вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" жовтня 2021 р. Справа№ 910/5341/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Чорногуза М.Г.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
Представники сторін:
від позивача - Гуримський О.В.,
від відповідача - Новосад Т.О.,
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 (повний текст рішення складено 26.07.2021)
у справі № 910/5341/21 (суддя Спичак О.М.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічний продукт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд"
про стягнення 455748,17 грн.,-
У 2021 році Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічний продукт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" про стягнення 455 748, 17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 455 748, 17 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічний продукт" грошові кошти у розмірі 455 748 грн. 17 коп. та судовий збір у розмірі 6 836 грн. 22 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами було досягнуто всіх істотних умов договору поставки, що оформлено у вигляді єдиного документу - Договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року. Окрім того місцевий господарський суд встановив, що відповідач повинен був оплатити товар (поставлений за видатковою накладною №РН-0000047 від 08.11.2017 року та за видатковою накладною №РН-0000048 від 09.11.2017 року) у строк до 30.11.2017 включно (відповідно до п. 3.1 Договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року). Щодо застосування строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що оскільки підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, є обставиною, що свідчить про визнання боржником свого боргу, внаслідок підписання представником відповідача 31.05.2018 року Акту звірки взаємних розрахунків, в тому числі за Договором поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року, відбулось переривання позовної давності та її перебіг розпочався заново.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням і недоведеністю обставин, що мають значення для справи, а також із неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема на думку скаржника місцевий господарський суд зазначаючи в рішенні про укладення між позивачем та відповідачем договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року в письмовій формі, не в повній мірі з'ясував обставини справи, оскільки надані позивачем роздруківки електронної переписки є неналежними доказами, а сам договір містить чорно-білий логотип та інформацію про реквізити ТОВ «Кернел-Трейд», в той же час даний договір не підписаний представником відповідача, а також на ньому відсутні будь-які елементи захисту (наприклад водяні знаки, кольорові чи флуоресцентні елементи зображення тощо), які б могли свідчити про автентичність документа, а також відсутня нумерація аркушів, яка мала бути присутня, якщо надані аркуші були б бланками строгої звітності. Також, скаржник зазначає, що поставка позивачем насіння соняшника була здійснена 07.11.2017 року, відтак перебіг строку позовної давності розпочався 08.11.2017 року та сплив через три роки від вказаної дати, а саме 08.11.2020 року, в той час позивач звернувся з даним позовом 30.03.2021 року. Відповідачем у власному відзиві було зроблено заяву про застосування строку позовної давності, як наслідок в задоволенні позову має бути відмовлено, в тому числі із підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Окрім того скаржник звертає увагу, що акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2018 року підписаний з боку відповідача не уповноваженою на те особою, а саме ОСОБА_1. В той час, на думку скаржника місцевим господарським судом було безпідставно зроблено висновок, що ОСОБА_1 (особа зазначена, як підписант акту звірки) та ОСОБА_2 (реальний працівник ТОВ «Кернел-Трейд» в Полтавському регіоні) є однією особою. При цьому скаржник зазначає, що Керівник підрозділу закупівель в Полтавській, Сумській і Чернігівській областях ТОВ «Кернел-Трейд» (станом на 2017 - 2018 роки дану посаду займав ОСОБА_2 ) не є винятком із правил та такий посадовець міг діяти лише від імені товариства виключно в рамках власної компетенції, яка передбачена (обмежена) його посадовою інструкцією. Й наостанок скаржник долучає до апеляційної скарги додаткові докази, які не були предметом дослідження у справі в суді першої інстанції, а саме посадову інструкцію керівника підрозділу закупівель в Полтавській, Сумській і Чернігівській областях ОСОБА_2 , наказ №289-к від 03.07.2018 року про переведення ОСОБА_2 із посади керівника підрозділу закупівель в Полтавській, Сумській і Чернігівській областях на посаду менеджера проектів координаційного центру та наказ №218-к від 27.08.2020 року про звільнення ОСОБА_2 із ТОВ «Кернел-Трейд». При цьому, скаржник зазначає, що у зв'язку з тим, що питання компетентності ОСОБА_2 не досліджувалось та не обговорювалось під час розгляду справи по суті (проте про відсутність відповідної компетенції відповідач зазначав у власному відзиві) та керуючись правом, наданим пунктом 6, ч. 2, ст. 258 ГПК України долучити зазначені документи до матеріалів справи.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року у справі №910/5341/21, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року у справі №910/5341/21 та призначено розгляд справи на 06.10.2021 року.
22.09.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
04.10.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшла відповідь на відзив.
В судовому засіданні 06.10.2021 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Щодо долучених до апеляційної скарги додаткових доказів, а саме посадової інструкції керівника підрозділу закупівель в Полтавській, Сумській і Чернігівській областях ОСОБА_2 , наказу №289-к від 03.07.2018 року про переведення ОСОБА_2 із посади керівника підрозділу закупівель в Полтавській, Сумській і Чернігівській областях на посаду менеджера проектів координаційного центру та наказу №218-к від 27.08.2020 року про звільнення ОСОБА_2 із ТОВ «Кернел-Трейд» колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
З матеріалів справи вбачається, що подані апелянтом докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, як і зазначає сам скаржник, ним у своєму відзиві було вказано про відсутність компетенції ОСОБА_2 на підписання акту звірки, що говорить про те, що скаржник не був позбавлений можливості надати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак своїм правом не скористався, а тому колегія суддів не бере до уваги долучені до апеляційної скарги додаткові документи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано Договір поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року, в якому зазначено, що постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю "Екологічний продукт", покупцем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд". (а.с. 10-11).
Судом першої інстанції встановлено, що вказаний текст договору не містить підпису представника відповідача та відбитку печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд".
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар українського походження, врожаю 2017 року на умовах, зазначених у цьому договорі.
Відповідно до п. 1.2 Договору товаром є насіння соняшнику загальною вартістю 810 000, 00 грн.
Згідно з п. 2.1 Договору умовами поставки товару є DAP Товариство з обмеженою відповідальністю Полтавське ХПП, уч. Бобринець (Полсід (Інтер Агро Лтдтд), 27200, Кіровоградська обл., м. Бобринець, вул. Промислова, 1 згідно з правилами Інкотермс 2010.
Відповідно до п. 2.3 Договору датою поставки товару вважається дата прийняття товару уповноваженими співробітниками вагової елеватора з відповідною відміткою на товарно-транспортній накладній.
Відповідно до п. 3.1 Договору оплата товару здійснюється покупцем у грошовій формі впродовж 3 банківських днів після надання постачальником покупцю документів, зазначених у п.п. 2.5., 2.6 цього договору. У разі ненадання цих документів (не здійснення дії) або неповного надання (здійснення) покупець має право затримати оплату товару або здійснити часткову оплату товару.
Як зазначає скаржник, ним не було підписано Договір поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року, а тому між сторонами не виникло зобов'язальних правовідносин.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частиною першою статі 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Тобто, в межах, наданих цивільним законом, учасники цивільного обороту можуть на власний розсуд врегулювати, чи співпадає момент укладення договору з моментом його підписання (та проставлення печаток).
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
Згідно із частиною другою статті 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).
З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до видаткової накладної №РН-0000047 від 08.11.2017 року позивач поставив відповідачу товар на суму 150 776, 71 грн. (а.с. 143).
Також, відповідно до видаткової накладної №РН-0000048 від 09.11.2017 року позивач поставив відповідачу товар на суму 304 971, 46 грн. (а.с. 144).
Зазначений факт не заперечується відповідачем.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у вказаних накладних вказано, що умова продажу є договір №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року.
Окрім того, в матеріалах справи наявні товарно-транспортна накладна №1 від 07.11.2017 року та товарно-транспортна накладна №3 від 08.11.2017 року, які містять підписи та відбиток печатки зернового складу, до якого було поставлено зерно - Полтавське ХПП, уч. Бобринець, 27200, Кіровоградська обл., м. Бобринець, вул. Промислова, 1, тобто як визначено п. 2.1. договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року. (а.с. 21, 23).
Отже, з вказаних вище обставин вбачається, що позивачем було виконано свої зобов'язання саме по договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року, тому в даному випадку не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Отже правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами було досягнуто всіх істотних умов договору поставки, що оформлено у вигляді єдиного документу - Договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року, посилання на який міститься у підписаних між сторонами видаткових накладних, що свідчить про те, що поставка товару відбувалась саме на умовах Договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року, тобто вказаний договір виконувався сторонами, чого в свою чергу скаржником не спростовано.
Отже, спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, а саме всупереч умовам договору, відповідачем не було здійснено повної оплати за поставлений позивачем товар.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як вже вище встановлено, 08.11.2017 року позивач поставив відповідачу товар на суму 150 776,71 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000047 від 08.11.2017 року, та 09.11.2017 року - товар на суму 304 971, 46 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000048 від 09.11.2017 року, а також відповідними товарно-транспортними накладними, таким чином, на умовах Договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 455 748, 17 грн.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач факт отримання насіння соняшнику не заперечує.
Відповідно до п. 3.1 Договору оплата товару здійснюється покупцем у грошовій формі впродовж 3 банківських днів після надання постачальником покупцю документів, зазначених у п.п. 2.5., 2.6 цього договору. У разі ненадання цих документів (не здійснення дії) або неповного надання (здійснення) покупець має право затримати оплату товару або здійснити часткову оплату товару.
У п. 2.5 Договору зазначено, що при поставці товару постачальник забезпечує надання покупцю оригінал рахунку-фактури, оригіналу видаткової накладної, належно завірену копію транспортної накладної, копія свідоцтва платника ПДВ або копію витягу з реєстру платників ПДВ (якщо покупцю цей документ ще не надавався або з останньої подачі якого відбулись зміни в реєстраційних даних), реєстрацію в ЄРПН податкової накладної та/або розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у відповідності до вимог податкового законодавства, в тому числі при складанні податкової накладної та/або розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної обов'язково вказує не менше перше 4-х цифр коду УКТ ЗЕД у відповідності до п. 1.2 цього договору.
В матеріалах справи наявний лист позивача вих. №79 від 28.12.2017 (адресований відповідачу) в якому позивач зазначив, що за експрес-накладною Нової пошти №59000298472901 від 24.11.2017 року він направив відповідачу видаткові накладні №РН-0000047 від 08.11.2017 року та №РН-0000048 від 09.11.2017 року, рахунки-фактури №СФ-0000036 від 08.11.2017 року та №СФ-0000037 від 09.11.2017 року. (а.с. 27). Докази отримання даного листа також наявні в матеріалах справи. (а.с. 28).
Окрім того, в матеріалах справи наявні експрес накладні Нової пошти. (а.с. 29), відповідно до яких відповідачем отримано відправлення 27.11.2017 року.
Крім того, згідно з п. 2.6 Договору якщо постачальник безпосередньо придбав товар у сільськогосподарського підприємства-виробника і є першим набувачем права власності на товар з моменту його виробництва сільськогосподарським підприємством постачальник додатково на вимогу покупця зобов'язується надати копії документів: договорів поставки/купівлі-продажу товару, підписаний уповноваженим представником постачальника та виробника, видаткову накладну, підписану представником постачальника та виробника, податкову накладну, видану виробником постачальнику - зазначені копії повинні бути засвідчені підписами уповноважених осіб постачальника та виробника та їх печатками, копію свідоцтва платника ПДВ або копію витягу з реєстру платників ПДВ виробника, копію форми 4-сг "Посівні площі сільськогосподарських культур під урожай" (в період червень-листопад) або копію форми 29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур" (в період грудень-травень).
В той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів того, що позивач придбав зерно, що було поставлено відповідачу, у безпосереднього сільськогосподарського підприємства-виробника матеріали справи не містять, у зв'язку з чим, враховуючи умови Договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року та встановлену судом дату отримання відповідачем всіх необхідних документів (27.11.2017 року), які передбачені п. 2.5 договору, відповідач повинен був оплатити товар (поставлений за видатковою накладною №РН-0000047 від 08.11.2017 року та за видатковою накладною №РН-0000048 від 09.11.2017 року у строк до 30.11.2017 року включно (відповідно до п. 3.1 Договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року).
В той же час, колегія суддів також звертає увагу, що отримавши товар, відповідач жодного разу не звертався до позивача із вимогою про надання документів відповідно до п. 2.5. договору, та в свою чергу не вказував про затримку оплати відповідно до п. 3.1. договору.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Водночас, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1, ст. 692 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів також враховує той факт, що в матеріалах справи наявні податкові накладні за спірними господарськими операціями, які були зареєстровані позивачем в ЄРПН 23.11.2017 року. (а.с. 17, 25).
Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Отже, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості отриманого товару настав.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем видаткові накладні та товарно-транспорті накладні, та податкові накладні, які є первинними обліковими документами фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Отже колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що загальна сума боргу відповідача за поставлений згідно з договору поставки товар склала 455 748, 17 грн., доказів оплати, якої матеріали справи не містять.
Щодо доводів скаржника, що поставка позивачем насіння соняшника була здійснена 07.11.2017 року, відтак перебіг строку позовної давності розпочався 08.11.2017 року та сплив через три роки від вказаної дати, а саме 08.11.2020 року, в той час позивач звернувся з даним позовом 30.03.2021 року, а відповідачем у власному відзиві було зроблено заяву про застосування строку позовної давності, як наслідок в задоволенні позову має бути відмовлено, в тому числі із підстав пропуску позивачем строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів звертає увагу, що скаржник, подаючи заяву про застосування строку позовної давності, повторно визнає факт отримання товару від позивача 07.11.2017 року.
Також колегія суддів зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:
1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;
2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;
3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме: - строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04); - застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08); - механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).
Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вже було встановлено, відповідач зобов'язаний був оплатити товар, поставлений позивачем у строк до 27.11.2017 року, тому перебіг позовної давності розпочався 28.11.2017 року.
У статті 264 Цивільного кодексу України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Аналіз зазначеної норми статті 264 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; б) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання. При цьому господарському суду слід мати на увазі таке.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №917/1421/18.
В матеріалах справи наявна копія Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2018 року, в якому, зокрема, зазначено, що станом на 31.05.2018 року заборгованість відповідача за Договором поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року становить 455 748, 17 грн. (а.с. 26).
Колегія суддів звертає увагу, що господарські суди, розглядаючи спір, повинні оцінювати доводи сторін та подані на їх підтвердження докази з урахуванням вимог Глави 5 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі щодо їх достовірності та вірогідності.
Також колегія суддів звертає увагу, що стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18.
Колегія суддів в даному випадку враховує, що акт звірки виготовлений на бланку відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" та містить відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд".
Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання може мати печатки.
Для виготовлення печаток одержання будь-яких документів дозвільного характеру не передбачається.
В даному випадку вбачається, що підписання акту підтверджується наявністю на спірному акті відтисків печатки відповідача, як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
В той же час, відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки.
Тобто, матеріали справи не місять доказів того, що печатка товариства використовувалась проти волі відповідача.
Отже, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірному акті та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на бухгалтерських документах, а відповідачем в свою чергу не надано доказів протиправності використання печатки відповідача, колегія суддів вважає, що даний Акт звірки взаємних розрахунків від 31.05.2018 року є належним та допустимим доказом у даній справі.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що особою, яка вказана у Договорі поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року як така, що укладає вказаний договір від імені відповідача, є Керівник підрозділу закупівель у Полтавській області ОСОБА_2. (а.с. 10).
В той же час, в акті звірки взаємних розрахунків від 31.05.2018 року підписантом є ОСОБА_1. (а.с. 26).
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що у даному випадку колегія суддів звертається до принципу більшої вірогідності, до якого вже звертався Верховний суд, зокрема, у Постанові Верховного Суду у справі № 921/319/17-г/11(11/Б-1042(337/7-10) від 12.04.2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області до ВАТ "Бучацький цукровий завод" про визнання права власності на нежитлову будівлю хлораторної. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання».
В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
У даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності надає можливість колегії суддів встановити, що особа, яка підписала акт звірки взаємних розрахунків від 31.05.2018 року є саме ОСОБА_2, який працював у відповідача на посаді керівника підрозділу закупівель у Полтавській області, тобто в даному випадку була допущена описка (умисна або випадкова) в ініціалах підписанта.
При цьому, колегія суддів також враховує той факт, що позивач в суді першої інстанції подавав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи в якому просив поставити на вирішення експерта питання чи належить виконаний підпис в оригіналі, на другів сторінці акту звірки взаєморозрахунків від 31.05.2018 року ОСОБА_2 (а.с. 283-284), однак відповідач заперечував проти даного клопотання. (а.с. 293).
Щодо доводів скаржника стосовно відсутності повноважень у ОСОБА_2 на підсипання від імені товариства документів, колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять докази того, що відповідач схвалив правочин, прийняв поставлений товар на підставі договору поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року, в якому міститься посилання на довіреність №2222 від 26.06.2017 року на підставі якої дії від ТОВ «Кернел-Трейд», в особі керівника підрозділу закупівель у Полтавській області здійснює ОСОБА_2, тобто відповідачем було уповноважено ОСОБА_2 на підписання документів від імені товариства.
З викладених вище підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок підписання представником відповідача 31.05.2018 року Акту звірки взаємних розрахунків, в тому числі за Договором поставки №П-0749/8/18 від 07.11.2017 року, відбулось переривання позовної давності та її перебіг розпочався заново, а тому зважаючи на дату звернення позивача з даним позовом до суду (31.03.2021 року - дата направлення позовної заяви поштовою кореспонденцією), позивачем не було пропущено строк для звернення з даним позовом до суду, тобто позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, що наведено вище у даній постанові, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічний продукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" про стягнення 455 748, 17 грн. правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року у справі №910/5341/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року у справі № 910/5341/21 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року у справі № 910/5341/21.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5341/21.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.10.2021 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді А.О. Мальченко
М.Г. Чорногуз