Іменем України
06 жовтня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3446/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі- відповідач), в якій просить суд:
-визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 травня 2015 року по 03 жовтня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 травня 2015 року по 03 жовтня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (а.с.1-7).
В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне.
17 травня 2015 року ОСОБА_1 було прийнято на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 . 23 жовтня 2015 року позивач отримав статус учасника бойових дій. 03 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас. Однак, в день звільнення з військової служби відповідачем не було здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 травня 2015 року по 03 жовтня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. 11 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відомостей чи було здійснене нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 травня 2015 року по 03 жовтня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та проханням, в разі не здійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 травня 2015 року по 03 жовтня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, просив здійснити таке нарахування та виплату належної грошової компенсації. Лист був вручений 20 лютого 2020 року за довіреністю. 16 квітня 2020 року позивачем було відправлено весь пакет документів на електронну адресу частини НОМЕР_1 і одержано підтвердження про отримання. 26 квітня 2021 року позивачем знову був направлений лист на ім'я командира частини НОМЕР_1 , який був отриманий 11 травня 2021 року за довіреністю. Відповідач станом на сьогоднішній день так і не надав відповідь на заяву. Позивач вважає бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 травня 2015 року по 03 жовтня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідач позовні вимоги не визнав, до канцелярії суду надав відзив від 06.09.2021 №487-0609/ЮР, в якому зазначив, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що не є використаною. Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. На підставі викладеного, відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 про невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 травня 2015 року по 03 жовтня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною не підтверджуються належними і допустимими доказами, не можуть бути прийняті до уваги судом і не підлягають задоволенню.
Позивач до канцелярії суду надав відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги (а.с.68-72).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.23-24).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт НОМЕР_2 , виданий 05.01.2019 Горішньоплавнівським МВ УДМС України в Полтавській області, ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.54,58-60).
Відповідно до інформації зазначеної у посвідченні серії НОМЕР_4 від 23.10.2015 позивач є учасником бойових дій (а.с.52).
Відповідно до витягу із наказу військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 03.10.2018 №288 майор ОСОБА_1 , начальник штабу-перший заступник командира зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) №160 від 09.08.2018 у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 етапі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), вважати, що справи та посаду здав, і направлений для зарахування на військовий облік до Горішньоплавнінського ОМВК Полтавської області. З 03 жовтня 2018 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. У Збройних Силах із 01.08.1991 по 16.02.2001, та із 24.03.2015 по 03.10.2018 (а.с.50).
11.02.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію за неотриману відпустку (14 днів на рік) як УБД за період з 17.05.2015 по 03.10.2018 (а.с.32-34).
26.04.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію за неотриману відпустку (14 днів на рік) як УБД за період з 17.05.2015 по 03.10.2018 (а.с.36-38).
Вищевказані заяви направлено на адресу відповідача засобами поштового зв'язку та отримані уповноваженою особою (а.с.40).
Відповідачем до матеріалів справи надано довідку від 06.09.2021 №1/480, в якій останній вказав, що майору ОСОБА_1 додаткова відпустка, передбачена ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 по 2018 рік не надавалась та відповідно грошова компенсація за її невикористання не виплачувалась (а.с.97).
Також, відповідачем надано довідку від 03.09.2021 №849, в якій вказано, що ОСОБА_1 , виключений зі списків особового, складу військової частини згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2018 №288. При звільненні нараховано та виплачено на картковий рахунок ПриватБанку: 129,68 грн - оклад за військовим званням;477,10 грн - посадовий оклад; 212,37 грн - надбавка за вислугу років; 81,91 грн-НОПС; 248,09 грн - премія;47,71 грн - індексація; 10920 грн - грошову компенсацію за 26 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік; 12600 грн; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік; 18900 грн - грошову допомогу у разі звільнення у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; 645,16 грн - виплата винагороди за несення служби в зоні ООС, за 2 доби першої лінії жовтня 2018 року; 145,16 грн - виплата винагороди за несення служби в зоні ООС, за 1 добу другої лінії жовтня 2018 року (а.с.98).
Вважаючи бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 травня 2015 року по 03 жовтня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про відпустки” №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” №3543-XII від 21.10.1993 та “Про оборону України” №1932-XII від 06.12.1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно зі статтею 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін “особливий період”, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа №620/4218/18 - зразковою.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у період з 17 травня 2015 року по 03 жовтня 2018 року, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.10.2018.
З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.10.2018.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з корегуванням способу захисту порушених прав.
Оскільки позивач від сплати судового збору в силу пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений, враховуючи приписи статті 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 262, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 жовтня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , юридична адреса: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 жовтня 2018 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова