Іменем України
06 жовтня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5025/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
-визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
-зобов'язати Управління соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2021 рік, відповідно до ч.5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком визначеної ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.1-3).
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.05.2016. Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту» №3551 від 22.10.1993 встановлено пільги учасникам бойових дій. Так статтю 12 доповнено частиною згідно із Законом № 367-XIV від 25.12.98 такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових, дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком». Відповідач нарахував та виплатив 23.04.2021 разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі 1491,00 грн відповідно до Постанови КМУ від 08.04.2021 №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань», що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку від 02.09.2021, виданої ТВБВ №10012/093 АТ «Ощадбанк». Позивач вважає дії відповідача щодо не виплати позивачу в повному обсязі належної щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у відповідності з ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України від 25.12.1998 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3р-2020, незаконними та протиправними, які не ґрунтуються на Законі та порушують право на отримання грошової допомоги у відповідному розмірі, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідач до канцелярії суду через відділ діловодства та обліку звернення громадян 30.09.2021 за вхідним реєстраційним номером 33003/2021 надав відзив на позовну заяву від 28.09.2021 №7943 (а.с.20-23), в якому заперечував проти задоволення позову.
В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як учасник бойових дій, пільгове посвідчення від 16.05.2016, серія НОМЕР_1 та має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно статті 12 Закону учасникам бойових дій щорічно виплачується разова грошова допомога до 5 травня. Разова грошова допомога до 5 травня фінансується виключно з Державного бюджету України.
Відповідно до вимог Порядку разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах, зокрема: учасникам бойових дій - 1491,00 грн. Бюджетні призначення на виплату щорічної разової допомоги до 5 травня у 2021 році доведені управлінню у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 та паспортом бюджетної програми на 2021 рік, які розраховано в межах обсягу бюджетних призначень, передбачених у Державному бюджеті України на цю мету. Відповідач зазначив, що виплату до 5 травня разової грошової допомоги, проводить Міністерство соціальної політики України шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської, державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. Управління лише перераховує ветеранам війни кошти, які розподілені Міністерством соціальної політики України та облдержадміністраціями. Відповідно до норм діючого законодавства, Мінсоцполітики організовує виплату разової грошової допомоги до 5 травня та є головним розпорядником коштів бюджетної програми 2501150, якою передбачена вищезазначена допомога. Отже, виплата спірної допомоги позивачу, в сумі 1491,00 грн здійснена управлінням у розмірі встановленому паспортом бюджетної програми на 2021 рік, який затверджено наказом Міністерства соціальної політики України. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.14-15).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 16.05.2016 (а.с.4-6,7,8).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, з фактичним місцем проживання АДРЕСА_2 (а.с.9).
23 квітня 2021 року позивачу була виплачена щорічна грошова допомога до 5 травня, як учаснику бойових дій, у розмірі 1491,00 грн (а.с.10-11).
Відповідачем до матеріалів справи надано довідку від 27.09.2021 №7878, в якій зазначив, що в квітні 2021 року ОСОБА_1 здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 1491,00 грн (а.с.24).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22 жовтня 1993 року(далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року частину 5 статті 12 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: «щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту «б» підпункту 1 пункту розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону № 107-VI.
За змістом пункту 5 вказаного Рішенням Конституційного Суду України положення Закону № 107-VI, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що відповідає приписам частини другої статті 152 Конституції України.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у квітні 2021 року позивачеві одноразової грошової допомоги діяла стаття 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.
Паралельно правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня з 01 січня 2015 року було врегульовано пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України норми і положення […] статей 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» […] застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію приписів цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» від 08 квітня 2021 року № 325, пунктом 5 якої передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку. Право на отримання грошової допомоги мають громадяни таких категорій (далі отримувачі грошової допомоги) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, 1 491 гривня.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом пункту 2 вказаного Рішенням Конституційного Суду України положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що відповідає приписам частини другої статті 152 Конституції України.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року позивач набув право на виплату разової грошової допомоги у розмірах статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV, яка передбачає розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій п'ять мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року становить 1769,00 грн.
Отже, розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2021 році становить 8845,00 грн (1769,00 грн х 5).
Відтак, виплата позивачу в 2021 році разової грошової допомоги в розмірі 1491,00 грн не відповідає статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі. Недоплачена сума становить 7354,00 грн.
При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.
Доводи відповідача про неможливість здійснення своїх зобов'язань через ненадходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).
Частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При розгляді даної адміністративної справи суд також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
-визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
-визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
-визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
-інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність, а не дії, як зазначив позивач.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати його вчинити певні дії.
Зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з корегуванням способу захисту порушених прав.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій в частині виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня у 2021 році в розмірі меншому, ніж це передбачено законом.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 13 Закону України "Про судовий збір", то питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (93100, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Малиновського, буд.22А, код ЄДРПОУ 24205528) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_3 ) щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова