судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Кондратової І.Д. у справі № 910/5971/20 щодо ухвали палати про передачу справи на розгляд палати
21 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/5971/20
21.07.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів. Мотивував необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №640/18150/19, від 10.06.2020 у справі №910/11688/19.
Колегія суддів не погодилася з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.07.2021 у справі №640/18150/19 за позовом ОСОБА_1 до Мін'юсту про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту, що спірні правовідносини з огляду на їх суть та суб'єктний склад є правовідносинами, що виникли у сфері державної реєстрації юридичних осіб, та є корпоративними, оскільки звернення до суду з цим позовом зумовлене необхідністю захисту корпоративних прав позивача.
Також колегія суддів не погодилася з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.06.2020 у справі №910/11688/19 за позовом ОСОБА_2 до Мін'юсту про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, що звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту корпоративних та майнових прав позивача, а не у сфері публічно-правових відносин, то вказане виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів вважає помилковим такий підхід (розгляд спорів між позивачем та Мін'юстом як корпоративний), та таким, що не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, оскільки:
- спір між заявником та Мін'юстом не може вважатись корпоративним чи спором про право цивільне, оскільки Мін'юст не претендує на належність йому об'єкта права власності (частки у капіталі);
- скасування чи не скасування реєстраційної дії або визнання недійсним наказу не вирішує спір остаточно, адже тим самим не визнається недійсною сама підстава проведення реєстраційної дії - рішення, договір, інший правочин;
- вирішенню судом питання щодо реєстрації права має обов'язково передувати вирішення питання про належність права тій чи іншій особі. Зробити це у спорі, де відповідачем є лише Мін'юст, - неможливо. Мін'юст не є належним відповідачем у спорі про цивільне право чи корпоративному спорі, а може виступати лише співвідповідачем (до якого заявлено похідні вимоги) або третьою особою;
- вимога про скасування рішень загальних зборів чи реєстраційних дій або наказу Мін'юсту не є належним способом захисту, якщо йдеться про зміни складу учасників чи розміру внеску.
Відповідно до частини 5 статті 303 ГПК України суддя, не згодний із рішенням про передачу (відмову у передачі) справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, письмово викладає свою окрему думку в ухвалі про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду або в постанові, прийнятій за результатами касаційного розгляду.
Я не можу погодитися з думкою більшості колегії суддів щодо передачі справи на розгляд палати, тому вважаю за необхідне викласти свою окрему думку.
На мою думку, відсутні підстави для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.06.2020 у справі №910/11688/19 та від 08.07.2021 у справі № 640/18150/19, стосовно можливості вирішення господарським судом спору про скасування наказу Мін'юсту, у якому відповідачем є лише Мін'юст, та належності такого способу захисту, оскільки:
- висновки Великої Палати Верховного Суду у справах з оскарження наказів Мін'юсту, прийнятих відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не застосовані у цій справі з предметом позову про оскарження наказу Мін'юсту, прийнятого відповідно до ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", з огляду на неподібність правовідносин та різне нормативно-правове регулювання;
- Велика Палата Верховного Суду розглядала лише одну справу про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту, прийнятого за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації юридичних осіб. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір у справі не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК, оскільки спірні правовідносини виникли саме, зокрема, щодо правомірності переходу частки у статутному капіталі цього товариства до іншої особи, призначення керівника та зміни місця його знаходження, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Жодних висновків щодо неефективності чи неправильності такого способу захисту, неможливості вирішення такого спору в судовому порядку чи неналежності відповідача Велика Палата Верховного Суду у цій справі не робила (постанова від 4 червня 2019 року у справі № 821/1504/17 (провадження № 11-1265апп18));
- на сьогодні сформована також стала практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що такі спори мають розглядатися господарськими судами (постанови від 14.08.2019 у справі №826/15468/17, від 06.02.2020 у справі №640/20032/18, від 21.12.2020 у справі № 640/12435/19, від 08.07.2021 у справі № 640/6595/20);
- наказ Мін'юсту може бути оскаржений до суду згідно .з п. 10 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", і відповідати за таким позовом має саме Мін'юст (належний відповідач), як орган влади, що прийняв відповідне рішення;
- такий спосіб захисту є належним, ефективним та визначений у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України;
- чинним законодавством не визначено прямого обов'язку особи, яка подає позов щодо оскарження рішення Мін'юсту, попередньо чи одночасно звертатися до суду з позовом до особи, за скаргою чи в інтересах якої був прийнятий відповідний наказ про скасування реєстраційної дії;
- відмова у задоволенні позову щодо визнання незаконним наказу Мін'юсту з тих підстав, що така вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, або з тих підстав, що така вимога може розглядатися як похідна (а не основна), суперечитиме ч. 2 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Таке право є безумовним, тому не може бути обмежене шляхом покладання на позивача обов'язку заявляти додаткові вимоги.
Однакове правозастосування забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність усіх перед ним і юридичну визначеність у державі, яка керується верховенством права, а також впливає на громадське розуміння справедливості та правосуддя і на рівень довіри до суду. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень може спричинити порушення права на справедливий суд, гарантованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (пункт 10.5), від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (пункт 10.3)). Такі саме роз'яснення та рекомендації наведені у Висновку № 20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10 листопада 2017 року.
У рішенні у справі "Альбу та інші проти Румунії" (Albu and others v. Romania, заява N 34796/09) ЄСПЛ підкреслив, що Верховний Суд повинен забезпечувати єдність судової практики, щоб виправляти непослідовності та в такий спосіб підтримувати громадську довіру до судової системи.
Постійна зміна судової практики за відсутності вагомих підстав має негативний вплив на єдність судової практики, може свідчити про серйозні недоліки в судовій системі, що не сприятиме підтриманню авторитету суду та формуванню довіри до судової влади в цілому.
СуддяІ. Кондратова