Справа № 750/9355/20
Провадження № 2/750/114/21
27 вересня 2021 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря - Левченко А.С.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання батьківства та стягнення аліментів,
третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по містах Лисичанськ та Ровеньки Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
16 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому, відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 02 грудня 2020 року, просить визнати відповідача батьком її дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини.
Обґрунтовано позов тим, що з середини жовтня 2012 року ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , де на той час проживала покійна мати позивача. В січні 2013 року ОСОБА_1 дізналася що вагітна і повідомила про це ОСОБА_3 . Після цього їх стосунки погіршилися, останній сказав, що не хоче зараз дітей, але позивач повідомила йому про свої наміри народжувати дитину і висловила небажання робити аборт. У зв'язку із вказаними подіями, відповідач перестав приходити додому до ОСОБА_1 і став уникати зустрічей з нею. Зустрівшись у лютому-березні 2013 року, ОСОБА_3 повідомив про те, що він знає про намір ОСОБА_1 все таки народжувати дитину, однак, після того жодної участі у житті позивача не приймав і будь-якої допомоги не надавав. ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_4 . Проте, оскільки відповідач відмовився подати до органів РАЦСу заяву про реєстрацію батьківства, запис про батька в свідоцтві про народження дитини записано за вказівкою матері на підставі абз. 1 ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України. Після народження сина відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не покращилися і позивач сама всі ці роки займалась вихованням дитини. Враховуючи те, що відповідач не визнає своє батьківство відносно ОСОБА_4 , позивач звернулась до суду з даним позовом.
Також, позивач просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому визнав існування у листопаді 2012 року інтимних зв'язків між ним та позивачем, проте, зазначає, що зачаття дитини було неможливим, так як ним використовувалися засоби контрацепції. З цих підстав відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову.
Також відповідач вказує, що у нього на утриманні перебуває його неповнолітній син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому розмір аліментів на одну дитину в розмірі 1/3 частини його доходів, є в двічі завищеним від рекомендованого законодавством розміру.
Крім того, до відзиву на позов додано заяву про застосування строків позовної давності.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 січня 2021 року задоволено клопотанням позивача, призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу та зупинено провадження по справі на час проведення експертизи.
12 березня 2021 року на адресу суду надійшов лист Комунального закладу «Чернігівське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 07-17/297 від 12.03.2021 про повернення ухвали суду про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи без виконання, у зв'язку з неявкою відповідача - ОСОБА_3 25.02.2021 та 11.03.2021 для відбору зразків крові.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2021 року провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання.
У підготовчому засіданні, яке відбулося 09 квітня 2021 року, позивач та її представник наполягали на проведенні у справі судової молекулярно-генетичної експертизи, у зв'язку із чим справу було повторно направлено для проведення експертизи та ухвалою суду від 09 квітня 2021 року зупинено провадження по справі на час проведення експертизи.
Також, вказаною ухвалою суду від 09 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_3 про розгляд справи у закритому судовому засіданні задоволено частково. Оголошено судове засідання закритим в частині надання пояснень (вступного слова) відповідачем ОСОБА_3 чи його представником.
Не погодившись з ухвалою суду від 18 січня 2021 року про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи, відповідач 20 квітня 2021 року надіслав до суду апеляційну скаргу, у зв'язку із чим 28 квітня 2021 року справу було направлено на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3
30 червня 2021 року, після повернення справи до суду першої інстанції, ухвалу суду від 18 січня 2021 року було повторно направлено для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи.
15 липня 2021 року на адресу суду надійшов лист Комунального закладу «Чернігівське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 0717/1779 від 14.07.2021 про повернення ухвали суду про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи без виконання, у зв'язку з неявкою відповідача - ОСОБА_3 14.07.2021 для відбору зразків крові.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 серпня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, просили суд його задовольнити та не заперечували проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи по суті повідомлявся завчасно і належним чином. Судова повістка відповідачу надсилалася за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, а також на інші, зазначені відповідачем у його заявах адреси.
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по містах Лисичанськ та Ровеньки Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надіслав до суду клопотання про розгляд справи без участі їх представника.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статті 280 ЦПК України.
Заслухавши пояснення позивача, її представника, допитавши у судовому засіданні в режимі відеоконференції свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00012882727, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лисичанського міського управління юстиції у Луганській області складено актовий запис № 704. Батьками дитини зазначені: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 . Відомості про батька зазначені за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 СК України (т. 1 а.с. 8).
Згідно частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Як пояснила у судовому засіданні позивач, вони з відповідачем спільно проживали у будинку її матері за адресою: АДРЕСА_1 , упродовж трьох чи чотирьох місяців, починаючи з жовтня 2012 року. Коли позивач завагітніла та провідомила про це відповідача, останній припинив з нею спілкування, попередньо повідомивши, що не бажає мати дітей.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду пояснили, що зі слів позивача їм відомо про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та наявність між ними інтимних стосунків. Також свідкам зі слів позивача відомо, що після того, як позивач повідомила відповідача про вагітність, останній перестав з нею проживати і повідомив, що не хоче мати дітей. ОСОБА_7 була свідком події, коли ОСОБА_1 хотіла познайомити відповідача з сином, на що відповідач відмовився.
Відповідно до ч. 3 ст.12 та ч.ч. 1,3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Визнання батьківства це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подання до органів реєстрації актів цивільного стану спільної заяви матері дитини та чоловіка, який вважає себе батьком цієї дитини.
Визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів реєстрації актів цивільного стану, метою якого є підтвердження вже існуючого біологічного (кровного) споріднення між чоловіком, який визнає себе батьком, та дитиною.
Згідно ч. 1 ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 128 СК України, підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Згідно ч. 4 ст. 128 СК України, позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Отже, сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути результат судово-генетичної експертизи.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Позивач для доведення факту біологічного батьківства просила суд призначити судову молокулярно-генетичну експертизу, яка була призначена ухвалою суду від 18 січня 2021 року.
Дана ухвала двічі направлялася для виконання до експертної установи. Було призначено три дати для відібрання біологічних зразків, проте для проведення експертизи жодного разу відповідач не з'явився.
Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Заява Відповідача про застосування до правовідносин позовної давності та відмову в позові, у зв'язку з її пропуском задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
У ст. 129 СК України зазначено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Положення даної статті застосовуються при зверненні позивача до суду з позовом про визнання батьківства в тому випадку, якщо дитина народжена жінкою, яка перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, та який записаний батьком дитини.
Судом встановлено,що мати дитини на момент зачаття та народження дитини у шлюбі не перебувала, відомості про батька дитини записані зі слів матері дитини, відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, а тому строки позовної давності, визначені в ст. 129 СК України, до цих правовідносин не застосовуються.
Відповідно до ч.1 ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
Таким чином, до цих правовідносин позовна давність не застосовується.
Відповідно до п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п. 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.
За положеннями ст. 134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126, 127 СК України або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, зважаючи на зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання батьківства в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання сина, суд зазначає наступне.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини, держави -учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Як вбачається з листа Другого воєнізованого гірничорятувального загону № 769 від 18.12.2020 ОСОБА_3 є діючим працівником 2ВГРЗ та займає посаду командира взводу оперативної служби 2ВГРЗ на підставі контракту № 802 від 16.07.2020 (т. 1 а.с. 64).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 є батьком неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 131).
Згідно ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Також, при визначенні розміру аліментів суд не приймає до уваги наявність певних захворювань у дитини, що підтверджується копією виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого (т. 1 а.с. 10), оскільки необхідність несення додаткових витрат на лікування дитини можуть бути підставою для вирішення питання щодо стягнення додаткових витрат на неповнолітню дитини у порядку, встановленому ст. 185 Сімейного кодексу України.
Враховуючи вимоги закону, обов'язок відповідача утримувати неповнолітню дитину, а також те, що відповідач офіційно працевлаштований, на його утриманні перебуває неповнолітній син - ОСОБА_5 , суд вважає за можливе стягнути аліменти з відповідача на користь позивача на неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Згідно ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Крім того, на підставі ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, а відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
У зв'язку з наявністю підстав для часткового задоволення позову, позивачу мають бути відшкодовані понесені у справі витрати на правничу допомогу.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачу правничу допомогу надавала адвокат Яременко Ю.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 28.09.2021 та ордеру серії ЧН № 102082 від 02.12.2021 (т. 1 а.с. 21, 49).
Відповідно до розрахунку (акту виконаних робіт) оплати роботи (послуг) адвоката за надання правової допомоги, вартість послуги становить 2000 грн., до яких входить: 200 грн. - надання юридичної консультації (40 хвилин); 400 грн. - складання та надсилання адвокатського запиту та 1400 грн. - складання позовної заяви про визнання батьківства та стягнення аліментів на дитину.
Згідно акту виконаних робіт від 03.12.2020 вартість послуг адвоката становить: 800 грн. за участь у судовому засідання 02.12.2020, які були сплачені позивачем згідно квитанції № б/н від 03.12.2020 (т. 1 а.с. 78, 79).
Відповідно до акту виконаних робіт від 09.04.2021 вартість послуг адвоката становить: 600 грн. за участь у судовому засідання 18.01.2021 та 800 грн. - у судовому засіданні 09.04.2021, а всього 1400 грн., які були сплачені позивачем згідно квитанції № б/н від 09.04.2021.
Згідно акту виконаних робіт від 27.09.2021 вартість послуг адвоката становить: 400 грн. за участь у судовому засідання 05.08.2021 та 400 грн. - у судовому засіданні 27.09.2021, а всього 1200 грн., які були сплачені позивачем згідно квитанції № б/н від 27.09.2021.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому суд зазначає, що за змістом ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на правничу допомогу.
Враховуючи пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням вимог частини третьої статті 141 ЦПК України, суд вважає достатнім розміром стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених на правничу допомогу у даній справі в сумі 4000 грн. (200 грн. - надання юридичної консультації; 400 грн. - складання та надсилання адвокатського запиту; 1400 грн. - складання позовної заяви; 400 грн. - участь у судовому засіданні 05.08.2021 та по 800 грн. за участь у судових засіданнях 09.04.2021 та 27.09.2021). Суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 800 грн. за участь адвоката у судовому засіданні 02.12.2021, оскільки засідання було відкладено у зв'язку із неправильним зазначенням у позовній заяві по батькові позивача і необхідністю суду зробити запити до відповідних органів щодо уточнення даної інформації. Крім того, суд не стягує витрати на правничу допомогу в сумі 600 грн. за участь адвоката у судовому засіданні 18.01.2021, оскільки відповідно до протоколу судового засідання (т. 1 а.с. 79), дане судове засідання проводилось без участі представника позивача.
Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вирішує питання про стягнення судового збору.
Керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280-282, 354, 430 ЦПК України та статтями 128, 134, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, суд,
позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про визнання батьківства та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Внести зміни до актового запису № 704 від 15 жовтня 2013 року про народження ОСОБА_4 , складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лисичанського міського управління юстиції у Луганській області, шляхом зазначення у графі «батько» - « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України».
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Тобольськ, Тюменська обл., Російська Федерація (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 жовтня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 4000 грн. витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 840 грн. 80 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05.10.2021.
Суддя