Справа № 640/28371/20 Головуючий у І інстанції - Кузьменко В.А.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
05 жовтня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва про визнання незаконної відмови, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Апеляційного суду міста Києва, в якій просив визнати незаконною відмову Відповідача від 14 травня 2020 року щодо ознайомлення з матеріалами окремих кримінальних справ, які перебували в провадженні Київського міського суду та були завершені до 1991 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що відмова в наданні доступу до архівних справ Апеляційного суду міста Києва (Київського міського суду) є неправомірною, у зв'язку із тим, що із роз'яснення Українського інституту національної пам'яті від 25 березня 2020 року вбачається, що дана категорія справ безумовно підпадає під категорію архівної інформації репресивних органів згідно вимог Закону України «Про доступ до архівних репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а тому може і є предметом публічного доступу будь-яких осіб, незалежно від їх процесуального становища по даним справам.
Позивач також зазначено, що посилання Відповідача на те, що запитувані справи є справами, які знаходяться в провадженні суду, не витримує критики, оскільки останній не є повноважним, самостійним та самодостатнім органом судової влади, який здійснює правосуддя.
Крім того, на переконання Позивача, запитувані ним справи є «давніми» архівними справами і доступ до яких гарантується будь-якій особі спеціально ухваленим галузевим законом.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до Відповідача з листом, у якому зазначив, що має намір на ознайомлення з матеріалами кримінальних справ (проваджень), які в першій інстанції розглядалися Київським міським судом та Київським обласним судом в 1975-1990 роках та стосувалися вчинення особливо тяжких злочинів, за які підсудні засуджувалися до розстрілу.
У вказаному листі Позивач посилається на роз'яснення Українського інституту національної пам'яті від 25 березня 2020 року про те, що зазначена категорія справ не може бути «засекречною» (утаємничою) і на відносини з приводу ознайомлення вказаних справ не поширюється законодавство про доступ до персональних даних та інші акти законодавства.
У своєму зверненні Позивач просив вказати час та місце коли та куди він зможе прибути для виконання та реалізації своїх конституційних інтересів, зокрема вказати розпорядок роботи архівного підрозділу та відповідальну особу, яка буде готова до його візиту.
Також, Позивач просив повідомити про коло осіб (ПІБ, посада, місцезнаходження) яким заступник керівника апарату - голова ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюк Дмитро Леонідович підпорядкований адміністративно та від яких залежний (як посадова/службова особа).
Листом від 14 травня 2020 року № 1610/1405/2020 Відповідач за підписом керівника апарату - голови ліквідаційної комісії Орлюка Дмитра Леонідовича повідомив Позивача, що згідно з положеннями Закону України «Про доступ до архівних репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» право на доступ до архівної інформації репресивних органів гарантується обов'язком розпорядників архівної інформації надавати та оприлюднювати архівну інформацію репресивних органів, крім випадків, передбачених цими Законом. Розпорядником архівної інформації є Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті, який забезпечує право на доступ до архівної інформації репресивних органів.
Відповідач також вказав, що ознайомлення з матеріалами судових справ, які перебувають у провадженні суду, здійснюється на підставі та у порядку, визначеному нормами процесуального законодавства України та Закону України «Про доступ до судових рішень».
Крім того, відповідно до норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення за погодженням голів відповідних судів керівників апаратів апеляційних судів, їх заступників та звільнення їх з посад здійснюється головою Державної судової адміністрації України.
Вважаючи протиправною відмову Відповідача щодо ознайомлення з матеріалами окремих кримінальних справ, які перебували в провадженні Київського міського суду та були завершені до 1991 року, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що Апеляційний суд міста Києва у межах спірних правовідносин не є розпорядником архівної інформації репресивних органів, а його відповідь у листі від 14 травня 2020 року № 1610/1405/2020 не вважається відмовою у наданні архівної інформації репресивних органів.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
В силу вимог частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).
Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.
Разом з тим відповідно до частини 3 статті 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Таким чином, Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відносини, пов'язані із забезпеченням права кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років врегульовано Законом України «Про доступ до архівних репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 09 квітня 2015 року № 316-VIII (далі - Закон № 316-VIII).
Згідно зі статтею 2 Закону № 316-VIII архівна інформація репресивних органів - інформація, зафіксована на будь-яких носіях, що була створена, отримана або перебувала у репресивних органах; носій архівної інформації - будь-який матеріальний носій, на якому зафіксована архівна інформація репресивних органів. Носії архівної інформації репресивних органів відповідно до закону належать до Національного архівного фонду і є власністю держави; репресивні органи - визначені цим Законом органи комуністичного тоталітарного режиму, які діяли на території України у 1917-1991 роках, застосовували засоби і методи державного примусу і терору стосовно конкретних осіб або груп осіб з політичних, соціальних, класових, національних, релігійних або інших мотивів, діяльність яких характеризувалася численними фактами порушення прав людини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону № 316-VIII держава гарантує право кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів. Держава гарантує вільний доступ до архівної інформації репресивних органів з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону № 316-VIII визначено, що право на доступ до архівної інформації репресивних органів гарантується обов'язком розпорядників архівної інформації надавати та оприлюднювати архівну інформацію репресивних органів, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, розпорядники архівної інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати архівну інформацію репресивних органів, крім випадків, передбачених Законом України «Про доступ до архівних репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Пунктом 7 статі 2 Закону № 316-VIII визначено, що розпорядник архівної інформації - це Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті (далі - ГДА УІНП), а у випадках, визначених цим Законом, також державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, архівні установи, які фактично володіють архівною інформацією репресивних органів.
Згідно з частинами 1, 2 статті 10 Закону № 316-VIII кожен має право на доступ до архівної інформації репресивних органів. Доступ до архівної інформації репресивних органів забезпечують ГДА УІНП та інші розпорядники архівної інформації. Розпорядники архівної інформації забезпечують доступ до архівної інформації репресивних органів усіма доступними способами.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 року № 3814-XII архівні документи (носії архівної інформації) репресивних органів належать державі і передаються на зберігання Галузевому державному архіву Українського інституту національної пам'яті.
Будь-які належні і допустимі докази, що Апеляційний суд міста Києва є розпорядником архівної інформації і фактично володіє архівною інформацією репресивних органів, в матеріалах справи відсутні.
Крім того, у листі Апеляційного суду міста Києва від 14 травня 2020 року № 1610/1405/2020 не міститься відомостей на відмову ОСОБА_1 щодо ознайомлення з матеріалами окремих кримінальних справ, які перебували в провадженні Київського міського суду та були завершені до 1991 року.
Відповідач лише повідомив Позивача, що розпорядником архівної інформації є Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті, який забезпечує право на доступ до архівної інформації репресивних органів.
Крім того, в листі Українського інституту національної пам'яті від 25 березня 2020 року № 817/07-07-20 не зазначено, що у Галузевому державному архіву Українського інституту національної пам'яті відсутня архівна інформація, з якою бажає ознайомитись Позивач.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Апеляційний суд міста Києва у межах спірних правовідносин не є розпорядником архівної інформації репресивних органів, а його відповідь у листі від 14 травня 2020 року № 1610/1405/2020 не вважається відмовою у наданні архівної інформації репресивних органів, з чим погоджується колегія суддів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко