Єдиний унікальний номер 234/10082/18
Номер провадження 22-ц/804/1964/21
06 жовтня 2021 року
м. Бахмут
справа № 234/10082/18
провадження № 22-ц/804/1964/21
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Хейло Я.В.,
суддів Мірути О.А., Тимченко О.О.,
при секретарі Цимбал Д.А.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 28 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини (суддя Ткачова С.М.), ухваленого в приміщенні суду в місті Краматорськ Донецької області, -
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину та на своє утримання.
В обґрунтування позову зазначила, що відповідач є батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але матеріальну допомогу на утримання її та їх спільної дитини не надає.
Уточнив позовні вимоги, просила стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі ? частини всіх доходів щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімумуму для дитини відповідного віку, та до досягнення повноліття дитиною. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти (утримання) в розмірі 1\4 частини всіх видів доходів, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму щомісячно.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 28 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
В апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту встановлення обставин справи.
Зазначає, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами, вводить суд в оману, з метою ухилення від сплати аліментів затягує розгляд справи про встановлення батьківства.
Звертає увагу, що суд першої інстанції також незаконно своїми ухвалами відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи №234/12767/18, предметом якої є встановлення факту батьківства, про відмову в об'єднанні справ в одне провадження та 11.11.2020 року виніс ухвалу про поновлення провадження в справі за заявою відповідача після її зупинення за її клопотанням.
Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, надала суду заяву, в якій просить розгляд справи відкласти через її хворобу.
Відповідно до ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого не має відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату , час ті місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позивач, звертаючись до суду із заявою про відкладення розгляду справи через хворобу належних доказів на підтвердження цих обставин не надала, а тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у її відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, причину не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрували шлюб 27.01.2017 року, актовий запис № 43 по Краматорському міському відділу ДРАЦ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області. 16.05.2017 року шлюб припинено на підставі актового запису № 54 від 16.05.2017.
Відповідно до свідоцтва про народження та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану: неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має батьків: мати ОСОБА_1 та батько ОСОБА_4 , відомості про якого записані на підставі ч.1 ст.135 СК України.
У відповідності з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів щодо походження дитини від ОСОБА_2 , а також не доведено обставин, які за законом є підставою для стягнення аліментів на утримання позивача як його колишньої дружини.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрували шлюб 27.01.2017 року, про що свідчить актовий запис № 43, вчинений у Краматорському міському відділу ДРАЦ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області. 16 травня 2017 року шлюб припинено на підставі актового запису № 54 від 16.05.2017.
Відповідно до свідоцтва про народження та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має батьків: мати ОСОБА_1 та батько ОСОБА_4 , відомості про якого записані на підставі ч.1 ст.135 СК України.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Будь-яких доказів на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 не надано.
Отже, висновки суду про відсутність доказів на підтвердження походження дитини від відповідача ОСОБА_2 є обгрунтованими та відповідають матеріалам справи.
Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано послався на положення частини 2 статті 252 ЦПК України, відповідно до якої не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною.
Право одного з подружжя на утримання регулюються статтями 75,76 Сімейного Кодексу України.
1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного кримінального правопорушення, якщо це встановлено судом.
6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.
Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу.
1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.
4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.
Суд першої інстанції, всупереч доводів апеляційної скарги позивача, обґрунтовано зазначив у рішенні, що позивач не надала суду доказів, що вона має право на утримання як непрацездатна колишня дружина відповідача відповідно до вимог ст.76 Сімейного Кодексу України.
Доводи апеляційної скарги в частині необґрунтованої відмови суду першої інстанції про задоволення клопотання позивача про об'єднання справ у одне провадження не ґрунтуються на законі, оскільки відповідно до положень ст.188 ЦПК України таке об'єднання можливо лише до початку підготовчого засідання.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Отже, за наведених обставин, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку залишення оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи висновки апеляційного суду за результатами розгляду справи, судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 28 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Я.В. Хейло
Судді О.А. Мірута
О.О.Тимченко