ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
21.09.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1386/19
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Рочняк О. В.
секретар судового засідання Михайлюк А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: приватного підприємства "Второпласт +"
вул. Промислова, 9, м. Долина, Долинський район, Івано-Франківська область, 77500
до відповідача: колективного підприємства "Завод Нафтохім"
вул. Юності, буд.12А, с.Хриплин, м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76036
про стягнення заборгованості по відшкодуванню збитків завданих внаслідок незбереження майна та штрафу за неповернення майна в сумі 105 402 грн 67 коп. та неустойки в розмірі 15810 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Шунтов Олександр Михайлович;
від відповідача: Северинчик Вікторія Василівна, Косар Мирослава Євстахіївна
ВСТАНОВИВ: приватне підприємство "Второпласт +" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до колективного підприємства "Завод Нафтохім" про стягнення заборгованості по відшкодуванню збитків завданих внаслідок незбереження майна за договором зберігання від 29.10.2015 в сумі 105 402 грн 67коп. та неустойки в розмірі 15 810 грн.
Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.01.2020, суд залишив без руху позовну заяву та встановив строк для усунення недоліків при її поданні.
Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2020, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; встановив сторонам строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення; судовий розгляд справи по суті призначив на 25.02.2020.
14.02.2020 через канцелярію Господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №14.02-2-20 від 14.02.2020 (вх.32424/20) та клопотання вих.№14.02-1-20 від 14.02.2020 (вх.№2659/20) про витребування оригіналів документів для огляду в судовому засіданні.
В судовому засіданні 25.02.2020 суд задовольнив клопотання відповідача та витребував у позивача оригінали документів, доданих до позовної заяви для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчені копії документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують придбання ТМЦ та передання їх на зберігання.
Представником позивача надано суду оригінали договору зберігання від 29.10.2015 та актів прийому - передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016, які судом залучено до справи до завершення розгляду по суті. Інші витребувані судом докази представник позивача зобов"язався надати в наступне судове засідання.
У зв"язку з витребуванням доказів суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи по суті на 25.03.2020.
05.03.2020 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від позивача надійшла заява (вх.№3645/20) про надання суду витребуваних доказів, до якої приєднано оригінали та належним чином засвідчені копії накладних.
Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18.03.2020, суд постановив відкласти судове засідання по розгляду справи по суті, про дату та час судового засідання повідомити учасників справи додатково ухвалою суду.
Відповідно до ухвали суду від 18.03.2020, суд призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 11.06.2020.
09.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання (вх.№7042/20) про відкладення розгляду справи до закінчення карантину.
В судовому засіданні 11.06.2020, суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи по суті на 08.07.2020.
07.07.2020 до господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог ( вх.№9592/20) та відповідь на відзив (вх.№8392/20 від 07.07.2020).
08.07.2020 до господарського суду від відповідача надійшла заява (вх.№9522/20 від 08.07.2020) про витребування доказів та призначення по справі комплексної (технічну експертизу документів, почеркознавчу, економічну) судової експертизи.
За наслідками розгляду у судовому засіданні 08.07.2020 заяви (вх.№9522/20 від 08.07.2020) в частині витребування з ГУ ДПС в Івано-Франківській області даних податкового обліку з придбання товару ПП "Вторпласт +" згідно накладних №F12015000641;№ F12015000826; № F 12015000968; № F12015001041; № F12016000290; №F12016000343, після заслуховування думки представників сторін, суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні вказаної вимоги, мотивуючи тим, що дані податкового обліку з придбання товару ПП " Вторпласт +" не стосуються предмету розгляду у даній справі.
При цьому, суд роз"яснив представникам сторін, що дана ухвала не підпадає під перелік ухвал, визначених ст.255 ГПК України, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а відтак, може бути оскаржена шляхом включення заперечення до апеляційної скарги на рішення суду.
У судовому засіданні 08.07.2020 суд задовольнив усне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи по суті на 22.07.2020, про що представники сторін повідомлені під розписку.
22.07.2020 до господарського суду від відповідача надійшло уточнююче клопотання (вх.№10493/20) та відзив на заяву про зменшення позовних вимог (вх.№9159/20 від 22.07.2020).
За наслідками розгляду у судовому засіданні 22.07.2020 заяви (вх.№9592/20 від 07.07.2020) про зменшення позовних вимог, після заслуховування думки представників сторін, суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову її задоволенні, мотивуючи тим, що по своїй суті вказана заява є заявою про зміну предмету позову, а відповідно до ч.3 ст.46 ГПК України, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п"ять днів до початку першого засідання.
Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2021, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження; призначив у справі судову технічну експертизу документів, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз; на вирішення судової технічної експертизи документів поставив такі питання:
- чи виготовлено договір зберігання від 29.10.2015 та акти прийому - передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016 в цілому чи в частині шляхом монтажу на одному або різних друкуючих пристроях?
- за який період часу (за скільки друкованих циклів) виготовлено договір зберігання від 29.10.2015 та акти прийому передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016?
- чи відрізняються договір зберігання від 29.10.2015 та акти прийому - передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016 за давністю створення?
- яка давність виконаних друкованих текстів, проставлених печаток та підписів осіб в договорі зберігання від 29.10.2015 та актах прийому - передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016?
- чи відповідає проставлена в договорі зберігання від 29.10.2015 та актах прийому -передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016 дата часу (періоду) виготовлення (виконання) цих документів чи їх частин?; провадження у справі зупинив на час проведення експертиз і отримання господарським судом висновку експертизи.
25.08.2020 до суду від судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання №19958/20-34/19959/20-33 від 30.07.2020 (вх.№12348/20) про надання необхідних матеріалів; погодження умов проведення судово-технічної експертизи документів та погодження строку проведення експертизи.
Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 28.08.2020, суд поновив провадження у справі; призначив клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до розгляду на 10.09.2020 та зобов"язав учасників судового процесу надати суду необхідні судовому експерту матеріали, про що сторін у справі повідомлено у встановленому порядку.
09.09.2020 до господарського суду від відповідача надійшла заява (вх.№11725/20) про приєднання документів до матеріалів справи.
В судовому засіданні 10.09.2020 суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №19958/20-34/19959/20-33 від 30.07.2020 (вх.№12348/20 від 25.08.2020) про надання необхідних матеріалів та погодження умов проведення судово-технічної експертизи документів та погодження строку проведення експертизи 05.10.2020.
Судове засідання у справі, призначене на 05.10.2020 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Рочняк О.В на лікарняному.
Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 12.10.2020, суд призначив розгляд клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №19958/20-34/19959/20-33 від 30.07.2020 (вх.№12348/20 від 25.08.2020) про надання необхідних матеріалів та погодження умов проведення судово-технічної експертизи документів та погодження строку проведення експертизи на 23.10.2020.
Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2020, суд задовольнив клопотання Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №19958/20-34/19959/20-33 від 30.07.2020 (вх.№12348/20 від 25.08.2020), погодив термін проведення судово-технічної експертизи документів у даній справі, у строк що перевищує 90 календарних днів; надав судовому експерту Київського науково-дослідного інституту судових експертиз дозвіл на вирізання штрихів рукописних записів та підписів у наданих (досліджуваних та порівняльних) документах, які містяться в матеріалах справи (арк.170-177, арк. 201-265); провадження у справі зупинив на час проведення експертизи і отримання господарським судом висновку експертизи.
18.01.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії господарського суду Івано-Франківської області від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист №14762-20,15243-20 від 12.01.2021 (вх.№996/21) з повідомленням про те, що у зв'язку з незабезпеченням виконання ухвали суду в частині оплати вартості проведення експертизи, надані матеріали повертаються до суду без виконання.
Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 01.02.2021, суд поновив провадження у справі; підготовче засідання призначив на 03.03.2021.
03.03.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії господарського суду Івано-Франківської області від представника відповідача надійшла заява (вх.№3249/21) про відкладення підготовчого засідання у зв"язку з підтвердженням у неї позитивного тесту на COVID-19.
Судові засідання, призначені на 03.03.2021 та 31.03.2021, враховуючи рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 23.02.2021 про запровадження з 26 лютого 2021 року в Івано-Франківській області червоного рівня епідемічної небезпеки та розпорядження голови Господарського суду Івано-Франківської області розпорядження № 5/г від 02.03.2021, відкладалися судом на 31.03.2021 та 20.04.2021 відповідно.
20.04.2021 до господарського суду від представника колективного підприємства "Завод Нафтохім" надійшла заява (вх.№5703/21) про зміну експертної установи для проведення судової технічної експертизи документів, призначеної ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2020, мотивуючи тим, що на адресу відповідача рахунок про оплату вартості проведення експертизи від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не надходив. Після отримання ухвали від 01.02.2021 відповідач довідався про те, що вартість експертизи становить близько 70000 грн., яка для відповідача є непомірною / неприйнятною, оскільки доходів підприємства ледь вистачає на мінімальну заробітну плату працівникам. Відповідач зазначив, що не ухиляється від проведення судової експертизи, надав всі наявні документи для проведення експертизи.
Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 20.04.2021, суд задовольнив клопотання Колективного підприємства "Завод Нафтохім"; доручив проведення судової технічної експертизи документів, призначеної ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2020 у справі №909/1386/19 Івано-Франківському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та зупинив провадження у справі на час проведення судової експертизи і отримання господарським судом висновку експертизи.
17.05.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії Господарського суду Івано-Франківської області від Івано-Франківського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист №909/1386/19 від 20.04.2021 (вх.№7143/21) з повідомленням про те, що для виконання даної експертизи щодо давності та послідовності заповнення реквізитів документів необхідно залучити фахівця, експерта-хіміка, який у Івано-Франківському відділенні НДІСЕ відсутній.
Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 25.05.2021, суд поновив провадження у справі, підготовче засідання призначив на 17.06.2021.
В підготовчому засідання 17.06.2021 суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 29.06.2021.
29.06.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії Господарського суду Івано-Франківської області від відповідача надійшла заява (вх.№9810/21) про приєднання доказів до матеріалів справи.
За результатами підготовчого засідання, яке відбулося 29.06.2021, суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.07.2021, про що представники відповідача повідомлені під розписку, а позивач - ухвалою - повідомленням.
26.07.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії Господарського суду електронною поштою, підписане ЕЦП, від представника позивача надійшла заява (вх.№11660/21) про відкладення розгляду справи, мотивуючи зайнятістю представника в іншій справі.
В судовому засіданні 27.07.2021 суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи по суті на 06.09.2021.
В судовому засіданні 27.07.2021 суд заслухав вступне слово сторін, після чого постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про оголошення перерви в судовому засіданні до 21.09.2021, про що учасники судового процесу повідомлені під розписку.
В судовому засіданні 21.09.2021 суд з"ясував обставини справи, дослідив докази, учасники справи виступили із заключним словом, після закінчення яких, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення суду, оголосивши орієнтовний час його оголошення.
Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача: представник позивача позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача вартість не збереженого майна, переданого на зберігання за договором зберігання від 29.10.2015 та неустойку у вигляді штрафу за неповернення ТМЦ.
Позиція відповідача: представники відповідача позовні вимоги не визнають, просять суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. У спростування позовних вимог посилаються на те, що позов не ґрунтується на реальних обставинах та не підтверджений жодними належними, допустимими та достовірними доказами. Стверджують, що вказаний договір та акти прийому -передачі ТМЦ є підробленими, у відповідача була відсутня можливість прийняти на зберігання будь-яке майно, оскільки у 2015 році між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого позивач орендував єдине належне відповідачу приміщення аж до березня 2019 року, з якого позивача примусово виселено на виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області. Разом з тим, у відповідача відсутні грошові кошти для проведення дороговартісної судової технічної експертизи документів. Також вказують на те, що такі дії позивача є спробою таким способом вирішити питання необхідності сплати заборгованості по орендній платі за рішенням суду від 18.12.2019 та певним засобом тиску та перешкоджання підприємницькій діяльності відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до договору зберігання від 29.10.2015, укладеного між приватним підприємством "Второпласт +" (поклажодавець, позивач) та колективним підприємством "Завод Нафтохім" (зберігач, відповідач) (а.с. 12-13), в порядку та на умовах, визначених цим договором, за актами прийому-передачі, які є невід"ємною частиною цього договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку цього договору АБС повністю відновлений, відходи поліетилену в блоках і насипного, відходи плівки поліетиленової, відходи поліетиленової плівки непресованої, відходи поліпропілену сірого облой, в кількості, яка зазначається в актах прийому-передачі (надалі "майно") (п. 1.1).
Згідно п. 1.2 договору зберігання за цим договором є безоплатним.
В розділі 2 договору сторони узгодили права та обов"язки зберігача. Зокрема:
- нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним законодавством України з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві (п. 2.1.3);
- повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п. 2.1.4).
В розділі 3 договору сторони визначили обов"язки поклажодавця.
- передати Зберігачеві майно на зберігання не пізніше ніж через 1 календарний день після набрання чинності цим договором (п. 3.1.1);
- забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору ( п. 3.1.2).
Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні ( всього або частини) (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору, зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві всі пов"язані з цим збитки.
Згідно п. 4.3 у випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцеві штраф у розмірі 3% від вартості майна за кожен день затримки.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 договору та закінчується 29.10.2020. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.п. 6.1, 6.2, 6.3 договору).
Договір скріплено підписами сторін та відтиском печатки зберігача.
Згідно актів прийому-передачі ТМЦ від 18.11.2015, від 17.12.2015, від 30.12.2015, від 18.04.2016, від 28.04.2016, складених між поклажодавцем та зберігачем передано на зберігання майно на загальну суму 105 402 грн.67коп. Акти скріплено підписами сторін та відтиском печатки зберігача. (а.с.14-18).
Відповідач заперечує укладення ним такого договору з позивачем та прийняття на зберігання товаро- матеріальних цінностей, які передані згідно актів прийому- передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016 та припускає можливість підробки вищевказаних документів.
За результатами огляду в судовому засіданні наданих позивачем оригіналів документів, датованих різними датами (оригінал договору зберігання від 29.10.2015 та актів прийому- передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016) (т.1, а.с.170-177) суд припустив, що підписи сторін на вказаних документах вчинені подібною ручкою, у зв"язку з чим, з метою встановлення обставин справи, призначив у справі судову технічну експертизу документів. Разом з тим, судова експертиза документів проведена не була у зв"язку з її неоплатою відповідачем.
Претензією від 20.11.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повідомлення на протязі трьох робочих днів з моменту отримання претензії про можливість отримання переданої на зберігання сировини з переліком згідно актів приймання-передачі. Претензію отримано представником відповідача за довіреністю - 17.12.2019 (а.с. 19-20).
У відповідь на претензію №23-1-12/19 від 23.12.2019 КП "Завод Нафтохім" повідомило ПП "Вторпласт+" про те, що адміністрація немає оригіналу договору зберігання, просить ПП "Вторпласт+" надіслати якісні копії договору зберігання посвідчені належним чином, копії первинних документів бухгалтерського обліку щодо підтвердження переміщення зазначених товарно-матеріальних цінностей (видаткові накладні, ТТ накладні, доручення на отримання товару) (а.с. 44-45).
Матеріали справи містять копії накладних (оригінали оглянуто судом), відповідно до яких ПП "Вторпласт+" придбавало у ТОВ "Електролюкс Україна" товарно матеріальні цінності, перік яких значиться в актах прийому- передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016 КП "Завод Нафтохім" (т.1 а.с.70-81).
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 у справі №909/976/19 задоволено позов КП "Завод Нафтохім" до ПП "Вторпласт" про стягнення заборгованості в сумі 61 802 грн 54 коп. Зобов"язано ПП "Вторпласт" звільнити зайняте приміщення (п.1 договору оренди - площею 378 кв.м., що знаходиться за адресою вул. Пресмашівська, 1 "В", м. Івано-Франківськ (т.1 а.с. 47-51).
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема з договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (статті 181 Господарського кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України).
Отже, зберігання на товарному складі врегульовано положеннями § 2 Глави 66 Цивільного кодексу України.
За змістом частин 1 та 2 статті 956 Цивільного кодексу України товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.
Положеннями статті 957 Цивільного кодексу України визначено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Водночас, відповідно до абзацу 1 преамбули Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", цей Закон регулює правовідносини, пов'язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, визначає порядок їх реєстрації та спрямований на створення правових, економічних, організаційних умов функціонування цих документів під час зберігання товарів на товарних складах.
При цьому в абзаці 2 вказаного Закону визначено, що його дія не поширюється на правовідносини, що виникають стосовно об'єктів нерухомості, електроенергетики, а також правовідносини, пов'язані із зберіганням цінних паперів, їх сертифікатів, банківських білетів (банкнот) та монет, які є законним платіжним засобом; тварин; товарів, обтяжених правами застави; товарів, термін придатності яких з дня прийняття на зберігання не перевищує 90 днів, а також товарів, щодо яких порушено судом провадження про витребування з чужого незаконного володіння; товарів, що передані в користування на умовах оренди, лізингу або прокату.
Таким чином, зазначеним Законом врегульовано порядок видачі, оформлення та обіг складських свідоцтв під час зберігання товарів на товарних складах.
Разом з тим, положеннями частини 1 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" визначено терміни, що вживаються у цьому Законі в такому значенні:
товарний склад - організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані із зберіганням, на засадах підприємницької діяльності;
сертифікований товарний склад (далі - сертифікований склад) - товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, що дає право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання;
складські свідоцтва - товаророзпорядчі складські документи на пред'явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на сертифікованому складі;
регламент сертифікованого складу - документ, що визначає порядок приймання на зберігання, зберігання та видачі із зберігання товару. Регламент сертифікованого складу розробляється відповідно до чинного законодавства.
Положеннями частини 2 статті 2 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" встановлено, що складські свідоцтва видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" сертифікований склад згідно із цим Законом має право видавати складські свідоцтва виключно після одержання сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів і тільки на ті групи товарів, які зазначені в сертифікаті. Сертифікація та позбавлення товарного складу сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів здійснюються уповноваженим органом згідно із розробленим ним положенням.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності" сертифікація - підтвердження відповідності третьою стороною, яке стосується продукції, процесів, послуг, систем або персоналу; при цьому сертифікат (у тому числі сертифікат відповідності) є документом про відповідність, що підтверджує виконання заданих вимог, які стосуються об'єкта оцінки відповідності.
Сторонами не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідач є сертифікованим товарним складом, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання на групи товарів, які зазначені у цьому сертифікаті, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідач на момент укладення спірного договору не був сертифікованим товарним складом, у зв'язку з чим на нього не поширюються положення Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва".
Як вбачається з актів прийому- передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016, серед об"єктів передачі на зберігання значиться відходи поліетилену, відходи поліпропілену, відходи АБС.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про відходи", цей Закон регулює відносини, пов'язані з утворенням, збиранням і заготівлею, сортуванням, перевезенням, зберіганням, обробленням (переробленням), утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, вивозяться з неї, а також з перевезенням, обробленням та утилізацією відходів, що ввозяться в Україну як вторинна сировина.
Згідно з ч.1 ст.17 вказаного Закону, суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані в т.ч.: д) забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; з) не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах.
Стаття 33 Закону України "Про відходи", визначає вимоги щодо зберігання та видалення відходів. Так, зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання. Визначені для зберігання та видалення відходів місця чи об'єкти повинні використовуватися лише для відходів, заявлених на одержання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.
Матеріали справи не містять ані спеціальних паспортів на зберігання відходів, ані дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами у відповідача та визначення місця такого зберігання.
Надані позивачем акти прийому - передачі ТМЦ від 18.11.2015, 17.12.2015, 30.12.2015, 18.04.2016, 28.04.2016 не можуть бути належними доказами, що підтверджують передачу на зберігання відходів у встановленому законом порядку.
До того ж, ні у договорі зберіганні, ні у актах прийому- передачі ТМЦ взагалі не визначено місце зберігання товару.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено, що у встановленому порядку ним передано на зберігання відповідачу відходи, а відповідно виникнення між сторонами прав та обов'язків.
Наявні в матеріалах справи накладні про купівлю позивачем у третьої особи ТМЦ не є доказом на передачу вказаних ТМЦ відповідачу та може свідчити лише про факт набуття права власності позивачем на зазначену продукцію, а не про прийняття її відповідачем на зберігання. Відповідач як зберігач за договором зберігання не є стороною договору поставки, як і постачальник за договором поставки не є стороною договору зберігання, тому, зобов'язання сторін за договором зберігання не є обов'язковими для сторін договору поставки і навпаки.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до відповідача, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги необґрунтовані і задоволенню не підлягають.
Судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 20, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
у задоволенні позову відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 05.10.2021
Суддя О.В. Рочняк