ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 33/1723.02.10
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом відкритого акціонерне товариства "Страхова компанія "Країна"
до приватного підприємства "КомСервіс"
про визнання недійсними додаткової угоди №1 від 05.11.2008 року до договору №660 від 08.08.2008 року та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) К2-1064 від 06.11.2008 року.
Представники сторін:
від позивача не з'явився;
від відповідача Грохольська Н.П. -представник за довіреністю № 3 від 06.01.2010 року.
встановив :
Відкрите акціонерне товариства "Страхова компанія "Країна" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до приватного підприємства "КомСервіс" про визнання недійсними додаткової угоди №1 від 05.11.2008 року до договору №660 від 08.08.2008 року та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) К2-1064 від 06.11.2008 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ПП «КомСервіс»та позивачем було укладено договір на виконання робіт по монтажу та налагодженню системи безпеки №660 від 08.08.2008. На момент укладання даного Договору від імені Позивача діяв начальник адміністративно-господарського управління Суханицький В.О. на підставі довіреності №540/1 від 12.02.2008. Також на Суханицького В.О. було покладено обов'язок повного контролю за виконанням робіт ПП «КомСервіс».
Згідно з п.3.2 Договору, 18.08.2008р. Позивачем було оплачено аванс у розмірі 77644,92 грн. Після чого, роботи ПП «КомСервіс»виконувались неякісно та не у строки.
06.11.2008 Суханицьким В.О. без погодження із керівництвом було підписано акт здачі-приймання робіт №К2-1065 на всю суму Договору 110921,32 грн. Тому керівництво Позивача у зв'язку з тим, що на момент підписання акту роботи були не закінчені, а встановлене обладнання ще не працювало, відмовилося оплачувати залишок суми по Договору. На підставі цього, Суханицьким В.О. 13.11.2008 було подано заяву про звільнення, а 21.11.2008 його було звільнено за власним бажанням.
Дані факти підтверджуються службовою запискою Суханицького В.О., від 18.11.2008, написаною ним власноручно.
В день звільнення, керуючись ст.244 ЦК України, Позивачем було скасовано видану на Суханицького В.О. довіреність №540/1, що підтверджує лист №4145 від 21.11.2008, з яким його було ознайомлено.
Після звільнення, Суханицький В.О. підписав «заднім числом»Додаткову угоду та Акт надання послуг, а саме 06.11.2008, про що Позивач 19.12.2008 дізнався уже з претензії ПП «КомСервіс»(вих. №158 від 15.12.2008).
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду і просить визнати недійсними додаткову угоду №1 від 05.11.2008р. до договору на виконання робіт по монтажу та налагодженню системи безпеки №660 від 08.08.2008 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №К2-1064 від 06.11.2008.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.11.2009 року порушено провадження у справі № 33/17, розгляд справи призначено на 26.01.2010 року.
У судовому засіданні 26.01.2010 року оголошено перерву до 23.02.2010 року для надання додаткових доказів по справі.
В судове засідання 23.02.2010 року представник позивача не з'явився будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.
Представник відповідача позов не визнав, подавши відповідний відзив суду.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи між ПП «КомСервіс»та позивачем було укладено договір на виконання робіт по монтажу та налагодженню системи безпеки №660 від 08.08.2008. До цього договору укладено додаткову угоду на виконання робіт по монтажу та налагодженню контролю доступу та відеоспостереження від 05 листопада 2008 року за № 1.
Відповідно до п. 3.1. додаткової угоди від 05.11.2008 року загальна вартість обладнання, матеріалів та робіт становила 33 150, 51 грн.. в тому числі ПДВ - 5 525, 09 грн. Пунктом 3.2. додаткової угоди було передбачено, що замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання цього договору перерахувати на рахунок виконавця аванс в розмірі 23 205, 36 грн., в тому числі ПДВ - 3 867, 56 грн. Також, згідно з п. 3.3 додаткової угоди, замовник зобов'язувався здійснити остаточний розрахунок за виконані належним чином роботи, що становили 9 945, 15 грн., в тому числі ПДВ - 1 657,53 грн., протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.07.2009 року позовні вимоги ПП «КомСервіс»до ВАТ СК «Країна»були задоволені в повному обсязі, та стягнуто на підставі виконавчого провадження з ВАТ СК «Країна»суму заборгованості перед ПП «КомСервіс».
На момент укладання даного Договору від імені Позивача діяв начальник адміністративно-господарського управління Суханицький В.О. на підставі довіреності №540/1 від 12.02.2008. Також на Суханицького В.О. було покладено обов'язок повного контролю за виконанням робіт ПП «КомСервіс».
В позові Позивач вказує, що начальник адміністративно-господарського управління Суханицький В.О. не мав права (відповідних повноважень) підписувати Додаткову угоду та акт надання послуг без погодження із керівництвом.
В день звільнення, керуючись ст.244 ЦК України, Позивачем було скасовано видану на Суханицького В.О. довіреність №540/1, що підтверджує лист №4145 від 21.11.2008, з яким його було ознайомлено.
Доводи позивача щодо підписання деяких документів не уповноваженою особою не приймаються судом до уваги.
Згідно з ч.1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до ч.1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Згідно з ч.2 статті 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Слід зазначити, що Договір № 660 від 08 серпня 2008 року, Додаткова угода № 1 від 05.11.2008 року та Акт здачі-прийняття робіт № К2-1064 були завірені «мокрою»печаткою ВАТ СК «Країна»чим останні засвідчили повну згоду з умовами договору та прийняли роботу (надані послуги) на підставі Акту здачі-прийняття робіт № К2-1064.
Тобто, посилання позивача на той факт, що Суханицький В.О. підписав документи не маючи на це відповідних повноважень, а саме після його звільнення, не відповідає дійсності. Оскільки Акт здачі-прийняття робіт №К2-1064 також завірений мокрою печаткою ВАТ «СК «Країна».
Позивач, посилаючись на ст. 232 ЦК України, «правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним», фактично звинуватив Суханицького В.О. в карному діянні, що визначається ст. 365 Кримінального кодексу України, а саме, перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам, або інтересам юридичних осіб, хоча доказів притягнення Суханицького В.О. до дисциплінарної, адміністративної чи до кримінальної відповідальності суду не надано.
З огляду на вищевикладене, позивачем в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України не подано жодних доказів, які б підтверджували викладене у позові.
Згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, правовою підставою визнання правочину недійсним є факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину, щодо недопустимості порушення правочином, вчинюваним батьками, інтересів малолітніх дітей. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені статтею 16 Цивільного Кодексу. Цією нормою також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач, в свою чергу, звернувся до суду із позовом, предметом якого є вимога про визнання недійсним акту приймання-передачі робіт, які підтверджують передання робіт однією Стороною та прийняття таких робіт іншою Стороною.
Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.
Отже, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта.
Оскаржуваний акт приймання-передачі робіт за своїми ознаками до таких актів не відноситься, оскільки засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною обумовлених робіт і може бути використаний як доказ у разі звернення будь-якої із сторін з позовом до суду.
Частина 2 ст.34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно положень ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, вимоги позивача про визнати недійсними додаткової угоди №1 від 05.11.2008 до договору на виконання робіт по монтажу та налагодженню системи безпеки №660 від 08.08.2008 та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №К2-1064 від 06.11.2008р. не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України і суд відмовляє в їх задоволенні в повному обсязі.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача (частина 5 статті 49 ГПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя С.М.Мудрий
Дата підписання повного тексту рішення: 04.06.2010 р.