ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 4/17901.06.10
За позовомПриватного виробничого підприємства «СІРІУС»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»
Третя особаЗакрите акціонерне товариство «Сіріус-Буд»
ПроВизнання кредитного договору недійсним
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача Паризька Н.О.
Від відповідача Вікторова В.О.
Від третьої особи Петруньок М.А.
Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»визнання недійсним кредитного договору № 336/КВ-06 від 17.11.2006р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»та Приватним виробничим підприємством «Сіріус».
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір укладений від 17.11.2006 всупереч Конституції України та Цивільному кодексу України.
Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 22.04.2010р.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
17.11.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»та Приватним виробничим підприємством «Сіріус»було укладено кредитний договір № 336/КВ-06 на відкриття не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії.
Відповідно до п.1.1. договору, Банк відкриває позичальнику не відновлювальну мультивалютну кредитну лінію та і її межах надає кредитні кошти на наступних умовах:
- ліміт кредитування -8 000 000 000 євро або еквівалент у доларах США та в гривні за к курсом НБУ на дату укладення цього договору,
- валюта кредитування -долари США, гривня, євро;
- строк кредитної лінії -з 17.11.2006 по 16.11.2011 включно;
- мета використання коштів -поповнення обігових коштів фінансування будівництва, придбання основних засобів;
- процентна ставка -13% річних в доларах США, 12% річних в євро, 18% річних в гривні;
- комісія з підготовки та оформлення договору - 150 грн.
Позивач стверджує, що відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, відповідно ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні, відповідно до ст.ст. 1,3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. валюта України є єдиним законним способом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
17.11.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»та Приватним виробничим підприємством «Сіріус»було укладено кредитний договір № 336/КВ-06 на відкриття не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, відповідно до п.1.1. якого, Банк відкрив позичальнику не відновлювальну мультивалютну кредитну лінію та і її межах надав кредитні кошти на наступних умовах:
- ліміт кредитування -8 000 000 000 євро або еквівалент у доларах США та в гривні за к курсом НБУ на дату укладення цього договору,
- валюта кредитування -долари США, гривня, євро;
- строк кредитної лінії -з 17.11.2006 по 16.11.2011 включно;
Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст.628 ЦК України.
Відповідно до положень Кредитного договору підписанням цього договору, Позивач свідчив про те, що всі умови Кредитного договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими та погодився з ними, а також підтверджував свою здатність виконувати умови договору. Крім цього, для отримання кредитних коштів Позивач мав можливість обрати будь-яку іншу з належною діловою репутацією банківську або кредитну установу, зареєстровану у передбаченому законодавством порядку та яка має відповідні дозволи, ліцензії тощо, але все ж таки звернувся з цього приводу саме до Відповідача, що підтверджує усвідомлення Позивачем своїх дій при укладенні Кредитного договору.
Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»№2121-ІІІ від 07.12.2000р. визначено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банківських -кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Крім цього, згідно ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»Банк (Відповідач) крім перелічених у частині першої цієї статті операцій, має право здійснювати такі, зокрема операції та угоди як операції з валютними цінностями.
Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 №15-93 валютними цінностями є зокрема, валюта України, іноземна валюта та інші.
Відповідно до Постанови від 18.06.2003р. №254 Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України»операцією банку є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку, що фактично відбулося при наданні кредиту та відбувається при сплаті заборгованості за ним.
Відповідно до Наказу Мінфіну від 10.08.2000 №193 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів»операцією в іноземній валюті є господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іноземній валюті.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України, на що також посилається Позивач у власній позовній заяві.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 статті 5 зазначеного Декрету, індивідуальної ліцензії потребують операції по наданню та отриманню резидентами кредитів в іноземної валюті, якщо строки та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
На дійсний час вимоги або які-небудь обмеження відносно обмеження сум та строків повернення кредитів в іноземної валюті законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій по отриманню або наданню кредитів в іноземної валюті не потребують індивідуальної ліцензії НБУ.
Крім цього, п.1.5 Постанови Правління Національного банку України від 14.10.2004р. №483 «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповн6оваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які є в наявності у Відповідача. В матеріалах справи знаходяться належним чином засвідчені копії Банківської ліцензії №67 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»зареєстрованому Національним банком України від 21.04.1993р. за №164 та Дозвіл №67-6 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»зареєстрованому Національним банком України від 21.04.1993р. за №164.
Зазначене також підтверджується відповідним роз'ясненням Національного банку України у Листі від 07.12.2009р. №13 -210/7871-22612. Тому, посилання на порушення Відповідачем чинного законодавства в частині неправомірного використання іноземної валюти, та, як наслідок, недійсності через це Кредитного договору, є безпідставними.
Щодо вимог п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, Національний банк України у вищевказаному від 07.12.2009р. №13-20/7871-22612 роз'ясненні зазначив, що сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, а тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Банк зі своєї сторони виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надав Позивачу кредит.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач своїм підписом на кредитному договорі засвідчив свою згоду з усіма умовами кредитного договору.
Статтями 203, 207, 208, 209, 210, 638, 639, 640 ЦК України передбачені загальні вимоги для укладання правочину (договорів). Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, при підписанні Кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладання договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, дійсність договору підтверджена його фактичним виконанням, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що Позивач посилається у своїй позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що кредитний договір укладено відповідно до положень чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
В судовому засіданні 13.05.2010 закінчено розгляд справи. Представники позивача та третьої особи не погодились з оголошенням вступної та резолютивної частини рішення, тому в судовому засіданні оголошувалася перерва до 01.06.2010 для підготовки повного тексту рішення.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня його прийняття.
Суддя І.І.Борисенко