№ 2- 394 /2010
15 червня 2010 року
Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді БІЛЮНАСА В. Ю.,
при секретарі КУЦЕНКО Є. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ялти цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, - Ялтинської міської ради, Кореїзської селищної ради, управління Держкомзему в м. Ялті АРК, комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації», Саттарова Абдураіма, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та будівлями,
ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та Кореїзської селищної ради з вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання незаконними та скасування рішень, встановлення меж між земельними ділянками, зобов'язання перенести огорожу та знести самочинно споруджену прибудову.
Ухвалою Ялтинського міського суду від 22 березня 2010 року на реалізацію частини першої ст. 37 ЦПК України до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_5 було залучено ОСОБА_1
Ухвалою Ялтинського міського суду від 22 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним та скасування рішення Кореїзської селищної ради, державного акта на право власності на земельну ділянку, вилучення земельної ділянки, зобов'язання перенести огорожу було залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 5 часини першої ст. 207 ЦПК України (т. 5, а. с. 126).
Уточнивши у судовому засіданні позовні вимоги, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,383 га та будівлями, віднесеними до квартири АДРЕСА_2; покласти на ОСОБА_4 обов'язок демонтувати самочинно споруджену прибудову літ. «а3» та ліквідувати вигрібну яму за адресою: АДРЕСА_3; покласти на ОСОБА_3 обов'язок демонтувати самочинно споруджений сарай літ. «И», розташований за адресою: АДРЕСА_3; покласти на ОСОБА_2 обов'язок демонтувати самочинно споруджену прибудову до сараю літ. «Б», що розташована на межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з відповідачів солідарно судові витрати.
Мотивуючи свої вимоги, позивачка та її представник посилалися на ст.ст. 386, 391 ЦК України та зазначали, що збудовані (реконструйовані) відповідачами споруди мають ознаки об'єктів самочинного будівництва та перешкоджають ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою і будівлями, що належать їй на праві власності.
Відповідачі та їх представники проти позову заперечували та зазначали, що ОСОБА_1 правовстановлюючий документ на земельну ділянку не оформлювала, що унеможливлює задоволення вимог в частині усунення перешкод у користуванні нею. Підкреслювали, що факт існування спірних споруд прав позивачки не порушує, з огляду на що позовні вимоги не можуть бути задоволені. Просили застосувати наслідки спливу строків позовної давності.
Треті особи про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Правом направити до суду своїх уповноважених представників не скористалися. Про причини неявки суд не повідомили. За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено наступні факти (обставини) та відповідні їм правовідносини.
Матеріально-правові вимоги ОСОБА_1 направлені на усунення перешкод у користуванні власністю шляхом демонтування самочинно збудованих (реконструйованих) споруд.
Зі змісту ч. восьмої ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій» випливає, що планування окремої земельної ділянки та будівництво на ній здійснюється з урахуванням інтересів інших власників (користувачів) земельних ділянок, будинків і споруд.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 376 ЦК України будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил вважаються самочинним будівництвом. Зміст частини сьомої цієї статті надає підстави дійти висновку, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення про покладання на особу, яка здійснила будівництво, обов'язку провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок відповідача. Водночас за змістом частини четвертої ст. 376 ЦК України споруджена будівля підлягає знесенню особою також у випадку порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
В силу ст. 124 Конституції України, ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із механізмів захисту цивільного права є звернення до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України захист прав фізичних осіб здійснюється, зокрема, шляхом припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, що існувало до порушення. Ст. 391 ЦК України передбачено право власника звернутися до суду з негаторним позовом та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним дій щодо користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що закон пов'язує наслідки у вигляді знесення (демонтування) будівлі (споруди) з існуванням певних обставин, кожна з яких є самостійною та достатньою підставою для визнання будівництва самочинним. Однією з таких підстав є порушення прав фізичних та юридичних осіб.
Таким чином, питання щодо знесення самочинно споруджених (реконструйованих) будівель (споруд) може ставити у суді не тільки уповноважений орган влади, але і будь-яка інша особа, речове право якої порушено.
За таких підстав, у судовому засіданні підлягали встановленню факт порушення при будівництві (реконструкції) спірних споруд приписів закону та прав і охоронюваних законом інтересів позивачки.
Ч. 3 ст. 375 ЦК України передбачено право власника на забудову ним земельної ділянки виключно за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил. Робоча документація для будівництва згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про архітектурну діяльність» виконується відповідно до державних стандартів, норм і правил на підставі затвердженого проекту. Будівництво об'єктів містобудування в силу ч. 6 ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій» здійснюється згідно з вимогами законодавства та відповідно до затвердженої проектної документації.
Судом встановлено, що 10 листопада 2004 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0383 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (т. 2, а. с. 9).
Згідно з редакцією ст. 125 ЗК України, що була чинною на момент укладання договору дарування земельної ділянки, право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником документа, що посвідчувало таке право (державного акта), його державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). З 2 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 року № 1066-VI право власності на земельну ділянку виникає з моменту його державної реєстрації.
Беручи до уваги відсутність у ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку та (або) документа на підтвердження здійснення державної реєстрації права власності на землю у державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітету України по земельних ресурсах», суд вважає позивачку такою, що не набула права власності на землю у встановленому законом порядку. Це унеможливлює її захист як власника земельної ділянки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частини будинку АДРЕСА_4, що підтверджується договором дарування частини житлового будинку від 10 листопада 2004 року (реєстр. № 5-2126), свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим виконавчим комітетом Кореїзської селищної ради 20 жовтня 2009 року, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» 21 жовтня 2009 року (т. 2, а. с. 9; т. 5, а. с. 136, 152).
ОСОБА_2 є власником Ѕ частини будинку АДРЕСА_1. К сараю літ. «Б», який відноситься до квартири ОСОБА_2, зроблена дощата прибудова, розташована у безпосередній близькості від будівель, що належать ОСОБА_1 (висновок експерта від 25 лютого 2009 року № 1392, резолютивна частина, пункт 3, абзац 13 (т. 4, а. с. 21).
ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1. З технічного паспорту на квартиру випливає, що на момент її приватизації (20 грудня 1993 року) спірний сарай літ. «И», питання щодо демонтування якого ставить позивачка, до складу квартири не входив (т. 1, а. с. 109; т. 3, а. с. 13-14). ОСОБА_3 дозвіл на будівництво сараю у встановленому порядку не оформлювала, в органі технічної інвентаризації не реєструвала. Зі змісту висновку експерта від 25 лютого 2009 року № 1392, випливає, що сарай знаходиться на відстані не більше 2,5 м від житлового будинку позивачки при необхідних 15 м (таблиця 1 додатка 3.1 до Правил містобудування, планування та забудови міських і селищних поселень, затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування та архітектури від 17 квітня 1992 року № 44 (ДБН 360-92**) (т. 4, а. с. 16-20).
Суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_2 з прибудови до сараю літ. «Б» та дії ОСОБА_3 з будівництва сараю літ. «И» є незаконними, оскільки містять ознаки самочинного будівництва та порушують права ОСОБА_1
За таких підстав, позовні вимоги в частині усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні будинком шляхом покладання на ОСОБА_2 обов'язку демонтувати дощату прибудову до сараю літ. «Б» та покладання на ОСОБА_3 обов'язку демонтувати сарай літ. «И» - підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2. До квартири віднесено тамбур літ. «а3», розміри якого відповідно до архівних даних комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» становили 1,53 м х 1,15 м. 25 січня 1994 року за наслідками поточної інвентаризації було зафіксовано збільшення тамбура, розміри якого стали 2,2 м х 2,8 м (т. 3, а. с. 48-49). При цьому ОСОБА_4 дозвіл на реконструкцію тамбуру у встановленому порядку не отримувала та збільшила його розмір з порушенням містобудівельних норм, без врахування інтересів позивачки.
Водночас вимоги щодо покладання на ОСОБА_4 обов'язку демонтувати тамбур літ. «а3» не можуть бути задоволені у заявленій формі, оскільки, як встановлено судом, незаконно було здійснено лише його збільшення. Таким чином, на ОСОБА_4 необхідно покласти обов'язок повернути тамбур літ. «а3» у попередній стан - до розмірів 1,53 м х 1,15 м (стан, що існував до проведення самочинної реконструкції).
При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідачів на рішенням Кореїзської селищної ради від 27 квітня 2010 року № 39, яким ОСОБА_4 дозволено реєстрацію поточних змін, що складаються зі збільшення приміщення прибудови літ. «а3» на 4,5 кв. м, оскільки зазначене рішення не може стати на заваді захисту права користування будинком ОСОБА_1 (т. 5, а. с. 151).
Судом установлено, що впритул до самочинно реконструйованого тамбуру літ. «а3» поряд з північною стіною будинку ОСОБА_1 в порушення санітарних норм знаходиться вигрібна яма квартири ОСОБА_4 Актом, складеним комісією Кореїзської селищної ради 18 жовтня 2002 року, указано на необхідність її терміново ліквідувати та провести каналізацію (т. 1, а. с. 63).
Суд дійшов висновку, що вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_4 ліквідувати вигрібну яму підлягають задоволенню, оскільки її існування в безпосередньої близькості від стіни житлового будинку ОСОБА_1 є неприпустимим, порушує права і охоронювані законом інтереси позивачки та вимоги пункту 3.25* Правил містобудування, планування та забудови міських і селищних поселень, затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування та архітектури від 17 квітня 1992 року № 44 (ДБН 360-92**).
Суд критично оцінює посилання відповідачів на рішення Ялтинського міського суду від 17 березня 2000 року у цивільній справі № 2-103, оскільки правомірність існування вигрібної ями при розгляді зазначеної справи не вирішувалося (т. 4, а. с. 196).
Неможна прийняти до уваги спільну позицію відповідачів щодо неналежності ОСОБА_1 як позивачки (у зв'язку з тим, що на момент самочинного будівництва (реконструкції) вона не була власником будинку), оскільки у цій цивільній справі вона дії як правонаступник попереднього власника будинку ОСОБА_5
Суд також не приймає до уваги посилання відповідачів та їх представників на наслідки спливу позовної давності, встановлені частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України, оскільки вважає, що існування споруд, які перешкоджають позивачці у здійсненні нею права користування своїм майном (будинком), є триваючим цивільно-правовим правопорушенням, і факт спливу загального (трирічного) строку для звернення до суду у спірному випадку не може розцінюватися як перешкода для захисту порушеного права.
Розподіляючи судові витрати суд дійшов наступного.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд відповідно до ст. 88 ЦПК України розподіляє підтверджені судові витрати у розмірі 4622,60 грн. (судовий збір у розмірі 51,00 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 4571,60 грн.) між сторонами пропорційно. На позивачку (ОСОБА_1.) та відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.) покладається по 1/4 частини судових витрат (1155,65 грн.). При цьому суд стягує їх з відповідачів пропорційно, а не солідарно, оскільки солідарна відповідальність настає у том випадку, коли особи діяли з єдністю наміру. Не зважаючи на тотожність дій відповідачів, їх намір спільним не був.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 375, 376, 391 ЦК України, ст.ст. 125, 126 ЗК України, ст. 8 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій», ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України , суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, - Ялтинської міської ради, Кореїзської селищної ради, управління Держкомзему в м. Ялті АРК, комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації», Саттарова Абдураіма, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та будівлями - задовольнити частково .
Зобов'язати ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будівлями, віднесеними до квартири АДРЕСА_2, шляхом демонтування самочинно спорудженого сараю літ. «И», розташованого за адресою: АДРЕСА_3.
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будівлями, віднесеними до квартири АДРЕСА_2, шляхом демонтування самочинно спорудженої дощатої прибудови до сараю літ. «Б», розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Зобов'язати ОСОБА_4 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будівлями, віднесеними до квартири АДРЕСА_2, шляхом повернення тамбуру літ. «а3», розташованого за адресою: АДРЕСА_3, у попередній стан - до розмірів 1,53 м х 1,15 м (стан, що існував до проведення самочинної реконструкції).
Зобов'язати ОСОБА_4 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будівлями, віднесеними до квартири АДРЕСА_2, шляхом ліквідування вигрібної ями, розташованої біля північної стіни будинку ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1155,65 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят п'ять гривень 65 коп.).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1155,65 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят п'ять гривень 65 коп.).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1155,65 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят п'ять гривень 65 коп.).
У задоволенні іншої частини позову - відмовити .
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду АРК в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.