також позивач вказує, що у зв'язку з несплатою штрафів у добровільному порядку, не зважаючи на оскарження постанови про їх накладення, Управління Держпраці у Житомирській області звернулось до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Хмельницький) для примусового виконання постанови №ЖИ18/ЖТ8291/91/НП/АВ/СП-ФС від 10.08.2020, врезультаті чого з позивача, згідно постанов державного виконавця від 17.09.2020, було стягнуто 14169,00 грн накладеного штрафу, 1416,90 грн виконавчого збору, 140,22 грн мінімальних витрат виконавчого провадження .
За твердженнями позивача, неправомірними діями відповідача позивачу завдана матеріальна шкода у загальному розмірі 16356,72 грн, який обраховано з урахуванням стягнутих 14169,00 грн накладеного штрафу, 1416,90 грн виконавчого збору, 140,22 грн мінімальних витрат виконавчого провадження та 630,60 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову у справі №240/14423/20.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зсилається на приписи ст. 19, 56 Конституції України, ст. 15, 16, 1166, 1173, 1174 ЦК України.
Відповідач, у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив (а.с. 47-49, 83-84), вказав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки заявлена ним сума є безспірною та підлягає відшкодуванню органом Державної казначейської служби згідно Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ від 03.09.2013 №787. Зауважив, що у резолютивній частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/14423/20 від 04.11.2020 відсутнє зобов'язання щодо Управління Держпраці у Житомирській області про повернення сплачених позивачем штрафів та врегулювання питання повернення коштів з бюджету Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845. Вважає, що грошові кошти, стягнуті виконавчою службою на виконання виконавчих документів, які у подальшому були скасовані судом, відповідно до положень ЦК та ГК України не являються шкодою (збитками), а підлягають поверненню у встановленому законом порядку. Заперечив також щодо стягнення, заявленої позивачем шкоди у розмірі 680,00 грн, які було сплачено як судовий збір за забезпечення позову у адміністративній справі №240/14423/20.
Позивач, у відповіді на відзив (а.с.76-79), зсилаючись на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2018 у справі №925/210/18, підтримав позовні вимоги, наголосивши, що шкода підлягає стягненню на підставі ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України, згідно яких допускається можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи; необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади (його посадових чи службових осіб) має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи таке.
Статтею 43 Конституції України гарантовано, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 259 Кодексу законів про працю України (КЗпП), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Згідно з ч. 1 ст. 260 КЗпП України, державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 (далі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з п. 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100, територіальним органом Держпраці на території Житомирської області є Управління Держпраці у Житомирській області
До завдань Держпраці належить, зокрема, державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (п.п. 6 п. 4 Положення № 96).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, регулює постанова КМУ від 21.08.2019 №823 "Про затвердження здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю ". Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Як повідомив позивач та підтверджено матеріалами справи, Житомирським окружним адміністративним судом розглянуто адміністративну справу №240/14423/20 та постановлено рішення від 04.11.2020, яке залишено в силі постановою Сьомого адміністративного апеляційного суду від 25.03.2021, за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови.
У вказаних судових актах зазначено, що позивач просив визнати протиправними дії Управління Держпраці у Житомирській області направлені на проведення інспекційного відвідування без оприлюднення на офіційному веб-сайті Держпраці уніфікованої форми акта інспекційного відвідування та визнати незаконною і скасувати постанову Управління Держпраці у Житомирській області №ЖИ18/ЖТ8291/91/НП/АВ/СП-ФС від 10.08.2020. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до ст. 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877) надано право суб'єкту господарювання не допустити до перевірки орган контролю у випадку, якщо на офіційному веб-сайті Держпраці не оприлюднено уніфіковану форму акта інспекційного відвідування . Позивач, також, звертає увагу суду, на те, що будь-якого погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю), відповідачем під час проведення заходу позивачу надано не було. Крім того, звернення на підставі яких призначено перевірку, стосуються питань звільнення, що були чи є предметом судового розгляду.
Також у справі №240/14423/20 судом встановлено, що:
- на підставі листа-погодження Держпраці №3673/2.2/3.1-20 від 01.06.2020, №4139/1/12-20 від 24.06.2020, звернення громадян №76 від 22.01.2020 та №381 від 12.06.2020, відповідач повідомив позивача про наміри посадових осіб управління Держпраці у Житомирській області здійснити позаплановий захід державного нагляду з 16.07.2020 по 23.07.2020 на підставі направлення від 14.07.2020 №777/04;
- листом від 17.07.2020 № 11-1372 позивач повідомив відповідача про неможливість проведення інспекційного відвідування до оприлюднення на офіційному веб-сайті Держпраці уніфікованої форми акта інспекційного відвідування. 16.07.2020 інспектором праці було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ЖТ8291\91\НПАВ, у зв'язку з недопуском та ненаданням необхідної інформації;
- у зв'язку з цим, 12.08.2020 заступником начальника управління Держпраці у Житомирській області Возною С.В. винесено постанову від 10.08.2020 №ЖИ18/ЖТ8291/91/НП/АВ/СП-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 14169,00 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі №240/14423/20, яке набрало законної сили 25.03.2021, суд позов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови, задовольнив частково. Визнав протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Житомирській області. В іншій частині позову відмовив.
Вказане рішення адміністративного суду мотивовано, зокрема тим, що, оскільки відповідачем на офіційному веб-сайті не оприлюднено уніфікованої форми акта інспекційного відвідування, що є підставою для не допуску до проведення інспекційного відвідування та позивач реалізував надане йому право, суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для накладення штрафу, тому така постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій Управління Держпраці у Житомирській області, що направлені на проведення інспекційного відвідування без оприлюднення на офіційному веб-сайті Держпраці уніфікованої форми акта інспекційного відвідування, то суд зазначив, що протиправність дій посадових осіб відповідача направлених на проведення позапланової перевірки позивача відсутні, оскільки такі повноваження Держпраці надані законом. Чинним законодавством визначено перелік підстав для проведення планових та позапланових перевірок та порядок їх призначення, що у даному випадку відповідачем було дотримано. Питання, порушені у зверненнях, на підставі яких було призначено перевірку, не були предметом дослідження у судах.
При цьому, не оприлюднення на офіційному веб-сайті Держпраці уніфікованої форми акта є підставою саме для не допуску перевіряючих до перевірки, а не відсутністю взагалі підстав для її проведення.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також суд встановив, що у зв'язку з несплатою штрафів у добровільному порядку, 17.09.2020 Управління Держпраці у Житомирській області області звернулось до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Хмельницький) для примусового виконання постанови №ЖИ18/ЖТ8291/91/НП/АВ/СП-ФС від 10.08.2020.
Згідно п. 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 509 від 17.07.2013 (далі - Постанова № 509), штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
Пунктом 11 Постанови № 509 передбачено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
17.09.2020 старшим державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Хмельницький) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63050931 з примусового виконання постанови №ЖИ18/ЖТ8291/91/НП/АВ/СП-ФС від 10.08.2020, якою зокрема, визначено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 1416,90 грн (а.с. 19).
Постановами державного виконавця від 17.09.2020 стягнуто з Управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Житомирській області виконавчий збір у розмірі 1416,90 грн (а.с. 20 (зворотній бік)) та визначено для боржника загальну суму мінімальних витрат у розмірі 140,22 грн (а.с .22).
Згідно платіжних доручень №1417, 1418, 1419 від 30.10.2020 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області сплачено 14169,00 грн штрафу, згідно постанови №ЖИ18/ЖТ8291/91/НП/АВ/СП-ФС від 10.08.2020; виконавчий збір у розмірі 1416,90 та мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 140,00 грн (а.с. 24-26).
Також наданим до справи платіжним дорученням №1064 від 17.08.2020 підтверджено сплату позивачем судового збору за забезпечення позову у Житомирському окружному адмін. суді в сумі 630,0 грн.
Як уже зазначалося судом, позивач стверджує, що неправомірними діями відповідача позивачу завдано матеріальну шкода у загальному розмірі 16356,72 грн, з яких 14169,00 грн штрафу, стягнутого згідно постанови Управління Держпраці у Житомирській області, яка в подальшому була визнана протиправною та скасована, а також 1416,90 грн виконавчого збору, 140,22 грн мінімальних витрат виконавчого провадження, 630,60 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову у справі №240/14423/20.
Згідно приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Згідно частини 3 статті 147 ГК України, збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).
При цьому, за ч. 1 ст. 225 ГК України, до додаткових витрат, понесених стороною, яка зазнала збитків, віднесено штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо.
За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України відповідно.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
З огляду на викладене, відповідач у даній справі - Управління Держпраці у Житомирській області є органом державної влади, державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Водночас, необхідною підставою для притягнення відповідного органу (органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 Цивільного кодексу України.
За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної податкової служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (стаття 22 Цивільного кодексу України).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади (його посадових чи службових осіб) має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Таким чином, фактичні обставини, а саме в частині, що стосується протиправності винесення Управлінням Держпраці у Житомирській області постанови №ЖИ18/ЖТ8291/91/НП/АВ/СП-ФС від 10.08.2020 про накладення на позивача штрафу в сумі 14169,00 грн як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 ГПК України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року у справі № 240/14423/20, яке набрало законної сили, зокрема, обставини необґрунтованості та протиправності дій Управління Держпраці у Житомирській області щодо прийняття постанови про накладення штрафу.
Також суд зазначає, що ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
В свою чергу, ч. 1 - 3 ст. 42 ЗУ "Про виконавче провадження" визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч. 4 ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Також, Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 року № 2830/5 "Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження" затверджено види та розміри витрат виконавчого провадження, до яких зокрема віднесені: плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
Судом встановлено, що до суми коштів, списаних за платіжними дорученнями від 30.10.2020 №1417, №1418, №1419 (а.с. 23-25), в межах виконавчого провадження №63050931, окрім суми штрафу, нарахованого на підставі постанови Управління Держпраці у Житомирській області, яка в подальшому була визнана протиправною та скасована рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі № 240/14423/20, включено також виконавчий збір в загальній сумі 1416,90 грн та мінімальні витрати виконавчого провадження в загальній сумі 140,22 грн, а отже, і стягнуті з позивача під час примусового виконання вказаних постанов, виконавчий збір в загальній сумі 1416,90 грн та мінімальні витрати виконавчого провадження в загальній сумі 140,22 грн, за своєю правовою природою є шкодою, яка завдана позивачу діями відповідача, та підлягає відшкодуванню позивачу в силу вимог закону, а саме ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
При цьому судом враховано, що стягнення з позивача в рамках примусового виконання постанови Управління Держпраці у Житомирській області виконавчого збору у розмірі 1416,90 грн та мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 140,22 грн, відбулось в рамках виконавчого провадження саме з примусового виконання постанови відповідача, яка була пред'явлена до виконання та, відповідно, виконувались в порядку та розмірах, обумовлених Законом України "Про виконавче провадження", а в подальшому була скасована в судовому порядку, як неправомірна.
Поряд із цим відсутність в матеріалах справи доказів неправомірності дій Державної виконавчої служби під час виконання своїх обов'язків, оскарження позивачем дій державного виконавця в частині визначення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження і покладення обов'язку з їх сплати на позивача, зважаючи на настання факту скасування постанови Головного Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу, не спростовує факту завдання позивачеві майнової шкоди, в тому числі і стягненням витрат, пов'язаних з виконавчим провадженням.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність усіх трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками), наявність яких є обов'язковою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, передбаченої спеціальною нормою ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України, а саме неправомірного винесення Управлінням Держпраці у Житомирській області постанови про накладення штрафу від 10.08.2020 року, наявність завданої матеріальної шкоди у вигляді стягнення з позивача грошових коштів в сумі 14169,00 грн штрафу, 1416,90 грн виконавчого збору та 140,22 грн мінімальних витрат виконавчого провадження, всього 15726,12 грн, та безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача і заподіяною позивачеві шкодою. У стягненні 630,60 грн шкоди, яку позивач обґрунтовує понесенням витрат у зв'язку із сплатою ним судовим збором за поданням заяви про забезпечення позову, суд відмовляє, оскільки такі витрати були пов'язані із реалізацією саме права позивача на подання такої заяви. Тобто, безпосереднього причинного зв'язку між неправомірним винесенням постанови про накладення штрафу та сплатою 630,60 грн судового збору за забезпечення позову у адміністративній справі № 240/14423/20, суд не встановив.
Суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц про те, що оскільки саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, отже належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
При цьому відшкодування матеріальної шкоди у відповідному розмірі, завданої незаконними рішеннями, діями органу державної влади, його посадової, службової особи, має бути здійснено за рахунок держави, а не за рахунок відповідача, оскільки в таких випадках відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 56 Конституції України відповідальність несе саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державної компетенції.
Вищенаведеним також спростовуються заперечення відповідача, зазначені у його відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76,77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідач не подав суду доказів, які б в цілому спростовували доводи позивача. Натомість позивач обґрунтував свої позовні вимоги належними та достатніми доказами в частині вимоги про стягнення 15726,12 грн завданої шкоди.
За вказаного, суд дійшов висновку про наявність підстав для захисту порушеного права позивача згідно із приписами ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України, у розмірі 15726,12 грн. У стягненні 630,60 грн заявленої шкоди суд відмовляє.
Судовий збір, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління Держпраці у Житомирській області (10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Шевченка, буд. 18-А , ід. код 39790560) на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (10014, Житомирська обл., м. Житомир, майдан Корольова, буд.2, ід. код 41313540):
- 15726,12 грн завданої шкоди;
- 2182,49 грн судового збору.
3. У стягненні 630,60 грн шкоди відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 04.10.21
Суддя Вельмакіна Т.М.
1- до справи;
2,3 - сторонам (рек.)