Справа № 500/4230/21
05 жовтня 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кременецької міської ради про зобов'язання вчинити дії, а саме: здійснити виплату нарахованої та невиплаченої заробітної плати в сумі 14 167 грн та здійснити виплату середнього заробітку за час затримки в розрахунку починаючи з 27.11.2020 по день фактичного розрахунку,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Кременецької міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- зобов'язати Кременецьку міську раду провести з позивачем розрахунок при звільненні з посади Жолобівського сільського голови, а саме здійснити виплату ОСОБА_1 , 14167 грн нарахованої Жолобівського сільською радою Кременецького району Тернопільської області, але не виплаченої заробітної плати;
- зобов'язати Кременецьку міську раду здійснити виплату ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки відповідачем розрахунку при моєму звільненні з 27 листопада 2021 року по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади Жолобівського сільського голови йому не виплачено частину заробітної плати. Посилання на відсутність бюджетних призначень на оплату праці, на думку позивача, не може бути підставою для невиконання вимог закону. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують трудові права позивача та гарантії, визначені чинним законодавством.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання на 16.08.2021, в якому була оголошена перерва до 03.09.2021.
Представник позивача подала до суду 30.08.2021 квитанцію про сплату судового збору, оскільки позивач зазначив, що сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 85008,37 в період з 27.11.2020 по 03.09.2021.
Відповідач відзиву на позов не подав.
Ухвалою суду від 03.09.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 05.10.2021.
В судове засідання 05.10.2021 сторони не прибули, представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без її участі в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09 листопада 2015 року по 26 листопада 2020 року працював сільським головою Жолобівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 11 січня 1992 року (аркуш справи 10).
Його повноваження як сільського голови припинено на підставі підпункту 4 пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад" згідно з постановою І пленарного засідання І організаційної сесії Кременецької міської ради № 1 від 26 листопада 2020 року.
Так, згідно з довідкою № 482, що видана 26 листопада 2020 року Жолобівською сільською радою, при звільненні сільського голови ОСОБА_1 йому не виплачено частину заробітної плати за жовтень 2020 року, заробітну плату до 26 листопада 2020 року. Загальна сума заборгованості становить 14167 грн, до виплати належало 11252 грн. Заборгованість виникла у зв'язку з тим, що не вистачило асигнувань (аркуш справи 11).
Наявність вказаної заборгованості підтверджується також Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів від 31 березня 2021 року, з яких убачається, що у четвертому кварталі 2020 року відсутня інформація про доходи ОСОБА_1 , а також Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб від 23 квітня 2021 року, відповідно до яких у четвертому кварталі 2020 року відсутні відомості про суми заробітку позивача для нарахування пенсії та відомості про сплату страхових внесків (аркуш справи 13-14).
Вважаючи наявними правові підстави для виплати відповідачем нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", посадами в органах місцевого самоврядування, є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Крім того, за змістом ч. 1 ст. 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.
Згідно частини 1 статті 42 Закону №280/97-ВР повноваження новообраного сільського, селищного, міського голови починаються з моменту складення ним присяги відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на пленарному засіданні відповідної сільської, селищної, міської ради, на якому відповідною територіальною виборчою комісією були оголошені рішення щодо його обрання та реєстрації. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.
Частина 3 ст. 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" встановлює, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється, зокрема, дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Статтею 9 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування має право, в тому числі, на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи; на соціальний і правовий захист.
Питання щодо проходження служби в органах місцевого самоврядування, звільнення із неї, права та обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Статтею 3 КЗпП України регламентовано, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.
У ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
14.05.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад" від 16.04.2020 №562-IX, згідно пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положено якого установлено, що повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, старост сіл, селищ територіальних громад, які увійшли до складу територіальних громад, території яких затверджено Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону, припиняються в день набуття повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних на перших місцевих виборах у 2020 році відповідно до підпункту 2 цього пункту.
Аналіз наведеного правового регулювання дає підстави стверджувати, що підставою для звільнення сільського, селищного, міського голови у зв'язку із закінченням строку повноважень буде рішення новообраної ради про набуття нею повноважень або, у разі якщо рада не обрана - рішення про набуття повноважень новообраним сільським, селищним, міським головою. Відтак, у разі закінчення строку повноважень сільський, селищний, міський голова звільняється з посади за частиною 1 статті 42 Закону №280/97-ВР, а підставою звільнення є рішення першої сесії новобраної ради про початок повноважень ради нового скликання (у разі, якщо рада не обрана - рішення про набуття повноважень новобраним сільським, селищним, міським головою).
Предметом розгляду у цій справі є встановлення правових підстав для виплати відповідачем нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення позивача.
Питання щодо проходження служби в органах місцевого самоврядування, звільнення із неї, права та обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Однак, вищезазначеним нормативно-правовим актом не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в органах місцевого самоврядування, а, отже, в даному випадку необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства.
За пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993. №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110) днем звільнення вважається останній день роботи.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником, а саме - власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок при звільненні провести повний розрахунок з працівником та виплатити всі належні йому суми. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу, наступає передбачена ст. 117 КЗпП України, відповідальність.
Тобто, за такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Як встановлено судом, що позивача звільнено з посади Жалобівського сільського голови у зв'язку із закінченням строку повноважень на підставі постанови І пленарного засідання І організаційної сесії Кременецької міської ради №1 від 26.11.2020, проте не виплачено частину заробітної плати за жовтень 2020 року, заробітну плату до 26.11.2020, загальна сума заборгованості становить 14167,00 грн, до виплати належало 11252,00 грн, відповідно строк затримки розрахунку з 26.11.2020 по 05.10.2021 (день винесення рішення суду) становить 191 робочий день.
Отже, враховуючи те, що Кременецька міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків, зокрема Жалобівської сільської ради, у якій позивач обіймав посаду сільського голови, та саме на підставі рішення даної ради позивача звільнено з посади, на думку суду нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 11252,00 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку із позивачем при звільненні має бути стягнутим з відповідача.
У довідці Жалобівської сільської ради від 26.11.2020 №482 вказано, що заборгованість виникла у зв'язку з тим, що невистачило асигнувань.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до частин 1,2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати заробітної плати.
З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, як на підставу для невиплати позивачу заробітної плати, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив нараховану частину заробітної плати в сумі 11252,00 грн.
В частині позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.
Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі №810/451/17.
Отже, у спірних правовідносинах має місце невиплата позивачу частину заробітної плати станом на 26.11.2020 (день звільнення) без проведення цього ж дня остаточного розрахунку, тому відповідно до ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У п.92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.
Розрахунок середнього заробітку працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими вищезгаданим Порядком №100 .
Зокрема, за п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку №100).
Відповідно до довідки про доходи (аркуш справи 17) середньоденна заробітна плата позивача становить 445,07 грн.
Оскільки днем звільнення позивача є 26.11.2020 то по день прийняття рішення суду (05.10.2021) кількість робочих днів затримки буде становити 191 (згідно калькулятора робочих днів).
Повна сума середнього заробітку за час затримки у виплаті буде становити 445,07*191 = 85008,37 грн.
Враховуючи розмір невиплаченої компенсації при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Зокрема, істотність частки невиплаченої заробітної плати в розмірі 11252,00 грн. в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку 85008,37 (445 грн. * 191) становить 13,24 % (11252,00 грн/85008,37 грн*100).
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 13,24% становить 11255,11 грн. (445,07 середньоденний заробіток позивача*13,24%*191 календарних днів).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 11255,11 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Враховуючи наведене, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку необхідно задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11255,11 грн., а не 85008,37 грн як про це просить позивач.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення, дій.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Крім того, позивача позивач просить компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частиною 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду: договір про надання правової допомоги, розрахунок суми гонорару за надання правничої допомоги, додаток №1 до договору про надання правової допомоги.
Суд зазначає, що позивач не надав доказів такої сплати, а відтак і понесених судових витрат.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 1500,00 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Кременецьку міську раду виплатити ОСОБА_1 нараховану Жолобівською сільською радою Кременецького району Тернопільської області заробітку плату у розмірі 11252 (одинадцять тисяч двісті п'ятдесят дві) грн 00 грн.
3. Зобов'язати Кременецьку міську раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 26.11.2020 по день винесення рішення суду - 05.10.2021 в сумі 11255 (одинадцять тисяч двісті п'ятдесят пять) грн 11 (одинадцять) коп.
5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременецької міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позову в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 жовтня 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідач: - Кременецька міська рада (місцезнаходження/місце проживання: вул. Шевченка, 67,м.Кременець,Тернопільська область,47003 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04058338);
Головуючий суддя Осташ А.В.