29 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/1325/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Великоанадольський вогнетривкий комбінат"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 (колегія суддів Склярук О.І. - головуючий, Гетьман Р.А., Ільїн О.В.)
за позовом Виконуючого обов'язки керівника Волноваської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Мар'їнської районної державної адміністрації
до Приватного акціонерного товариства "Великоанадольський вогнетривкий комбінат"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Донецька обласна державна адміністрація
про зобов'язання повернути земельну ділянку,
за участю:
прокурора: Костюк О.В. (посвідчення),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Виконуючий обов'язки керівника Волноваської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Мар'їнської районної державної адміністрації (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Великоанадольський вогнетривкий комбінат" (далі - відповідач), згідно з яким, просив зобов'язати відповідача повернути державі в особі позивача земельну ділянку промислового призначення, площею 57,20 га, кадастровий номер 1423387400:07:000:0467, яка фактично використовувалась для розробки кар'єру каолінів та знаходиться за межами населеного пункту на території Степненської сільської ради Мар'їнського району Донецької області.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно користується земельною ділянкою, оскільки строк дії договору, за яким вона була йому передана закінчився та її повернення він не здійснив, у зв'язку з чим порушені права та інтереси держави в особі позивача.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.12.2020 (суддя Паляниця Ю.О.), в позові відмовлено.
2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що земельна ділянка не є сформованою, що виключає правові підстави для повернення позивачу.
2.3. Оскарженою постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2021, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
2.4. Апеляційний суд виходив з того, що земельна ділянка є сформованою, договір оренди земельної ділянки припинив свою дію, проте відповідач не повернув її позивачу, що є підставою для задоволення позову.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 915/1806/19, від 02.06.2021 у справі № 646/4738/19, від 14.04.2021 у справі № 645/1040/19, від 20.01.2021 у справі № 646/4546/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Крім того, відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив того, що прокурор не обґрунтував підстави представництва та питання рекультивації земель, які повертаються з оренди.
3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4. Мотивувальна частина
4.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.12.2008 між позивачем (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Великоанадольський вогнетривкий комбінат", яке перейменовано у Приватне акціонерне товариство "Великоанадольський вогнетривкий комбінат" (орендар) був укладений договір землі, за умовами якого та на підставі відповідного акта, орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, площею 67,2 га, під кадастровим номером 1423387499:07:000:0467, яка знаходиться за межами населеного пункту Степнянської сільської ради, строком на 5-ть років.
Пунктом 35 договору визначено, що дія договору припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено, який за обставинами справи, що встановлені судами припинив свою дію 19.12.2013 та строк його дії не продовжувався.
4.2. Розпорядженням позивача від 31.07.2009 № 339 затверджено акт прийняття - передачі рекультивованих земель відповідача в експлуатацію загальною площею 10,0 га на території Степненської сільської ради. На виконання цього розпорядження був складений акт щодо прийняття в експлуатацію рекультивованих земель орендаря та передання земельної ділянки площею 10,0 га для подальшого використання за призначенням Степненській селищній раді.
4.3. Апеляційний суд встановив, що земельна ділянка площею 10,0 га, яка входила до складу орендованої земельної ділянки була повернута орендодавцю, а у відповідача залишилась у користуванні частина земельної ділянки площею 57,20 га, кадастровий номер 1423387400:07:000:0467, яка фактично не була повернута відповідачем позивачу.
4.4. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.5. Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
4.6. Відповідно до частини першої статті 14 наведеного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
4.7. Статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч.1). Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону (ч.2.).
4.8. Частиною першою статті 321 вказаного Кодексу визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
4.9. Згідно частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
4.10. Відповідно до частини першої статті 153 наведеного Кодексу власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
4.11. Приписами статті 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
4.12. Статтею 34 вказаного Закону передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
4.13. Враховуючи наведені норми права встановивши, що договір оренди припинив свою дію внаслідок закінчення строку на який його було укладено, а відповідач не повернув земельну ділянку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
4.14. Суд касаційної інстанції погоджується із таким висновком, оскільки із встановлених апеляційним судом обставин справи вбачається, що відповідач на порушення умов договору та приписів наведеного Закону не повернув об'єкт оренди незважаючи на сплив терміну дії договору.
4.15. За таких обставин висновок апеляційного суду про задоволення позову є законним та обґрунтованим.
4.16. Наведеним спростовуються доводи відповідача викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржуваної постанови суду.
4.17. У справах № 915/1806/19, № 646/4738/19, 645/1040/19, 646/4546/19, на які скаржник посилається у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження, переглянутими Верховним Судом, було розглянуто спори про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, що є відмінним від обставин та предмету спору у справі, що переглядається.
Отже, після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у наведених постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.18. Крім того скаржник посилається у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та зазначає, що Донецька обласна державна адміністрація зазначила про наявність уповноваженого в цій сфері контролюючого органу відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», вказуючи, що прокурором за цим позовом взагалі не наведено відомостей з порушеного нею за цим позовом питання від уповноважених органів контролю в цій сфері, та не обґрунтовано підстави представництва інтересів держави в суді з огляду на підміну такими діями суб'єкта виконання владних управлінських функцій. Зазначені обставини та доводи, які були належно письмово викладені Відповідачем не були досліджені судом апеляційної інстанції, про що безпосередньо свідчить зміст оскаржуваного судового рішення.
Однак такі доводи не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, оскільки виходячи із вищенаведеного щодо договірних відносин між сторонами у справі і обов'язку, визначеного законом, повернути земельну ділянку саме орендодавцю, ці доводи мають суто формальний характер і висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
4.19. Колегія суддів зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено відповідними статтями процесуального закону. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
4.20. Доводи відповідача, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.
4.21. Таким чином, оскільки доводи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, скаржником не доведено неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення ними норм процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови, підстав для її скасування немає. Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова - без змін.
4.22. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
4.23. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
4.24. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
4.25. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
4.26. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.27. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваної постанови та задоволення касаційної скарги немає.
4.28. Наведеним у сукупності спростовується позиція скаржника щодо наявності правових підстав для скасування оскаржуваної постанови суду.
4.29. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Великоанадольський вогнетривкий комбінат" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 у справі № 905/1325/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді Є.В. Краснов
В.Ю. Уркевич