23 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/641/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Організації (установи, закладу) об'єднання громадян "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку ім. Ю. О. Гагаріна" Херсонської обласної організації профспілки працівників державних установ України"
на рішення Господарського суду Херсонської області від 14.12.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі
за позовом Організації (установи, закладу) об'єднання громадян "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку ім. Ю. О. Гагаріна" Херсонської обласної організації профспілки працівників державних установ України"
до Скадовської міської ради Скадовського району Херсонської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Херсонська обласна організація профспілки працівників державних установ України,
про визнання незаконним та скасування рішення.
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Бакарасєва І. О. (адвокат), Муляров Т. В. (директор), третьої особи - Татаринова Л. Г.
У липні 2020 року Організація (установи, закладу) об'єднання громадян "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку ім. Ю. О. Гагаріна" Херсонської обласної організації профспілки працівників державних установ України" (далі - Дитячий оздоровчий табір та/або ДОТ "ім. Ю. О. Гагаріна") звернулася до Господарського суду Херсонської області із позовом до Скадовської міської ради Скадовського району Херсонської області (далі - міськрада) про визнання незаконним рішення міськради від 29.05.2020 № 1278 "Про надання дозволу Скадовській міській раді на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади м. Скадовська по провул. Нічика,10" (далі - спірне рішення).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є користувачем земельної ділянки площею 3,41 га. у м. Скадовську по провул. Нічика, 10. Проте, 29.05.2020 міськрадою прийнято спірне рішення, виходячи зі змісту якого міськрада надала сама собі дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади, орієнтовною площею 0,099673 га, яка перебуває в постійному користуванні позивача згідно Державного акта на право постійного користування землею. При цьому, користувача земельної ділянки про розгляд такого питання і вилучення ніхто не повідомляв. Позивач вважає, що міськрада вийшла за межі своїх повноважень і постановила незаконне рішення, порушивши законні права користувача земельної ділянки, і, фактично, нав'язує Херсонській обласній організації профспілки працівників державних установ України умови користування землею (чи оренда чи право постійного користування), яка є власником розміщених на ній об'єктів нерухомого майна. Позивач зауважує що міськрада порушила порядок постановлення спірного рішення, а саме не повідомила про розгляд таких заяв (питань) користувача спірної земельної ділянки, не розмістила на офіційному сайті порядок денний, у якому було б зазначено про розгляд питання вилучення частини земельної ділянки, не розмістила у передбаченому порядку і визначених строках проекти рішень і остаточне рішення, не вирішила питання щодо існуючого Акта на право постійного користування земельною ділянкою, не визначає особу, яка здійснить компенсацію власнику об'єкта нерухомого майна, розміщеного на вилученій частині земельної ділянки, та не визначає розмір такої компенсації.
Ухвалою місцевого господарського суду від 17.07.2020 залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Херсонську обласну організацію профспілки працівників державних установ України (далі - Профспілка).
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 14.12.2020 у справі № 923/641/20 (суддя Сулімовська М. Б.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 (Головей В. М. - головуючий, судді Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.) у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено, яким чином спірне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади м. Скадовська орієнтовною площею 0,099673 га по про вул. Нічика, 10, яка наразі вилучена із постійного користування останнього, за наявності чинного рішення міськради від 25.09.2012 № 359 про вилучення земельної ділянки, порушує його права.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Херсонської області від 14.12.2020 і постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 923/641/20, Дитячий оздоровчий табір звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, постановити у справі № 923/641/20 нове рішення про задоволення позовних вимог.
За змістом касаційної скарги (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Так, скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення Закону України № 497-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою", без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постанові від 23.04.2014 у справі № 6-26цс14 та Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 у справі № 826/12868/17, від 18.09.2019 у справі № 826/12479/14.
Крім цього, скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення статей 140-149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 26.06.2018 у справі № 902/517/17.
Крім цього, скаржником зазначено, що приймаючи спірне рішення міськрада без належних на те законодавчо встановлених підстав втрутилася у право позивача на мирне володіння своїм майном, чим порушила статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що на думку скаржника, є підставою для визнання спірного рішення недійсним.
У відзиві на касаційну скаргу міськрада просить рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення наголошуючи, що: наведені скаржником у касаційній скарзі правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо характеру правовідносин стосуються інших правовідносин, які не є подібними із цією справою; скаржником не доведено у чому полягає незаконність і необґрунтованість оскаржуваних судових рішень та необґрунтовано порушення спірним рішенням охоронюваних законом прав та інтересів позивача; оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі встановлених фактичних обставин справи з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Профспілка просить касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі, наголошуючи, що відповідно до норм чинного законодавства чинність рішення міськради від 25.09.2012 № 359 (зі змінами від 30.11.2012) сплила 27.06.2017.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 923/641/20 за касаційною скаргою Організації (установи, закладу) об'єднання громадян "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку ім. Ю. О. Гагаріна" Херсонської обласної організації профспілки працівників державних установ України" на рішення Господарського суду Херсонської області від 14.12.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021, з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 09.09.1953 рішенням виконкому Скадовської районної ради депутатів трудящих № 415 "Про відведення земельної ділянки площею 3,5 га для будівництва піонерського табору Херсонського обкому профспілки працівників держустанов, за рахунок вільних земель м. Скадовська", відведено під будівництво піонерського табору Херсонського обкому профспілки працівників держустанов земельну ділянку площею 3,5 га за рахунок вільних земель м. Скадовська із західної сторони землекористування Скадовського тубсанаторію.
Відповідно до архівного витягу з рішення виконавчого комітету міськради від 07.07.1993 № 172 "Про затвердження матеріалів інвентаризації та видачу Державних актів підприємствам, організаціям та установам м. Скадовська", затверджено план зовнішніх меж користування землею - табору відпочинку ім. Гагаріна площею 34134,7 кв.м.
07.07.1993 на підставі рішення виконавчого комітету міськради від № 174 Скадовському д/т "Гагаріна" видано державний акт Серія ХС-XVI-1-5 на право постійного користування землею площею 3,41 га, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5.
У зв'язку із втратою зазначеного державного акта, 24.05.2002 на підставі рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради № 26 Скадовському п/т "Гагаріна" 05.06.2002 видано Державний акт ІІ-ХС №001816 на право постійного користування землею площею 3,41 га землі в межах згідно з планом землекористування, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 143.
Згідно довідки відділу земельних ресурсів у Скадовському районі Херсонської області про правовий статус земельної ділянки № 1532 від 29.10.2007, Скадовським реєстраційним округом Херсонської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК" внесено в Державний реєстр земель інформацію про наявність правоустановчих документів на земельну ділянку дитячого оздоровчого табору ім. Ю. О. Гагаріна від 29.10.2007 - Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ХС №001816 від 05.06.2002, реєстраційний № 143, розташована за адресою м. Скадовськ, провул. Нічика, 10.
Згідно Статуту Організації об'єднання громадян "Дитячий оздоровчий табір ім. Ю. О. Гагаріна" - самостійний господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи. Він має власний баланс, печатку і штамп із своїм найменуванням.
17.02.2012 Профспілка звернулася до міськради з листом № 01/13-38, в якому просила надати дозвіл на виготовлення (розробку) технічної (проекту) документації (земл.) землеустрою щодо відведення земельної ділянки у (в) постійне користування (оренду) у м. Скадовську, провул. Нічика, 10 під ДОТ ім. Ю.О. Гагаріна 3,41 га, з якої на орієнтовну площу 996,73 кв.м (3 м - ширина, 195,05 м - довжина) встановити сервітут для проходу та проїзду громадян міста.
24.09.2012 Профспілка звернулася до міськради з листом № 01/13-75, в якому просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду в м. Скадовську, провул. Нічика, 10 під ДОТ "ім. Ю. О. Гагаріна" 33 138,27 кв.м., а площу 996,73 кв.м. вилучити для громадських потреб і облаштування проходу та проїзду загального користування.
25.09.2012 рішенням Скадовської міської ради VI скликання № 359 Профспілці надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування за рахунок земель житлової та громадської забудови Скадовської міської ради під існуючим ДОТ "ім. Ю. О. Гагаріна" площею 33 138,27 кв.м., а орієнтовну площу 996,73 кв.м. вилучено із земель ДОТ "ім. Ю. О. Гагаріна" для громадських потреб та облаштування проходу та проїзду загального користування. Визначено, що після затвердження даного проекту землеустрою, вважати недійсним існуючий державний акт на право постійного користування землею від 05.,6.2002 року ІІ-ХС №001816.
30.11.2012 рішенням Скадовської міської ради № 403 до рішення від 25.09.2012 № 359 внесено зміни, де слова "в постійне користування" змінено на "оренду на 10 років". При підготовці договору оренди земельної ділянки встановити орендну плату за землю у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі, де нарахування орендної плати здійснювати з моменту прийняття рішення про надання згоди на виготовлення проекту землеустрою та передбачити наступний пункт: "В подальшому перегляд орендної плати здійснювати при зміні законодавства, зміні грошової оцінки землі та ставок орендної плати за землю".
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 200340432 від 14.02.2020, на спірній земельній ділянці по провул. Нічика, 10 в м. Скадовську розташований об'єкт житлової нерухомості, ДОТ "ім. Ю. О. Гагаріна", власником якого є Херсонська обласна організація профспілки працівників державних установ України, яка, в свою чергу, є засновником позивача.
29.05.2020 рішенням LXXIX сесії VII скликання Скадовської міської ради № 1278 "Про надання дозволу Скадовській міській раді на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади м. Скадовська про провул. Нічика, 10", зважаючи на набутий широкий суспільний резонанс, з метою забезпечення безперешкодного і безоплатного доступу громадян для загального водокористування до узбережжя Джарилгацької затоки Чорного моря, у зв'язку з необхідністю використання для суспільних потреб земельної ділянки загальною площею 0,099673 га в м. Скадовську по провул. Нічика, 10, з метою виконання рішення ХХІІ сесії Скадовської міської ради VI скликання від 25.09.2012 № 359 із змінами, внесеними згідно із рішенням ХХІІІ сесії Скадовської міської ради від 30.11.2012 року № 403, яким вилучено земельну ділянку орієнтовною площею 996,37 кв.м. із земель ДОТ ім. Гагаріна для громадських потреб та облаштування проходу та проїзду загального користування, враховуючи вимоги Генерального плану міста Скадовська, міська рада вирішила:
1. Надати дозвіл Скадовській міській раді на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади м. Скадовська орієнтовною площею 0,099673 га, що знаходиться за адресою: Херсонська обл., Скадовський район, м. Скадовськ, провул. Нічика, 10, за рахунок земель курортно-рекреаційного призначення, для облаштування проходу та проїзду загального користування.
2. Херсонській обласній організації профспілки працівників державних установ, як власнику нерухомого майна, вирішити питання щодо оформлення права оренди зайнятою нею земельною ділянкою площею 3,313827 га відповідно до рішення XXII сесії Скадовської міської ради VI скликання від 25.09.2012 № 359 із змінами від 30.11.2012 року № 403.
Прийняття органом місцевого самоврядування зазначеного рішення стало підставою для звернення до суду із цим позовом, в якому позивач зазначає, що міськрада приймаючи спірне рішення вийшла за межі своїх повноважень і постановила незаконне рішення, порушивши законні права користувача земельної ділянки ДОТ "ім. Ю. О. Гагаріна" і нав'язує умови користування землею (чи оренда чи право постійного користування) особі, яка є власником розміщених об'єктів нерухомого майна на ній, тобто Профспілці.
За змістом частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення Закону України № 497-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою", без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постанові від 23.04.2014 у справі № 6-26цс14 та Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 у справі № 826/12868/17, від 18.09.2019 у справі № 826/12479/14.
Дослідивши зазначені доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд відхиляє їх з огляду на таке.
У справі № 6-26цс14, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, розглядався спір про визнання недійсними прилюдних торгів, які відбулися 11.03.2013, з реалізації належної позивачу квартири, яка на підставі договору від 10.07.2008 з Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" перебувала в іпотеці. Посилаючись на те, що зазначені торги відбулися з порушенням вимог чинного законодавства, позивач просив визнати прилюдні торги з продажу предмета іпотеки, проведені 11.03.2013, недійсними; скасувати акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 26.03.2013 № 69/9; скасувати протокол проведення прилюдних торгів від 11.03.2013 № 05/306/12/І-6; скасувати свідоцтво про право власності на квартиру від 27.03.2013.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2013 позов у справі № 6-26цс14 задоволено частково: прилюдні торги з продажу предмета іпотеки визнано недійсними, скасовано протокол проведення прилюдних торгів від 11.03.2013.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05.11.2013 рішення районного суду в частині задоволення позову про визнання прилюдних торгів із продажу квартири недійсними та скасування протоколу проведення прилюдних торгів від 11.03.2013 скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.12.2013 у відкритті касаційного провадження відмовлено. Залишаючи без змін зазначену ухвалу, Верховний Суд України у постанові від 23.04.2014 у справі № 6-26цс14 виклав таку правову позицію "в силу іпотеки право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок заставленого майна виникає не з моменту укладення ним договорів кредиту чи іпотеки, а у разі порушення боржником своїх зобов'язань, то з урахуванням норм ст. 2 ЦПК України, ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» на правовідносини з реалізації заставленого майна з прилюдних торгів, які виникли після 16 жовтня 2011 року, не поширюється норма п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» та застосовуються положення ч. 2 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час вчинення відповідних виконавчих дій".
Як свідчить зміст постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/12479/14, на яку також посилається скаржник у тексті касаційної скарги, судами розглядався позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови № 7/21-04-04-15-62 від 07.08.2014. При цьому, в обґрунтування позову зазначено, що на час встановлення АЗС у місті Скадовську, була чинною постанова Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 № 1104, відповідно до положень якої для виконання робіт з облаштування автомобільних газозаправних пунктів технічним обладнанням без улаштування фундаментів відносилось до переліку будівельних робіт, на виконання яких не вимагалось отримання дозволу на виконання підготовчих і будівельних робіт, отже доводи відповідача про порушення пункт 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пунктів 10, 11, 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, є безпідставним, що вказує на протиправність оскаржуваної постанови.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, Верховний Суд у постанові від 18.09.2019 у справі № 826/12479/14 наголосив, що положення пункту 6 частини 2 статті 2 Закон України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, не можуть бути застосовані до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" за дії, які були вчинені у 2010 році, оскільки вказана норма регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема, не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності відповідної редакції цього Закону, тобто з 19.02.2012.
Як свідчить зміст постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 826/12868/17, на яку також посилається скаржник у тексті касаційної скарги, судами розглядався позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Нотаріальної палати України про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України від 31.08.2017 № 3026/7 "Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1." та від 19.09.2017 № 2928/5 "Про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно", прийнятий на підставі довідки за результатами камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. від 18.09.2017. Позовні вимоги мотивовано тим, що всупереч положенням статті 58 Конституції України відповідачем здійснено відносно позивача перевірку у сфері державної реєстрації прав в порядку статті 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990, за період до набрання вказаними нормою та Порядком чинності, в результаті чого прийнятий протиправний наказ, який підлягає скасуванню, оскільки порушує права та законні інтереси позивача, а також позбавляє можливості провадити професійну діяльність. Окрім того, позивачем наголошено на тому, що виявлені відповідачем порушення не відповідають дійсності, оскільки ним не допускалися, а реєстраційні дії проводилися на підставі діючого законодавства.
Залишаючи без змін судові рішення про часткове задоволення позовних вимог Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі № 826/12868/17 зазначив, що повноваження зі здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990 Міністерство юстиції України отримало з 02.11.2016, а порядок реалізації таких повноважень визначено лише з 30.12.2016. Тобто, повноваження Міністерства юстиції України щодо здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав було обмежено проведенням моніторингу та призначенням камеральних перевірок реєстраційних дій, вчинених суб'єктами державної реєстрації прав та державними реєстраторами, до набрання чинності статті 37-1 Закону № 1952-IV та Порядку № 990. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, перевірці підлягали реєстраційні дії, вчиненні приватним нотаріусом у жовтні 2016 року, тобто до набрання чинності відповідними актами. Міністерством юстиції України під час проведення перевірки не було застосовано положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на момент вчинення ОСОБА_1 реєстраційних дій, а оскаржувані накази містять посилання саме на статтю 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядок № 990.
Отже зі змісту постанови Верховного Суду України від 23.04.2014 у справі № 6-26цс14, постанов Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/12479/14 та від 19.06.2018 у справі № 826/12868/17 слідує, що судами у зазначених справа не застосовувалися положення Закону України № 497-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою". Окрім цього, з аналізу змісту постанови Верховного Суду України від 23.04.2014 у справі № 6-26цс14, постанов Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/12479/14 та від 19.06.2018 у справі № 826/12868/17 та оскаржуваних судових рішень у справі № 923/641/20 слідує, що правовідносини у зазначених справах різняться за суб'єктним складом учасників, об'єктами та предметами правового регулювання, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивачів, що свідчить про неподібність наведених справ.
При цьому, колегія суддів вважає правомірними висновки апеляційного господарського суду стосовного того, що положення Закону України № 497-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою" не розповсюджуються на рішення відповідача від 25.09.2012 № 359 (зі змінами від 30.11.2012 № 403), пунктом 5 якого, зокрема, орієнтовну площу 996,73 кв.м. вилучено із земель ДОТ "ім. Ю. О. Гагаріна" для громадських потреб та облаштування проходу та проїзду загального користування та не припиняють його дію 27.06.2017, адже зазначене рішення в частині спірної земельної ділянки площею 996,73 кв.м. не стосується надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь.
Крім цього, скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення статей 140-149 ЗК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 26.06.2018 у справі № 902/517/17.
Дослідивши зазначені доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд також відхиляє їх з огляду на таке.
Як свідчить зміст постанови Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05 судами розглядався спір за позовом керуючого санацією Відритого акціонерного товариства "Трест "Генічеськагробуд" до Щасливцевської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення Щасливцевської сільської ради від 12.06.2019 № 1662 "Про припинення права користування ВАТ "Трест "Генічеськагробуд" земельною ділянкою площею 9,7391 га, розташованої за адресою с. Генічеська Гірка, вул. Набережна, 32, кадастровий номер 6522186500:11:004:0296, та визнання таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею серії І-ХС № 001868, виданий 20.09.1995 Генічеською районною Радою народних депутатів Генічеського району Херсонської області.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/19, на яку також посилається скаржник у тексті касаційної скарги, свідчить, що судами розглядався спір за позовом Попільнянського кооперативного ринку до Ради про визнання недійсним рішення ради від 27.03.2018 № 502, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4061 га, розташованою за адресою: вул. Героїв Майдану, смт. Попільня, Житомирської область.
Як свідчить зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 судами розглядався спір за позовом Селянського (фермерського) господарства "Берізка" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства; визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1106-СГ від 02.03.2018 "Про припинення права користування земельною ділянкою".
Отже у справах № 6/88-Б-05, № 906/329/19 та № 922/989/18 позивачі оскаржили рішення органів місцевого самоврядування щодо припинення права постійного користування землею, а тому судами засовувалися відповідні норми матеріального права та досліджувалися обставини правомірності або навпаки підстав припинення прав на землю, що є відмінним від обставин справи № 923/641/20, яка переглядається та предметом спору у якій є визнання незаконним рішення міськради від 29.05.2020 № 1278 "Про надання дозволу Скадовській міській раді на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади м. Скадовська по провул. Нічика,10". З викладеного вбачається, що судові рішення у зазначених справах ухвалені за інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, та наявних у таких справах доказів, а також іншого суб'єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, різними є предмети і підстави позовів і нормативно-правове регулювання (в окремих справах), тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них, а отже, висновки цих судів у таких справах не підлягають застосуванню у справі, що наразі розглядається судом касаційної інстанції.
У справі № 902/517/17, на яку посилається скаржник, предметом розгляду були позовні вимоги про визнання недійсними пунктів 1, 3 рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 02.12.2016 № 195 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель, які включені в межі населеного пункту села Агрономічного Вінницького району Вінницької області", якими визнано комунальною власністю територіальної громади с. Агрономічного землі, включені в межі цього населеного пункту рішенням Вінницької районної ради Вінницької області від 29.01.2016 № 1 (крім земель приватної власності та земельних ділянок державної власності, що не можуть передаватися у комунальну власність), а також визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263, виданий Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції на підставі рішення сільради від 05.04.1996 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у зазначеній справі сформувала висновок щодо вилучення земельних ділянок Національної академії наук України.
У справі, яка переглядається, позивач просить визнати незаконним рішення міськради від 29.05.2020 № 1278 "Про надання дозволу Скадовській міській раді на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади м. Скадовська по провул. Нічика, 10" посилаючись на те, що міськрада вийшла за межі своїх повноважень і постановила незаконне рішення, порушивши законні права користувача земельної ділянки, і, фактично, нав'язує Профспілці умови користування землею (чи оренда чи право постійного користування), яка є власником розміщених на ній об'єктів нерухомого майна. Позивач зауважує що міськрада порушила порядок постановлення рішення, а саме не повідомила про розгляд таких заяв (питань) користувача спірної земельної ділянки, не розмістила на офіційному сайті порядок денний, у якому було б зазначено про розгляд питання вилучення частини спірної ділянки, не розмістила у передбаченому порядку і визначених строках проекти рішень і остаточне рішення, не вирішила питання щодо існуючого Акта на право постійного користування земельною ділянкою, не визначає особу, яка здійснить компенсацію власнику об'єкту нерухомого майна, розміщеного на вилученій частині земельної ділянки, та не визначає розмір такої компенсації.
Зазначене свідчить про різну фактично-доказову базу в справах № 923/641/20 і № 902/517/17, відмінність фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, предметів і підстав позовів і нормативно-правове регулювання, а відтак висновок Великої Палати Верховного Суду, на який посилається скаржник, стосується правовідносин відмінних від тих, які склалися між учасниками цієї справи, яка переглядається.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Організації (установи, закладу) об'єднання громадян "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку ім. Ю. О. Гагаріна" Херсонської обласної організації профспілки працівників державних установ України" на рішення Господарського суду Херсонської області від 14.12.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 923/641/20.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).
Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Організації (установи, закладу) об'єднання громадян "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку ім. Ю. О. Гагаріна" Херсонської обласної організації профспілки працівників державних установ України" на рішення Господарського суду Херсонської області від 14.12.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 923/641/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ