Справа № 161/4904/21
Провадження № 2/161/2081/21
01 жовтня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Чигринюк В.С.
за участі:
відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою Обслуговуючого кооперативу «ЖБК Еталон» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору частково недійсним та про зміну речового права
17.03.2021 року позивач Обслуговуючий кооператив «ЖБК Еталон» в особі Голови (далі - ОК «ЖБК Еталон» звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що 13.09.2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОК «ЖБК Еталон» було укладено договір про переведення боргу (далі - Договір про переведення боргу), за умовами якого ОСОБА_3 переводить на ОСОБА_4 свій борг перед ОК «ЖБК Еталон», який існував згідно Договору № 32 від 05.01.2017 року та Договору № 10Г від 19.07.2018 року, а саме: за квартиру АДРЕСА_1 в сумі 109840 грн. та за гараж, площею 21 кв.м. в цьому ж будинку в сумі 250000 грн. Договором про переведення боргу також визначено, що ОСОБА_4 (далі - відповідач-1) зобов'язувався погасити борг перед ОК «ЖБК Еталон» в сумі 109840 грн. до 30.11.2019 року, а в решті суми 250000 грн. - до 31.12.2020 року. Разом з тим, станом на 30.11.2019 року відповідач-1 не виконав навіть частково свого обов'язку щодо сплати першої частини заборгованості в сумі 109840 грн., а тому заочним Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.02.2020 року по справі № 161/20059/19 з відповідача-1 було стягнуто на користь ОК «ЖБК Еталон» вказану суму заборгованості. Ухвалою суду від 07.05.2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд вищезазначеного заочного рішення було залишено без задоволення, в апеляційному порядку таке оскарженим не було та 07.05.2020 року воно набрало законної сили. Так, за період з 03.02.2020 року по 07.07.2020 року ОСОБА_4 у добровільному порядку погасив 12530 грн. боргу за Договором № 32 від 05.01.2017 року. Крім того, в ході примусового стягнення заборгованості, з моменту відкриття виконавчого провадження та по даний час відповідач-1 взагалі припинив повертати борг. Загальна сума заборгованості ОСОБА_4 за Договором про переведення боргу (в частині Договору № 32 від 05.01.2017 року), яка наразі була сплаченою останнім складає 30234,04 грн. Крім того, відповідач-1 не виконав свого обов'язку щодо сплати іншої частини боргу за Договором про переведення боргу (в частині Договору № 10Г від 19.07.2018 року) в сумі 250 000,00 грн., який він мав погасити до 31.12.2020 року, навіть частково. З метою стягнення даної частини заборгованості, ОК «ЖБК Еталон» звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з відповідним позовом (цивільна справа № 161/2220/21). В ході розгляду цивільної справи № 161/2220/21 стало відомо, що 10.07.2020 року між ОСОБА_5 , як обдаровуванню, та ОСОБА_1 , як дарувальником, було укладено Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 245 (далі - Договір дарування, спірний договір, правочин), відповідно до якого сторони здійснили поділ між собою квартири загальною площею 80,7 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_2 (далі - квартира), в частках по 1/2 частці кожному, внаслідок чого відносно майна було припинено право спільної сумісної власності подружжя та у кожної із сторін Договору виникло право спільної часткової власності на вказану квартиру; ОСОБА_1 подарував свою частку (1/2) у вищезазначеній квартирі своїй дружині ОСОБА_5 , внаслідок чого відносно квартири було припинено право спільної часткової власності сторін Договору та у ОСОБА_5 виникло право особистої приватної власності на квартиру. ОК «ЖБК Еталон» вважає, що даний договір є фіктивним та спрямованим на уникнення взятих на себе зобов'язань ОСОБА_4 , оскільки єдиним можливим способом задоволення законних вимог ОК «ЖБК Еталон» до відповідача-1, з урахуванням темпів повернення боргу, можливе лише за рахунок частки останнього у спірній квартирі, яка, у свою чергу, була фіктивно безоплатно відчужена близькому родичу - дружині. Втім, як стало відомо, ОСОБА_5 наприкінці 2020 року померла та на час її смерті потенційними спадкоємцями, які входять до першої черги спадкування за законом були її чоловік ОСОБА_1 та сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (далі - відповідач-2). Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 син ОСОБА_5 - ОСОБА_4 помер. Таким чином, на момент звернення з даним позовом спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є відповідач-1 та відповідач-2. Враховуючи наведене, просить суд: визнати недійсним Договір дарування в частині умов дарування ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 1/2 частки квартири, а також в частині припинення права спільної часткової власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на квартиру та набуття померлою права особистої приватної власності на квартиру; змінити право особистої приватної власності ОСОБА_5 на квартиру на право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на квартиру по 1/2 частки у кожного; стягнути з відповідача-1 та відповідача-2 на користь ОК «ЖБК Еталон» судові витрати по справі.
24.05.2021 року відповідачем ОСОБА_1 було подано до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування свої заперечень щодо позову відповідач-1 зазначає, що посилання ОК «ЖБК Еталон» на фіктивність договору дарування через те, що він відчужив частку квартири з метою ухилення від сплати на користь позивача стягнутої з нього судовим рішенням заборгованості є безпідставними, оскільки вказані твердження є лише припущенням. З-поміж іншого, квартира, на момент укладення Договору дарування, не мала жодних обтяжень права власності, не перебувала ні під арештом, ні під заставою. Крім того, ані у нього, ані у його дружини не було умислу на укладення фіктивного договору, оскільки ОСОБА_5 взагалі не знала про будь-які зобов'язання членів їхньої сім'ї. Так, його дружина з 2014 року хворіла тяжким онкологічним захворюванням, яке стало причиною 06.10.2020 року її смерті. Старший син - ОСОБА_4 , у липні 2019 року захворів тяжкою хворобою та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Його менший син - ОСОБА_2 також хворіє онкологічним захворюванням з 2012 року та по даний час. За життя дружини та старшого сина на їх лікування були витрачені значні кошти, а тому з метою уникнення погіршень стану здоров'я членів його сім'ї, він взагалі не розповідав їм про будь-які проблеми, зокрема про грошові зобов'язання. Відтак, ОСОБА_5 взагалі не знала про грошові борги, а отже у неї був відсутній умисел на укладення фіктивного Договору дарування квартири. При цьому, у нього також не було наміру укладати фіктивний правочин, оскільки на момент укладення спірного договору квартира перебувала у власності ОСОБА_5 . Таким чином, єдиним власником квартири, згідно свідоцтва про право власності від 23.02.2006 року, була його дружина, що унеможливлювало ОК «ЖБК Еталон» звертати стягнення на його частку, яка до моменту укладення Договору дарування в жодних документах не була зафіксована. Вказує, що у своєму позові ОК «ЖБК Еталон» не заперечує факту добровільного і примусового (стягнення з моєї заробітної плати) часткового виконання ним грошових зобов'язань, що спростовує твердження позивача про намір ухилитися від повернення боргу. Наведене, свідчить про відсутність підстав визнавати спірний Договір дарування недійсним. Враховуючи наведене, у задоволенні позову просить відмовити повністю (а.с. 64-66).
31.05.2021 року відповідачем ОСОБА_2 також було подано до суду відзив на позовну заяву, в обгурнування якого відповідач-2 зазначив, що з 2014 року хворіла його мати - ОСОБА_5 на тяжке онкозахворювання. На момент підписання спірного Договору вона перенесла дві операції, променеву терапію та хіміотерапію. Уся їхня сім'я, тато, він та його брат ОСОБА_6 , жодним чином не розповідали мамі про будь-які життєві проблеми. Крім того, його брат ОСОБА_4 , захворів тяжкою хворобою у липні місяці 2019 року і знаходився на лікуванні включно до 10.09.2019 року, а після лікування проходив реабілітацію. Як наслідок, всі сімейні заощадження та позичені кошти були потрачені на лікування ОСОБА_4 . Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 його брат помер. У той період усіма фінансовими питаннями по забезпеченню та лікуванню сім'ї займався батько - ОСОБА_1 , який взагалі нічого не розповідав про будь-які фінансові труднощі або борги. Його брат ОСОБА_4 за свого життя також нічого не розповідав про борги, у нього були власні кошти, якими він самостійно розпоряджався. Лише починаючи з початку 2021 року, в зв'язку із судовими справами, відповідач-1 розповів йому про борги, які хочуть стягнути з нього у судовому порядку. Вважає, що ніякого умислу по ухиленню від сплати боргів у ОСОБА_1 не було, а тому посилання позивача про фіктивність договору дарування є безпідставними. При цьому, у нього виникають сумніви щодо наявності у батька боргу перед ОК «ЖБК Еталон», тому що у Договорі про переведення боргу взагалі відсутні докази, які б свідчили про утворення у відповідача-1 будь-якої заборгованості. Зокрема, із копії розписки не вбачається інформація у яких конкретно осіб (їх ідентифікаційні дані) його брат ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримував кошти і чи взагалі їх отримував. У свою чергу, у позовній заяві не зазначено, які права чи інтереси позивача, що стали підставою для залучення його в якості відповідача, ним були порушені. Враховуючи наведене, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі (а.с. 95-96).
31.05.2021 року від позивача ОК «ЖБК Еталон» надійшла до суду відповідь на відзиви відповідачів, яка вмотивована наступним. Зазначає, що спірний Договір дарування було укладено 10.07.2020 року, тобто тоді, коли відповідачу-1 було відомо про наявність судового рішення про стягнення з нього заборгованості та коли наближався строк погашення другої частини боргу. Посилання ОСОБА_1 на той факт, що спірний договір в частині дарування частки квартири був виконаний його сторонами не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на відчужену за ним частку квартири, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Також, не заслуговують на увагу доводи відповідачів про те, що квартира належала на праві власності ОСОБА_5 , оскільки дане майно було придбаним відповідачем-1 та його дружиною за час їх шлюбу у 2006 році. Натомість, ЦПК України передбачено можливість в порядку виконання рішення суду за поданням державного чи приватного виконавця визначати частку боржника у спільному майні. Разом з тим, посилання відповідачів на добровільне погашення заборгованості за Договором про переведення боргу, оскільки за два роки ОСОБА_1 із загальної суми заборгованості в розмірі 359000 грн. погасив лише 30000 грн., більша частина з яких була стягнута приватним виконавцем в процесі виконання рішення суду. У свою чергу, відповідач-2 ставить під сумнів борг перед позивачем за Договором про переведення боргу, проте обґрунтування цих сумнівів не має жодного відношення до даної справи, так як такий Договір є чинним за презумпцією правомірності правочину. При цьому, відповідач-2 залучений до участі у справі у якості співвідповідача як правонаступник (спадкоємець) померлої ОСОБА_5 , яка є стороною оскаржуваного у справі правочину. Вважає доводи відповідачів необґрунтованими та такими, які жодним чином не спростовують викладені у позові обставини (а.с. 84-87).
До початку судового засідання від представника поизвача ОК «ЖБК Еталон» надійшла до суду заява з проханням справу слухати у відсутності сторони позивача, заявлені позовні вимоги він підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с. 135).
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову з підстав, які були викладені ним у його відзиві на позовну заяву та просив відмовити у заявлених позовних вимогах в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, до початку судового засідання від нього надійшла заява, в якій він просить розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги він не визнає у повному позові та заперечує щодо їх задоволення (а.с. 130).
Заслухавши пояснення відповідача-1, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 13.09.2019 року між ОСОБА_3 (Боржник-1), ОСОБА_1 (Новий Боржник) та ОК «ЖБК ЕТАЛОН» (Кредитор) в особі голови кооперативу Берекети О.Б. було укладено Договір про переведення боргу (а.с. 14).
Згідно п. 3 Договору, - Боржник № 1 переводить на Нового Боржника свій борг перед Кредитором, який існує у Боржника № 1 відповідно до Договору № 32 від 05.01.2017 року і Договору № 10Г від 19.07.2018 року, а саме: за квартиру АДРЕСА_1 в сумі 109840 грн. та за гараж, площею 21 кв.м., у буд. АДРЕСА_3 в сумі 250000 грн., а загалом переводить суму боргу в розмірі 359840 грн. на Нового Боржника ОСОБА_4 .
Згідно з п. 5 Договору Новий Боржник зобов'язувався погасити борг перед Кредитором в сумі 109840 грн. до 30.11.2019 року, а в решті суми 250000 грн. - до 31.12.2020 року.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.02.2020 року в цивільній справі № 161/20059/19 з ОСОБА_1 на користь ОК «ЖБК Еталон» було стягнуто борг за квартиру АДРЕСА_1 в сумі 109840 грн., який виник за Договором про переведення боргу (а.с. 15-16).
Вищевказане судове рішення набрало законної сили та на його виконання було видано виконавчий лист.
Разом з тим, за період з 03.02.2020 року по 07.07.2020 року ОСОБА_1 в рахунок покладених на нього судовим рішенням від 25.02.2020 року зобов'язань, у добровільному порядку було сплачено на користь ОК «ЖБК Еталон» 12530 грн.
04.09.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Шульженком І.С. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62959869 з примусового виконання судового рішення по цивільній справі № 161/20059/19 (а.с. 18).
В рамках здійснення виконавчого провадження № 62959869 приватним виконавцем у примусовому порядку було стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 17704,04 грн.
Таким чином, загальна сума коштів, яка була повернута ОСОБА_1 на користь ОК «ЖБК Еталон», в тому числі й стягнута примусово, на виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.02.2020 року в цивільній справі № 161/20059/19, становить 30234,04 грн. Зазначене підтверджується відповідною банківською випискою по рахунку позивача (а.с. 19-24).
Судом також встановлено, що у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань за Договором про переведення боргу від 13.09.2019 року в частині повернення боргу за гараж, площею 21 кв.м., у буд. АДРЕСА_3 в сумі 250000 грн., ОК «ЖБК Еталон» звернувся до суду з відповідним позовом, який став підставою розгляду в цивільній справі № 161/2220/21 (а.с. 25-26, 30).
Крім того, позивачем при розгляді цивільної справ № 161/2220/21 було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право власності, виданим 23.02.2006 року виконкомом Луцької міської ради на підставі рішення № 14 від 01.02.2006 року, та Договору дарування, посвідченого 10.07.2020 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 245 (а.с. 27-28, 33).
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.02.2021 року вищевказана заява була задоволена у повному обсязі (а.с. 29).
Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.02.2021 року в цивільній справі № 161/2220/21, на обґрунтування якої останній посилався на ту обставину, що квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності його дружині - ОСОБА_5 на підставі спірного Договору дарування (а.с. 31-32).
Як вбачається із Договору дарування, посвідченого 10.07.2020 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 245, який було укладено між ОСОБА_1 , як дарувальником, та ОСОБА_5 , як обдаровуванню, його Сторони дійшли до наступного:
- Сторони визначили, що квартира АДРЕСА_4 , належала ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя, яке було набуто 23.02.2006 року за час їх шлюбу;
- Сторони здійснили поділ між собою вищезазначеної квартири по 1/2 частці кожному, внаслідок чого відносно майна було припинено право спільної сумісної власності подружжя та у кожної із сторін Договору виникло право спільної часткової власності на вказану квартиру, по 1/2 частці у кожної;
- ОСОБА_1 подарував свою частку (1/2) у вищезазначеній квартирі своїй дружині ОСОБА_5 , внаслідок чого відносно квартири було припинено право спільної часткової власності сторін Договору та у ОСОБА_5 виникло право особистої приватної власності на квартиру (а.с. 34-35).
У своєму позові, який є предметом даного спору, ОК «ЖБК Еталон» просить суд визнати Договір дарування квартири недійсним в частині умов дарування ОСОБА_1 своєї частки (1/2) у квартирі своїй дружині ОСОБА_5 , припинення права спільної часткової власності на квартиру сторін Договору та набуття ОСОБА_5 права особистої приватної власності на квартиру, а також змінити право особистої приватної власності ОСОБА_5 на квартиру, на право спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на таку квартиру, по 1/2 частці кожному.
У свою чергу, заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір дарування має ознаки фіктивного (фраудаторного) правочину, укладення якого було спрямоване на уникнення ОСОБА_1 своїх зобов'язань, які виникли у нього на підставі Договору про переведення боргу від 13.09.2019 року, шляхом задоволення вимог ОК «ЖБК Еталон» за рахунок частки відповідача-1 у квартирі, як єдиним можливим способом примусового виконання судового рішення про стягнення з нього загальної суми заборгованості, з огляду на характер дій останнього та темпів погашення боргу.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами даного спору, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Системний аналіз вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28..04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у ч. 3 ст. 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
До аналогічного правового висновку прийшов Верховний Суд своїй постанові за наслідками розгляду справи № 606/1636/18.
При зверненні із позовом ОК «ЖБК Етелон» зазначив, що оспорюваний договір дарування укладений з метою уникнення ОСОБА_1 відповідальності щодо виконання своїх зобов'язань за Договором про переведення боргу від 13.09.2019 року, оскільки він є співвласником 1/2 частини подарованої квартири. За рахунок реалізації належної йому частки у квартирі можливо було б частково або повністю погасити суму заборгованості, в тому числі й частину, яка стягується на підставі судового рішення.
На переконання суду, очевидним є те, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Встановлені в ході розгляду справи обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорюваний Договір дарування є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору.
Так, до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір, як фраудаторний, відноситься:
- дарувальник ОСОБА_1 , якому, виходячи з приписів СК України, належала на праві спільної сумісної власності 1/2 частка квартири АДРЕСА_4 , безоплатно передав цю частку майна своїй дружині - ОСОБА_5 (члену сім'ї) після пред'явлення ОК «ЖБК Етелон» своїх вимог про часткове стягнення боргу за Договором про переведення боргу від 13.09.2021 року;
- на момент укладення спірного Договору дарування ОСОБА_1 достовірно було відомо про наявність судового рішення в цивільній справі № 161/20059/19 про стягнення з нього боргу в частині, а також наявності в будь-якій мірі невиконаних зобов'язань за Договором про переведення боргу від 13.09.2021 року в іншій частині, строк яких був встановлений до 31.12.2020 року;
- факт укладення між відповідачем-1 та ОСОБА_5 спірного Договору дарування свідчить про те, що його сторони діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами, оскільки вчинили оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси Кредитора;
- спірний Договір дарування квартири направлений на недопущення звернення стягнення на майно, який був спільною власністю боржника та ОСОБА_5 ;
- на момент укладення оспорюваного правочину - 10.07.2020 року, із ОСОБА_1 проводилося примусове стягнення боргу у виконавчому провадженні № 62959869;
- відповідач-1 після дарування своєї частки у квартирі дружині продовжує у ній проживати по даний день та має у ній зареєстроване місце проживання, що підтверджується: численними заявами, клопотаннями та відзивом на позовну заяву, поданими останнім при розгляді даної справи, де останній зазначає свою адресу проживання: АДРЕСА_2 ; інформаційною довідкою про реєстрацію його місця проживання, згідно відомостей Реєстру Луцької міської територіальної громади (а.с. 53).
Таким чином, спірний правочин в частині Договору дарування очевидно завдає шкоди інтересам Позивача, вчинений без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним, зі спрямованістю дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на частку у нерухомому майні до родича (дружини), а тому зазначений Договір дарування підлягає визнанню недійсним у відповідній частині.
Суд оцінює критично посилання сторони відповідачів на те, що ОСОБА_1 добровільно виконувалися покладені на нього зобов'язання згідно Договору про переведення боргу від 13.09.2019 року, оскільки з моменту укладення даного правочину по дату укладення спірного Договору дарування квартири (1 рік 10 місяців), відповідач-1 із загальної суми заборгованості в розмірі 359000 грн. погасив лише 30000 грн., більша частина з яких (понад 58 %) була примусово стягнута приватним виконавцем в процесі виконання судового рішення в цивільній справі № 161/20059/19.
Як вбачається із Інформаційна довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 236023859 від 08.12.2020 року, за наслідками укладення спірного правочину до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10.07.2020 року приватним нотаріусом Троц Ю.Б. було внесено запис № 37261463 про реєстрацію за ОСОБА_5 права приватної власності на квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 2119927107101. Вказаний запис було внесено до реєстру на підставі рішення вищезазначеного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 53065094 від 10.07.2020 року (а.с. 27).
З огляду на вищевикладене слід зазначити наступне.
Так, до 16.01.2020 року була чинною редакція ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої: «У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься саме запис про скасування державної реєстрації прав».
Тобто, до 16.01.2020 року було достатньо наявності судового рішення про визнання Договору недійсним для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування прав, зареєстрованих за таким Договором.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16.01.2020 pоку, законодавець змінив ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виклавши її наступним чином: «У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав,скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону».
Із зазначеного вбачається, що законодавець виключив з конструкції статті можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, у зв'язку з чим задоволення позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора не призведе до ефективного захисту прав, оскільки нормою воно не передбачене, а реєстратор, у свою чергу, отримуючи судове рішення про скасування запису, не зможе його виконати. Більше того, структурна побудова Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передбачає випадки, коли запис (наприклад, про іпотеку) залишається, але при необхідності провести певні зміни (наприклад, зміну іпотекодержателя) здійснюється реєстраційна дія на підставі рішення державного реєстратора (без внесення нового чи зміни номера запису).
Саме такий напрямок правової визначеності прослідковується у постановах Верховного Суду, а саме: Касаційного цивільного суду від 16.09.2020 року у справі № 352/1021/19 та Касаційного господарського суду у постанові від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19, де суди зазначили, що починаючи з 16.01.2020 року скасування запису про проведену державну реєстрацію права не може привести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі.
В контексті зазначеного привертає увагу постанова Касаційного господарського суду від 28 10.2020 року у справі № 910/10963/19, де суд зазначив: «Виконанню підлягають виключно судові рішення:
1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Окремо варто зазначити, що у ст. 26 Закону законодавець також зазначив, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Застосовуючи в практичному аспекті зазначений припис, суди зазначають, що з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення судових рішень обов'язково мас супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (постанова першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2020 року у справі № 154/883/19).
Отже, із позовом щодо визнання Договору в частині умов дарування частки у квартирі, задля ефективного захисту одночасно необхідно заявляти позовну вимогу щодо речового права, зареєстрованого на підставі такого Договору.
Слід зауважити, що до моменту укладення Договору дарування від 10.07.2020 року (в т.ч. й щодо умов про поділ майна подружжя), на спірну квартиру поширювалось право спільної сумісної власності подружжя, що сторони також встановили у п. 1.1. Спірного правочину.
За Договором дарування право спільної сумісної власності подружжя на квартиру спочатку було трансформоване на право спільної часткової власності, а потім на право особистої приватної власності ОСОБА_5 .
До державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про спільну часткову власність подружжя на квартиру як проміжна ланка не вносилось, а було відразу внесений запис про кінцеве право, набуте за спірним Договором.
Враховуючи, що умови спірного Договору про поділ майна подружжя та виникнення права спільної часткової власності сторін на квартиру ОК «ЖБК Еталон» не оскаржується, а відомості про таке право до реєстру не вносились, то за умови визнання Договору в частині дарування частки у квартирі недійсним, до державного реєстру речових прав слід внести запис саме про право спільної часткової власності.
При цьому позовна вимога про припинення права приватної власності ОСОБА_5 на спірне майно не відновить у реєстрі запису про спільне часткове право власності сторін на квартиру, оскільки таке право до реєстру раніше не вносилось.
Таким чином, у даному випадку слід змінити право приватної власності ОСОБА_5 на спірну квартиру на право спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на неї, яке було набуто ними за спірним Договором в частині, що не оскаржується позивачем.
Вищенаведене, у своїй сукупності, в повній мірі свідчить про неспроможність на необґрунтованість заперечення відповідачів, про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо заперечень ОСОБА_7 про невірне визначення позивачем суб'єктного складу сторони відповідачів, суд зазначає наступне.
В ході розгляду справи, судом, на підставі наведених сторонами доводів, було достовірно встановлено, що у подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від шлюбу є двоє синів - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Як вбачається із про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 07.10.2020 року Луцьким МВ ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (а.с. 76).
Після її смерті спадкоємцями першої черги спадкування за законом залишилися відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також старший син померлої - ОСОБА_1 .
Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Зазначене підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 02.01.2021 року Луцьким МВ ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (а.с. 75).
Згідно ст.ст. 1216, 1218, 1231 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України.
У свою чергу ч. ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.
В ході розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповіт не складала, а тому спадкування її майна відбувається за законом.
Доказів іншого стороною відповідачів суду не надано.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом чають діти спадкоємця, у тому числі зачаті за час життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Із наведеного у своєму взаємозв'язку слідує, що потенційними спадкоємцями, які входять до першої черги спадкування за законом, після смерті ОСОБА_5 на час смерті були її чоловік ОСОБА_1 , а також сини ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Наявність інших спадкоємців до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 не знайшла свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Таким чином, відповідачем вірно було визначено коло відповідачем за заявленими позовними вимогами про визнання договору частково недійсним та про зміну речового права, а доводи ОСОБА_2 про зворотне не заслуговують на увагу.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовна заява ОК «ЖБК Еталон» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору частково недійсним та про зміну речового права є обґрунтованою та підлягає до задоволення у повному обсязі.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.
Як встановлено судом, при зверненні до суду з даним позовом ОК «ЖБК Еталон» було сплачено 2270 грн. судового збору, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 315 від 16.03.2021 року (а.с. 42).
Отже, у зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі, вищевказана сума судових витрат позивача підлягає стягненню на його користь з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в ріних частках, тобто по 1135 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 27, 77-81, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Обслуговуючого кооперативу «ЖБК Еталон» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору частково недійсним та про зміну речового права - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування від 10 липня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Троць Ю.Б., реєстрований номер 245, в частині умов дарування ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 Ѕ частки квартири АДРЕСА_5 , а також в частині припинення права спільної часткової власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_5 та набуття ОСОБА_5 особистої приватної власності на квартиру.
Змінити право особистої приватної власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер запису про право власності 37261463 на право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2119927107101, по Ѕ частки у кожного.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Обслуговуючого кооперативу «ЖБК Еталон» понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1135 (тисяча сто т тридцять п'ять) грн. з кожного.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення у повному обсязі складено 07 жовтня 2021 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська