Номер провадження: 22-ц/813/3322/21
Номер справи місцевого суду: 947/21240/19
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Комлева О. С.
29.09.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів Сегеди С.М., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Воронової Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Тайм Кемп» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Бескровного Я.В., по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Тайм Кемп» до ОСОБА_1 про захист ділової репутації, -
У вересні 2019 року ТОВ «Стар Тайм Кемп» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист ділової репутації.
В обґрунтування свого позову зазначило, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на відкритій публічній сторінці в соціальній мережі «Facebook» розмістила публікацію для невизначеного кола осіб (пост) негативного характеру, в якій зазначені фактичні дані, що не відповідають дійсності.
На думку позивача вказана інформація є недостовірною, спрямована на зниження престижу, підрив довіри, впливає на імідж та принижує ділову репутацію ТОВ «Стар Тайм Кемп». Оскільки зазначеними вище діями ОСОБА_1 порушені немайнові права ТОВ «Стар Тайм Кемп», просило спростувати відповідача недостовірну інформацію у тій самій формі та у тому самому об'ємі, у якому вона була розповсюджена та спростувати вказану недостовірну інформацію.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2020 року у задоволенні позову ТОВ «Стар Тайм Кемп» відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Стар Тайм Кемп» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги, ТОВ «Стар Тайм Кемп» зазначає, що суд дійшов невірного висновку щодо характеру поширеної відповідачкою інформації, суд необґрунтовано не прийняв докази позивача, що підтверджує фактичний характер поширеної про нього інформації, судом не досліджено доводів позивача та не надано їм жодної правової оцінки.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 зазначає, що твердження в апеляційній скарзі ТОВ «Стар Тайм Кемп» не відповідають дійсності, висновки суду відповідають дійсним обставинам справи, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судове засідання 29 вересня 2021 року представник ТОВ «Стра Тайм Кемп» не з'явився про розгляд справи був сповіщений належним чином (а.с. 43-44 т. 2).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, щоІНФОРМАЦІЯ_2 на відкритій публічній сторінці в соціальній мережі «Facebook» ОСОБА_1 розміщено публікацію для невизначеного кола осіб (пост), в якій (окрім іншого тексту) зазначені наступні фрази (мовою оригіналу):
-«То что они обещают за эти деньги - это обман, никому не нужен ваш ребенок у них цель содрать денег и все.»
-«Когда я приехала забирать ребенка в офис, я вообще ох…ела: дочка стояла возле дороги одна с чемоданом и рядом не было ни одного вожатого или кого-то с руководства. Никто даже не видел с кем и куда она пошла.»
-«А еще все негативные отзывы они удаляют.»
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Стар Тайм Кемп» зазначило, що вказана інформація є недостовірною, спрямована на зниження престижу, підрив довіри, впливає на імідж та принижує ділову репутацію ТОВ «Стар Тайм Кемп» та вважає, що діями ОСОБА_1 порушені немайнові права ТОВ «Стар Тайм Кемп».
Відмовляючи у задоволені позову ТОВ «Стар Тайм Кемп» про захист ділової репутації, суд першої інстанції виходив з того, що наведена відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_2 на відкритій публічній сторінці в соціальній мережі «Facebook» інформація є вираженням суб'єктивної думки відповідача та її оціночним судженням, а відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому і самореалізації кожної окремої особи. Суд враховує правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «факти». Так, у п.39 рішення ЄСПЛ від 28.03.2013 у справі «Нова Газета» і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У п.75 рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
Позивач повинен довести факт поширення саме недостовірної інформації відповідачем (а не оціночних суджень), а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Суд на законних підставах не прийняв до уваги наданий позивачем в якості доказу поширення відповідачем недостовірної інформації висновок експерта ТОВ «Експертна-дослідна служба України» №498/03/2020 від 27.03.2020р., виконаний експертом ОСОБА_3 , оскільки вірно визнав його недопустимим доказом.
За правилами ч.1 ст.7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. ТОВ «Експертна-дослідна служба України» не є державною установою, тому експертизу може виконати саме судовий експерт.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» особа, яка замовляє судову експертизу, може доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів. Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.
До висновку експерта №498/03/2020 від 27.03.2020р., складеному ОСОБА_3 та скріпленого печаткою ТОВ «Експертна-дослідна служба України» додано два свідоцтва, виданих Міністерством юстиції України НОМЕР_2 та НОМЕР_1.
Відповідно до картки атестованого судового експерта, розміщеної на сайті Міністерства юстиції України, а також з даних Реєстру атестованих судових експертів (https://rase.minjust.gov.ua/) вбачається, що свідоцтва НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 , які видані ОСОБА_3 анульовані. За таких обставин ОСОБА_3 не має права здійснювати експертну діяльність на підставі свідоцтв НОМЕР_2 та НОМЕР_1.
У зв'язку з викладеним висновок суду про те, що висновок експерта №498/03/2020 від 27.03.2020р., складений ОСОБА_3 та скріплений печаткою ТОВ «Експертна-дослідна служба України» є недопустимим доказом по справі відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Також суд обґрунтовано не прийнявдо уваги в якості доказу висновок спеціаліста - кандидата філологічних наук, доцента ОСОБА_4 від 30.01.2020р., оскільки оформлення документів (в тому числі і в якості доказів) має відповідати Національному стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003р. (надалі - ДСТУ 4163-2003).
Судом встановлено, що висновок скріплений печаткою Філологічного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечнікова, тобто певної установи.
Згідно п.4.4 ДСТУ 4163-2003 документи, що їх складають в організації (установі), повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва організації, назва виду документа (не зазначають на листах), дата, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту документа, текст документа, підпис.
За правилами п.5.23 ДСТУ 4163-2003 підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища.
Проте у Висновку поряд із прізвищем зазначено кандидат філологічних наук, доцент, що в розумінні ст.28 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» є науковим ступенем та вченим званням відповідно.
Тобто, з наведеного вбачається, що висновок спеціаліста - кандидата філологічних наук, доцента ОСОБА_4 від 30.01.2020р. оформлений з порушенням вимог діючого законодавства, а тому не може оцінюватись як доказ.
Висловлювання відповідача наведені ІНФОРМАЦІЯ_2 на відкритій публічній сторінці в соціальній мережі «Facebook» є оціночними судженнями, оскільки розкривають враження відповідача щодо перебування її доньки в таборі « Стар Тайм ». Вони не носять характер образ (хоча і висловлені в агресивній формі), за своєю природою є критикою діяльності ТОВ «Стар Тайм Кемп» та є вираженням погляду відповідача на дії працівників позивача.
Згідно з науковим визначенням, факт - це подія, що звершилася, те, що дійсно сталося, те, що відповідає істині. Існування фактів може бути доведено, на відміну від оціночних суджень, правдивість яких не доводиться.
Так, висловлювання (мовою оригіналу) «То что они обещают за эти деньги - это обман, никому не нужен ваш ребенок у них цель содрать денег и все» не є фактичними даними, так як з висловлювання не вбачається, ким та які саме послуги були обіцяні відповідачці щодо її доньки та за які кошти, а тому перевірити цю подію не представляється за можливе. Посилання позивача в поясненнях щодо можливості перевірки виконання умов договору є недоречним, так як у висловлюванні не йде мова про виконання ТОВ «Стар Тайм Кемп» саме умов договору, а йде мова про обіцянки, що не є тотожними поняттями. За таких обставин суд приходить до висновку, що вказане твердження є суб'єктивним відношенням відповідача до обіцянок працівників позивача, а тому відноситься до оціночних суджень.
Висловлювання (мовою оригіналу) «Когда я приехала забирать ребенка в офіс…: дочка стояла возле дороги одна с чемоданом и рядом не было ни одного вожатого или кого-то с руководства. Никто даже не видел с кем и куда она пошла». В зазначеній фразі не відображено, ні часу в який подія могла відбутися, ні конкретних ознак місця, за якими можна було би перевірити правдивість висловлювання. Крім того, в даному випадку висловлюється лише суб'єктне відношення до подій, так як неможливо з'ясувати, який саме зміст автор вкладав у вислів «поряд з дитиною», тому як поняття «поряд» не дає конкретної відстані, а тому ці події неможливо перевірити.
До оціночних суджень також відноситься й вислів (мовою оригіналу) «А еще все негативные отзывы они удаляют». В даному випадку не зазначається, який саме пост, в який час, та з яким змістом був видалений. Таким чином, відповідач лише виражає свої суб'єктивні погляди на дану ситуацію, враховуючи відсутність на сайті дитячого табору негативних коментарів.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова) судам роз'яснено, що статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У пункті 15 Постанови роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У пункті 19 вказаної Постанови також роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Порушенням або ж приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) слід розуміти поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів і такі дії можуть завдавати моральної чи матеріальної шкоди суб'єктам господарювання.
Враховуючи, що стороною позивача не доведено обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, суд на законних підставах відмовив ТОВ «Стар Тайм Кемп» у задоволенні позову.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Стар Тайм Кемп» про те, що суд дійшов невірного висновку щодо характеру поширеної відповідачкою інформації, суд необґрунтовано не прийняв докази позивача, що підтверджує фактичний характер поширеної про нього інформації, судом не досліджено доводів позивача та не надано їм жодної правової оцінки є необґрунтованими, оскільки позивач не довів факт поширення саме недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Тайм Кемп» - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 05 жовтня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
______________________________________ Т.В. Цюра