Справа № 320/8940/20 Головуючий у І інстанції - Щавінський В.Р.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
04 жовтня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмові в призначенні пенсії відповідно положень статті 12 пункту «в» Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової службі та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити Позивачу пенсію за вислугу років з 06.08.2020.
В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що Відповідачем протиправно відмовлено Позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. "в" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ, оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, встановлено п. 11 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» № 1763-IV, чинного на момент звільнення Позивача, а тому зазначена норма зберігає юридичну силу як для Позивача, так і для Відповідача.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні пенсії відповідно положень ст. 12 п. «в» Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової службі та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 06.08.2020.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Відповідач посилається на те, що у відповідності до вимог ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" Позивач набуває право на отримання пенсії за вислугу років при наявності 20 календарних років і більше. На день звільнення Позивача з військової служби календарної вислуги Позивача не достатньо для призначення пенсії. Крім того, Відповідач наголошує, що Позивач був звільнений з військової служби не досягнувши 45-річного віку, а отже підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "в" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутні.
Позивачем подано заперечення на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Вознесенським МРВ УМВС України в Миколаївській області 20.08.1996.
У період з 01.08.1989 по 29.12.2006 Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
Наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.10.2006 № 355 ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України за підпунктом “в” пункту 67 (у зв'язку зі скороченням штатів) у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 23.11.2006 № 221 Позивача виключено зі списків особового складу та направлено на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області.
На день звільнення вислуга років Позивача становила 17 років 04 місяці 28 днів.
06.08.2020 ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відповідача подано заяву та необхідні документи для призначення і нарахування пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Листом від 11.08.2020 № 1000-0331-6/65419 ГУ ПФУ у Київській області повернуло пакет документів до Київського обласного військового комісаріату без виконання, посилаючись на необхідність наявності у Позивача вислуги років 20 років і більше.
Вважаючи протиправною відмову Відповідача, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, встановлено п. 11 ст. 1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" від 15 червня 2004 року № 1763-IV, чинного на момент звільнення Позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для Позивача, так і для Відповідача.
Станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей визначено Законом України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" від 15 червня 2004 року № 1763-IV (далі - Закон № 1763-IV).
Відповідно до п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV (в редакції, чинній на час звільнення Позивача з військової служби - 29.12.2006) особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту:
- для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.
Частиною другою статті 3 Закону № 1763-IV визначено поширити дію пункту 6 статті 1 цього Закону на осіб, звільнених зі служби (померлих) після 1 січня 2004 року, пунктів 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 11, 12 цієї статті - на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України після цієї дати.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення військово-службовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Згідно з п. «в» ст. 12 Закону № 2262-XII (в редакції, чинній на час звільнення Позивача з військової служби - 29.12.2006) пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668-VI у пункті «в» ст. 12 Закону № 2262-XI цифри і слово "15 років" замінено цифрами і словами "20 календарних років і більше".
Аналогічні зміни Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668-VI внесено і в п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV.
Таким чином, на час звільнення Позивача із Збройних Сил України (29.12.2006) п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV передбачав право на пенсію за вислугу років особам офіцерського складу при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років.
Разом з тим, на час досягнення Позивачем 45 річного віку та формування подання щодо призначення пенсії в 2020 році, пункт “в” ст. 12 Закону № 2262-XI та п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV передбачали право на пенсію за вислугу років особам офіцерського складу при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 років.
Щодо вирішення питання про застосування зазначених норм закону у часі, колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.
Також у Рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Виходячи із положень п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військово-службовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, встановлено п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення Позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для Позивача, так і для Відповідача.
Станом на момент звернення за призначенням пенсії Позивачу виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.02.2012 у справі № 21-322а11 та від 01.07.2014 у справі № 21-244а14, постановах Верховного Суду від 16.07.2019 в справі № 686/651/17, від 21.05.2020 у справі № 460/286/19.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В той же час, Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо правомірності відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області в призначенні спірної пенсії.
Висновки Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не підкріплені належними доказами та не спростовують наявність права Позивача на пенсійне забезпечення в частині призначення пенсії за вислугу років.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко