30.09.21
22-ц/812/1440/21
Провадження №22-ц/812/1440/21
Іменем України
30 вересня 2021 року м. Миколаїв
справа № 472/151/21
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Данилової О.О., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Веселинівського районного відділу державної виконавчої служби Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання незаконним розрахунку заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Веселиніського районного суду Миколаївської області, ухвалене 01 червня 2021 року під головуванням судді Тустановського А.О., повний текст судового рішення складений цього ж дня,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Веселинівського районного відділу державної виконавчої служби Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі- Веселинівський РВ ДВС) про визнання незаконним розрахунку заборгованості.
Позивач зазначав, що на виконанні у Веселинівському РВ ДВС перебуває виконавче провадження №62180218 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів у розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходу (заробітку) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
26 січня 2021 року позивачем було отримано повідомлення № 295/90-36/3 від 25 січня 2021 року головного державного виконавця Веселинівського РВ ДВС Легкої О.В. про наявність у нього заборгованості по аліментам.
Позивач вважає, що вказаний розрахунок від 01 лютого 2021 року щодо заборгованості зі сплати аліментів складено неправильно та є таким, що порушує його конституційні права.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати розрахунок заборгованості за аліментами від 01 лютого 2021 року, складений головним державним виконавцем Веселинівського РВ ДВС Легкою О.В., у виконавчому провадженні № 62180218 щодо наявності заборгованості у нього зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 8915 грн. 13 коп., незаконним.
Представник Веселинівського РВ ДВС Легка О.В. позов не визнала.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала та зазначила, що дійсно їй надходили кошти від ОСОБА_4 та вважала, що це є допомога від матері позивача, але просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішенням Веселиніського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2021 року позов задоволено. Визнано розрахунок заборгованості на 01 лютого 2021 року, складений головним державним виконавцем Веселинівського РВ ДВС Легкою О.В., у виконавчому провадженні № 62180218 щодо наявності заборгованості у ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в сумі 8915,13 грн., незаконним. Стягнуто з Веселинівського районного РВ ДВС на користь ОСОБА_1 908 грн судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, просила його скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.
Апелянт зазначала, що суд першої інстанції вирішив спірну ситуацію, розглядаючи її в порядку позовного провадження, тоді як мав розглядати спір згідно вимог розділу VII ЦПК України, оскільки позивач та відповідач є сторонами виконавчого провадження. Окрім того, судом першої інстанції не перевірялись строки перебачені ст. 449 ЦПК України для подачі скарг на дії та бездіяльність державного виконавця. Також ОСОБА_2 вважає себе неналежним відповідачем, оскільки до розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем вона ніякого відношення не має, що судом першої інстанції враховано не було. Крім того, судом першої інстанції, на її думку, були незаконно визнані доказами сплати заборгованості по аліментам квитанції від 28 вересня 2018р., 28 жовтня 2018р. , квітень 2019р., квітень 2020р., які не визнавались державним виконавцем та які не доводять сплату саме позивачем аліментів у зазначені періоди. Покази, допитаної у судовому засіданні в якості свідка матері позивача ОСОБА_5 , на думку ОСОБА_2 , не можуть підтверджувати належність та допустимість цих доказів, оскільки є показами зацікавленої особи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Вендель О.М., посилаючись на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилася, надіслала суду заяву з проханням розглядати справу без її участі ( а.с. 150).
Представник Веселинівського РВ ДВС у судове засідання не з'явився про день, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином ( а.с.148) .
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Веселинівському районному відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження №62180218 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 аліментів в розмірі 1/4 частки від всіх видів його доходу (заробітку) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку (а.с. 6).
Згідно розрахунку заборгованості від 01 лютого 2021 року, складеного головним державним виконавцем Веселинівського районного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Легкою О.В. загальна заборгованість зі сплати аліментів боржника ОСОБА_1 становить 8915,13 грн. (а.с.25).
З вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що державним виконавцем не було взято до уваги квитанції: від 29 січня 2021 року на суму 1920 грн., від 29 січня 2021 року на суму 1080 грн. від 27 квітня 2021 року на суму 2165 грн., від 28 вересня 2018 року на суму 1500 грн., від 28 жовтня 2018 року на суму 1500 грн., від 24 квітня 2019 рік на суму 1500 грн. та квитанція від 23 квітня 2020 ріку на суму 1995 грн.
В процесі розгляду справи у суді першої інстанції державним виконавцем Веселинівського РВ ДВС Легкою О.В. до розрахунку заборгованості станом на 19 травня 2021 року було внесено квитанції про сплату аліментів, а саме від 29 січня 2021 року в Веселинівському відділенні ПриватБанку на суму 1920 грн., квитанцію від 29 січня 2021 року в Веселинівському відділенні ПриватБанку на суму 1080 грн. та квитанцію від 27 квітня 2021 року в Веселинівському відділенню Укрпошти на суму 2165 грн.
Разом з тим, державним виконавцем Веселинівського РВ ДВС не взяті до уваги квитанції, в яких не було зазначено призначення платежу, а саме: дві квитанції за 2018 рік, тобто від 28 вересня 2018 року на суму 1500 грн., та від 28 жовтня 2018 року на суму 1500 грн., а також квитанції, в яких було зазначено прізвище платника « ОСОБА_7 », а саме: квітень 2019 рік на суму 1500 грн. та квітень 2020 рік на суму 1995 грн., посилаючись на те, що надані квитанції не є належними і допустимими доказами на підтвердження погашення заборгованості зі сплати аліментів.
У судовому засіданні у суді першої інстанції, допитана у якості свідка ОСОБА_5 підтвердила, що вона дійсно сплачувала аліменти за свого сина ОСОБА_1 в квітні 2019 року та в квітні 2020 року, який в силу обставин перебування за кордоном не мав змоги зробити це самостійно.
Що стосується квитанцій за 2018 рік, а саме від 28 вересня 2018 року на суму 1500 грн. та від 28 жовтня 2018 року на суму 1500 грн. то за твердженнями позивача вони є саме аліментними платежами, що в судовому засіданні відповідачем не спростовано.
За такого, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов вірного висновку про відсутність заборгованості у ОСОБА_1 зі сплати аліментів, а тому розрахунок заборгованості складений головним державним виконавцем Веселинівського РВ ДВС Легкою О,В, станом на 01 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № 62180218 щодо наявності заборгованості у ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 8915, 13 грн. є незаконним.
Доводи ОСОБА_2 , що грошові кошти сплачені за квитанціями від 28 вересня 2018 року на суму 1500 грн., від 28 жовтня 2018 року на 1500 грн., за квітень 2019 року на суму 1500 грн. та за квітень 2020 року на суму 1995 грн. не доводять саме сплату аліментів у зазначені періоди, оскільки виконувались без зазначення платежу і мати позивача надсилала ці кошти у вигляді допомоги, колегія суддів не може прийняти до уваги , оскільки вони спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_5 , яка безпосередньо сплачувала вказані кошти.
Крім того, ОСОБА_2 жодних обставин на підтвердження наявності інших зобов'язань у ОСОБА_1 перед нею суду надано не було, як і не надано доказів на підтвердження відмови останньої від отримання вказаних грошових коштів.
Відсутність у квитанціях призначення платежу або прізвища отримувача не є підставою вважати, що боржник не сплачував аліменти, оскільки кошти надходили шляхом поштових переказів на ім'я стягувача.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції вирішив спірну ситуацію, розглядаючи її в порядку позовного провадження, тоді як мав розглядати спір згідно вимог розділу VII ЦПК України, оскільки позивач та відповідач є сторонами виконавчого провадження колегія суддів не може прийняти до уваги з огляду на наступне.
Частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
У відповідності до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Стаття 195 СК України встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу).
Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов'язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Право та порядок на звернення до суду за захистом визначається процесуальним законом.
Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Враховуючи вищезазначені вимоги закону та ту обставину, що між сторонами виконавчого провадження (стягувач і боржник) виник спір щодо розміру заборгованості за аліментами, то такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом.
З цих же підстав не можуть бути прийняті до уваги й доводи апелянта стосовно того, що вона є неналежним відповідачем у справі, оскільки саме вона є належним відповідачем по справі, так як прийняте з цього питання рішення буде стосуватися її прав і обов'язків.
З огляду на викладене безпідставними є й посилання відповідачки на пропуск позивачем строку, передбаченого ст. 449 ЦПК України.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: В.В. Коломієць
Судді: О.О. Данилова
О.О.Ямкова
Повний текст постанови складено 05 жовтня 2021 року.