Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
04 жовтня 2021 року Справа №520/5730/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 06.04.2021 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області IV сесія VIII скликання від 22.12.2020 №141 щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га.
- зобов'язати Старосалтівську селищну раду Вовчанського району Харківської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (згідно з графічним матеріалом) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га у місячний термін;
- здійснити судовий контроль за виконанням рішення;
- стягнути із відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 6 000,0 грн. (шість тисяч гривень).
В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області IV сесія VIII скликання від 22.12.2020 №141 щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га прийнято відповідачем необґрунтовано та без урахування усіх обставин, відтак останнє підлягає визнанню протиправним у зв'язку з чим слід у судовому порядку зобов'язати Старосалтівську селищну раду Вовчанського району Харківської області надати відповідний дозвіл.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/5730/21.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем 05.05.2021 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким зазначено, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Позивач 11.05.2021 надав до суду відповідь на відзив, за змістом якої заявлені позовні вимоги просив суд задовольнити.
У період з 29.06.2021 по 23.07.2021 та з 20.08.2021 по 02.09.2021 суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач 27 листопада 2020 звернувся до відповідача з клопотанням "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в селі Хотімля Вовчанського району Харківської області.
Рішенням IV сесії VIII скликання від 22 грудня 2020 №141 відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в селі Хотімля Вовчанського району Харківської області у зв'язку з невідповідністю графічних матеріалів, а саме відповідно до п. 4 ст. 83 ЗК України землі комунальної власності: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) та землі лісогосподарського призначення, які не можуть передаватись у приватну власність.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суб'єкта владних повноважень, звернувся до суду із даним позовом.
По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно з частиною восьмою цієї статті, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1861 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом частини четвертої статті 1861 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
А відповідно до частини п'ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Відповідно до частини шостої цієї ж статті, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Згідно з частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою.
А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність спірного рішення селищної ради критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень.
Відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач виходив з того, що землі загального користування населених пунктів не можуть передаватися у приватну власність відповідно до статті 83 Земельного кодексу України.
Так, частиною четвертою статті 83 Земельного кодексу України дійсно передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;
ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;
е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів;
є) землі під об'єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.
Отже, Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік випадків, коли забороняється передача земельних ділянок у приватну власність.
При цьому, матеріали справи не містять відомостей щодо віднесення земельної ділянки до земель комунальної власності, з урахуванням п. 4 ст. 83 ЗК України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 судом витребувано у Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області належним чином засвідченні докази, які стали підставою для прийняття рішення Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області IV сесія VIII скликання від 22.12.2020 №141.
Проте, належних та допустимих доказів в обґрунтування прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не надано.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Наведене свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення, не відповідність положенням ЗК України, який визначає чіткі підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Відтак наявні обґрунтовані підстави для визнання протиправним та скасування рішення Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області IV сесія VIII скликання від 22.12.2020 №141 щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га.
Щодо частини позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (частина четверта статті 245 КАС України).
У даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Такі повноваження не є дискреційними.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У свою чергу, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Водночас суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх передбачених ЗК України підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
У даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (згідно з графічним матеріалом) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га у місячний термін, з урахуванням висновків суду.
Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 6000,0 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з абз. 2 ч. 3 вказаної статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Разом з тим, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач повинен зазначити обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 №4 (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають з'ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні; чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається до суду із таким позовом.
Позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди та її ступеню, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги, відтак підстави для задоволення вимог в цій частині відсутні.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, позивачем у позовній заяві просить зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", відтак питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області (вулиця Перемоги, будинок 15, селище міського типу Старий Салтів, Вовчанський район, Харківська область, 62560, РНОКПП: 04399068) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області IV сесія VIII скликання від 22.12.2020 №141 щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га.
Зобов'язати Старосалтівську селищну раду Вовчанського району Харківської області (вулиця Перемоги, будинок 15, селище міського типу Старий Салтів, Вовчанський район, Харківська область, 62560, РНОКПП: 04399068) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (згідно з графічним матеріалом) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га у місячний термін, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 04.10.2021.
Суддя О.В. Ніколаєва