вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" жовтня 2021 р. Справа№ 41/284
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Станіка С.Р.
при секретарі судового засідання Король Я.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021
(повний текст рішення складено 07.06.2021)
у справі № 41/284 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" в особі Розрахункового департаменту
до Житлово-будівельного кооперативу "Приборист-3"
про стягнення 45 320,34 грн
за участю представників:
від позивача: Карандюк Ю.О.
від відповідача: Микитенко С.М.
Короткий зміст позовних вимог
ПрАТ "АК "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ЖБК "Приборист-3" про стягнення 45 320,34 грн заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, з яких 34 431,36 грн основний борг та 10 888,98 грн суми інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача перед позивачем заборгованості за договором № 03487/4-07 від 05.12.2003 за отримані послуги з водопостачання та водовідведення за період з серпня 2006 року по червень 2008 року в сумі 34 431,36 грн. За прострочення виконання грошових зобов'язань позивачем також заявлені до стягнення із відповідача 10 888,98 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 41/284 у задоволенні позовних ПрАТ "АК "Київводоканал" в особі Розрахункового департаменту відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води, що йде на гаряче водопостачання по коду 7-50315, а також не підтвердив об'єми стоків гарячої води, які були прийняті від відповідача у вказаний спірний період, не довів також споживання відповідачем води по коду 7-315 та наявність заборгованості у спірний період. Також позивачем не надано доказів, що підтверджують виконання позивачем умов пункту 3.4 договору, тобто представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, що за будь-яких обставин засвідчує відсутність прострочення з боку відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, ПрАТ "АК "Київводоканал" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 41/284 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
За твердженням скаржника, встановивши факт нечинності розпоряджень КМДА та здійснивши перерахунок вартості послуг, суд порушив норми ст. 20 ГПК України та ч. 2 ст. 19 Конституції України, оскільки у суду були відсутні підстави вважати розпорядження КМДА № 1576 від 30.10.2006, № 1786 від 15.12.2006, № 143 від 12.02.2007, № 1127 від 28.08.2007 нечинними.
Скаржник зазначає, що господарським судом в порушення п. 5 ст. 236 ГПК України, не повно і не всебічно з'ясовано обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, не надано оцінки всім аргументам учасників справи, а також, в порушення ст. 86 ГПК України, судом не взято до уваги належні та допустимі, на думку скаржника, докази, які підтверджують надання послуг та заборгованість відповідача.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
07.09.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представник відповідача подав заперечення на апеляційну скаргу ПрАТ "АК "Київводоканал", у яких просив відмовити ПрАТ "АК "Київводоканал" у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2021 апеляційну скаргу ПрАТ "АК "Київводоканал" у справі № 41/284 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Хрипун О.О., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 поновлено ПрАТ "АК "Київводоканал" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 41/284, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "АК "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 41/284; розгляд апеляційної скарги, враховуючи ч. 10 ст. 270 ГПК України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі № 41/151 є вимоги про стягнення 45 320,34 грн, а відтак вказана справа відноситься до малозначних в розумінні положень п. 1 ч. 5 ст. 12 та ч. 13 ст. 8 ГПК України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 задоволено клопотання ПрАТ "АК "Київводоканал" про розгляд справи № 41/284 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено справу до розгляду на 14.09.2021.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 05.10.2021.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
05.12.2003 між ВАТ "АК "Київводоканал", правонаступником якого є ПрАТ "АК "Київводоканал" (постачальник) та ЖБК "Приборист-3" (абонент) було укладено договір № 03487/4-07 на послуги водопостачання та водовідведення (договір), на умовах якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правили користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, що затверджені наказом Голови Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994.
Відповідно до п. 2.2 договору відповідач (абонент) сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.
Пунктом 2.3. Договору передбачено, що абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.
Кількість води, згідно із п.п. 3.1, 3.2 договору, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником (позивачем). Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника (позивача) спільно з представником абонента (відповідача). Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента (відповідача), кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі роботи водо лічильників менше 2-х місяців, кількість води визначається за період роботи водо лічильника не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.
Згідно із п. 3.3 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України.
Відповідно до пункту 3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади, у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
Пунктом 3.5 договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1 договору).
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 03487/4-07 від 05.12.2003 позивачем було відкрито відповідачу код 7-315; з метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код 7-50315.
За даними позивача, заборгованість відповідача за договором № 03487/4-07 від 05.12.2003 на момент звернення до суду з розглядуваним позовом становила суму в розмірі 34 431,36 грн, яка виникла за спожиті послуги за кодом 7-315 у період з серпня 2006 року по червень 2008 року та послуги за кодом 7-50315 за період з листопада 2005 року по червень 2008 року.
При цьому, позивач зазначає про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період, а саме:
за кодом 7-315 у період з серпня 2006 року по червень 2008 року на суму 48 222,26 грн. (з урахуванням знижки 5,5 % - 2 439,80 грн), з урахування здійсненого перерахунку на суму - 3 859,39 грн, з яких сплачено 31 192,19 грн, у зв'язку з чим розмір заборгованості становить 10 730,88 грн;
за кодом 7-50315 за період з листопада 2005 року по червень 2008 року на суму 26 313,91 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 1 379,31 грн), з урахування здійсненого перерахунку на суму - 1 234,13 грн, з яких сплачено 0,00 грн, у зв'язку з чим розмір заборгованості становить 23 700,47 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення загалом в розмірі 34 431,36 грн та 10 888,98 грн суми інфляційних втрат.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.
Статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.
Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
У ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.
Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Тобто, ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.
ПрАТ "АК "Київводоканал" за Законом України "Про питну воду та питне водопостачання" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення.
Положеннями ч. 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.
Статтею 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. 193, 202 ГК України та ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Так, умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору передбачено постачання позивачем відповідачу питної води та водовідведення та обов'язок абонента сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (п. 1.1 договору).
Вказані Правила втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190.
Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, у спірний період з листопада 2005 року по червень 2008 року були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила № 65), а у період з 18 жовтня 2008 року по січень 2009 року були чинні Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила № 190).
Пунктом 12.17 Правил № 65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.
Відповідно до підпункту "б" п. 12.3 Правил № 65 житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.
Таким чином, до моменту набрання чинності Правил № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинні були проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.
Згідно із ст. 73, 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як уже зазначалось, звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач вказував наступне:
- за кодом 7-315 у період з серпня 2006 року по червень 2008 року на суму 48 222,26 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 2 439,80 грн), з урахування здійсненого перерахунку на суму - 3 859,39 грн, з яких сплачено 31 192,19 грн, у зв'язку з чим розмір заборгованості становить 10 730,88 грн;
- за кодом 7-50315 за період з листопада 2005 року по червень 2008 року на суму 26 313,91 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 1 379,31 грн.), з урахування здійсненого перерахунку на суму - 1 234,13 грн, з яких сплачено 0,00 грн, у зв'язку з чим розмір заборгованості становить 23 700,47 грн.
При цьому, позовні вимоги у заявленому розмірі позивач обґрунтовував наступними доказами: витягами з розрахункового листа абонента; розшифровками рахунків ЖБК "Приборист-3"; актами; платіжними вимогами-дорученнями; розгорнутим розрахунком позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісяця представником постачальника спільно з представником абонента.
Проте, матеріали справи № 41/284 не містять ні доказів на підтвердження реєстрації позивачем водолічильників відповідача, ні актів про зняття показань з лічильників (приладів обліку) відповідача за спірний період, складених постачальником спільно з представником абонента.
Отже, матеріали справи не містять первинних доказів споживання відповідачем ні води по коду 7-315, ні води по коду 7-50315 у заявленому позивачем розмірі у спірний період.
Водночас, відповідно до п. 3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади, у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують виконання позивачем умов п. 3.4 договору - представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
Долучені позивачем до матеріалів справи платіжні вимоги-доручення не містять відміток про їх одержання банком.
Посилання скаржника на те, що абонент (відповідач) не повідомляв про незгоду щодо кількості або вартості отриманих з 01.01.2007 по 31.01.2009 послуг оцінюються судом критично, оскільки згідно із п. 3.5 договору абонент міг висловити такі заперечення у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, чого позивачем зроблено не було. А у відзиві на позов відповідач заборгованість заперечив.
Вказані обставини, враховуючи умови договору, засвідчують відсутність прострочення зі сторони відповідача з оплати згідно з умовами договору.
Крім того, місцевим господарським судом здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом 7-315 у період з листопада 2006 року по травень 2007 та з січня 2008 по червень 2008 року за тарифами, встановленими розпорядження № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".
Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", з урахуванням здійснених оплат, судом було встановлено, що у відповідача було відсутнє прострочення виконання зобов'язань за надані у період з листопада 2006 року по травень 2007 та з січня 2008 по червень 2008 року послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води (код 7-315).
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 959 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення".
Пунктом 4 вказаного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.
При цьому, місцевим господарським судом мотивовано прийнято до уваги, що розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" втратило чинність на підставі розпорядження № 578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації" з червня 2008 року. Суд обґрунтовано не застосував тарифи, затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку та не набрали чинності відповідно до законодавства України.
Так, відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
За змістом підпункту 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Згідно із ст.ст. 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Конституційний Суд України у рішенні № 21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.
Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 03.10.1992 № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Згідно із п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992№ 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, висловлено Верховним Судом України у постановах від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 по справі № 21-470а14.
Як вірно встановив суд першої інстанції, договір між позивачем та відповідачем № 03487/4-07 від 05.12.2003 не регулює питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом 7-50315.
Доказів укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.
Таким чином, за висновком суду, позивач не надав обґрунтованих доказів, що підтверджують факт користування послугами з водопостачання та водовідведення та їх об'єми у спірному періоді, тощо, а наявні в матеріалах справи докази не можуть вважатися належними, достовірними та допустимими у справі.
Зазначене свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення із відповідача заявленої суми основного боргу.
У свою чергу, враховуючи відсутність підстав для стягнення із відповідача основної заборгованості, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за порушення зобов'язань за договором також не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, та прийняв законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються вище встановленими обставинами та наведеними правовими нормами.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10.05.2011, пункт 58).
За таких обставин, решту аргументів сторін, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Позивачем у даній справі не доведено порушення його прав та законних інтересів зі сторони відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 41/284 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 41/284 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 41/284 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді С.Я. Дикунська
С.Р. Станік