30 вересня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/555/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Бурди Н.М.
за позовом: Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни , АДРЕСА_1
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ткачика Василя Івановича , с. Шупарка, Борщівський район, Тернопільська область, 48743
про стягнення 137 589,4 грн. заборгованості.
25.08.2021 ФОП Семера В.А. звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ФОП Ткачика В.І. про стягнення 137 589,4 грн заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок невиконання взятих на себе зобов'язань з оплати вартості поставленого товару відповідно до договору поставки №05-03-18/13 від 05.03.2018, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 132 000 грн, яка сплачена відповідачем на виконання рішення суду від 17.03.2020 у справі №921/681/19 29.04.2021 згідно платіжного доручення №1 від 29.04.2021. Однак, всупереч умовам названого договору (п.п.3.1., 6.1. Договору), останнім не сплачено на користь позивача суму проіндексованої вартості товару (різниці між первісною ціною товару та проіндексованою), що складає 13897,50грн, а також нараховані відсотки за користування чужими коштами за час прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 123691,90грн., які ФОП Семера В.А. просить суд стягнути з відповідача у примусовому порядку, покликаючись при цьому на умови Договору №05-03-18/13 від 05.03.2018, ст.ст. 536, 625, 692, 694 ЦК України, ст. 193 ГКУ.
Ухвалою суду від 21.08.2021 відкрито провадження у справі №921/555/21 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 30 вересня 2021 року на 11:30 год. Названою ухвалою запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч. 4 ст. 176 ГПК України; в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи, а позивачу в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
22.09.2021 відповідачем подано заяву б/н від 07.09.2021 (вх. номер 7765 від 22.09.2021), у якій заперечує проти розгляду справи №921/555/21 за правилами спрощеного позовного провадження та просить розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження.
21.09.2021 на виконання вимог ухвали суду відповідачем подано відзив на позовну заяву б/н від 16.09.2021, у якому заперечує проти позовних вимог позивача у повному обсязі з тих підстав, що позивач раніше вже зверталася до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою про стягнення заборгованості за Договором№05-03-18/13 від 05.03.2018, за результатами розгляду якої рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.03.2020 року по справі №921/681/19, яке набрало законної сили і було повністю виконано відповідачем, позовні вимоги були задоволені. При цьому позивач у межах розгляду вказаної справи особисто вказувала про відсутність підстав для індексації вартості товару і надала розрахунок зобов'язань передбачений п.3.1 Договору без урахування курсової різниці.
Також відповідач вважає, що фактично п. 6.1 Договору, яким передбачена відповідальність покупця за порушення термінів оплати у розмірі 32% річних або 0,09% в день, повторює ч.3 ст. 549 ЦК України, а отже обумовлені цим пунктом Договору правові наслідки порушення умов Договору є за своєю правовою природою пенею.
Відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, а у разі не задоволення заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності судом - зменшити суму, яка підлягатиме сплаті, до 3 000,00 грн., з посиланням на постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 01.08.2019 у справі №922/2932/18.
Також у відзиві на позовну заяву ФОП Ткачик В.І. просить подану ним заяву проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та про розгляд справи за правилами загального позовного провадження від 07.09.2021 року не приймати до уваги, а розгляд даної справ продовжувати за правилами спрощеного позовного провадження.
29.09.2021 позивачем подано відповіді на відзив на позовну заяву від 16.09.2021де , не погоджуючись із запереченнями ФОП Ткачика В.І. , зазначає, що з огляду на судову практику у подібних справах (№915/183/21, №915/1855/19) правова природа, визначеної у пункті 6.1 Договору відповідальності є саме відсотками за користування чужими коштами, а не пенею, а отже відповідач у своєму відзиві свідомо неправильно трактує норми Договору з метою уникнення відповідальності. Також стверджує про те, що обставини здійснення розрахунку позовних вимог позивачем без проведення індексації вартості товару у первісному позові жодним чином не свідчить про те, в подальшому він позбавлений права перераховувати вартість товару відповідно до вимоги пункту 3.1 Договору.
В дане засідання 30.09.2021 представники сторін не прибули, жодних заяв, клопотань не подали, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень за №4602509928740 та №4602509928732 з відмітками про вручення ухвали суду від 27.08.2021 про відкриття провадження у справі адресатам містяться у матеріалах справи.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
При цьому судом враховано, що відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності судом встановлено таке.
05.03.2018 між Фізичною особою-підприємцем Семерою Вікторією Анатоліївною як Постачальником та Фізичною особою-підприємцем Ткачиком Василем Івановичем як Покупцем укладено договір поставки товару №05-03-18/13 (далі - договір), згідно умов якого Постачальник зобов'язався передати не пізніше 29.09.2018 Покупцю у власність товар - 32000м (32шт. по 1000м) стрічки крапельної AquaPlus 8-10-1000 та 500 літрів (50шт. по 10 літрів) добрива Smart Grow ALHUM, загальною вартістю 132000грн, а Покупець зобов'язався у строк до 30.09.2018 оплатити вартість товару з урахуванням індексації, здійсненої у випадках, передбачених договором (п.п.1.1, 5.2, 5.3 договору).
Найменування Товару, його кількість, ціна за одиницю виміру, строк поставки (передачі) товару, його вартість в гривнях на дату підписання договору та грошовий еквівалент вартості товару в іноземній валюті, а також узгоджений сторонами курс співвідношення гривні до іноземної валюти на момент підписання договору, за яким грошовий еквівалент вартості Товару в іноземній валюті визначено сторонами у гривні на загальну суму 132000грн (п.2.1 договору).
Також, сторонами договору передбачено індексацію вартості товару (зобов'язань по оплаті) визначеної у гривнях, яка відбувається за певних умов за чітко визначеною договором формулою відповідно до зміни курсу гривні по відношенню до іноземної валюти (долару США) за даними міжбанківського ринку на дату платежу, або на дату проведення розрахунку зобов'язань.
У випадках, передбачених договором пропорційно зміні курсу гривні по відношенню до іноземної валюти відбувається індексація (коригування) ціни та вартості товару (п. 3.1.Договору).
Згідно п.3.3 договору оплата вартості товару, проіндексованої у відповідних випадках згідно п.3.1 договору, здійснюється Покупцем на умовах кредиту (відстрочення платежу) у строк не пізніше 30.09.2018.
Також у п. 6.1. Договору Сторони правочину дійшли згоди про те, що у разі порушення термінів оплати товару, обумовлених п. 3.3. Договору), Покупець сплачує Постачальнику проценти у розмірі 32% річних, або 0,09% в день від суми простроченої заборгованості, яка на момент розрахунку процентів визначається з урахуванням її індексації згідно з п. 3.1. Договору за весь період прострочення оплати, включаючи день погашення заборгованості по оплаті Товару.
Даний договір є чинним з моменту його підписання сторонами і діяв протягом двох років з моменту укладення, а в частині розрахунків - до повного виконання Покупцем своїх зобов'язань за договором (п.9.1 договору).
05.03.2018 за видатковою накладною позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 132000грн і такий був отриманий відповідачем. У свою чергу, відповідно до умов договору, відповідач повинен оплатити вартість отриманого товару, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом, у разі прострочення оплати товару, тобто виконати свої зобов'язання у строк не пізніше 30.09.2018, що останнім зроблено не було , у зв'язку із чим 25.10.2019 фізична особа-підприємець Семера Вікторія Анатоліївна звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи-підприємця Ткачика Василя Івановича про стягнення 132000грн боргу на підставі договору поставки №05-03-18/13 від 05.03.2018, посилаючись на не проведення відповідачем розрахунків за отриманий товар (стрічку крапельну та добрива).
За результатами розгляду вказаної позовної заяви судом 17.03.2020 у справі №921/681/19 ухвалено рішення (набрало законної сили 27.04.2021), яким позовні вимоги ФОП Семери В.А. задоволено. Постановлено стягнути з Фізичної особи-підприємця Ткачика Василя Івановича на користь Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни 132000 грн 00коп. боргу та 1980 грн 00коп. в повернення сплаченого судового збору, на що 10.04.2020 судом у справі №921/681/19 видано відповідний наказ.
Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України (в редакції, чинній станом на час звернення позивача з даним позовом до суду) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічні приписи містить частина 4 статті 75 ГПК України (в чинній редакції), згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому аналіз змісту ч. 4 ст. 75 ГПК України свідчить, що не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб.
Отже судові рішення, прийняті в справі №921/681/19, мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі №921/555/21, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.
29.04.2021 на виконання рішення суду від 17.03.2020 у справі №921/681/19 відповідачем заборгованість у сумі 133900 грн перерахована на рахунок позивача згідно платіжного доручення №1 від 29.04.2021, а 05.08.2021 доплачено і залишок у сумі 80 грн згідно платіжного доручення №18 від 05.08.2021, копії яких містяться у матеріалах справи.
Водночас, позивач вважає, що всупереч умовам укладеного договору поставки товару №05-03-18/13 від 05.03.2018 відповідачем не сплачено відсотки за весь період прострочення оплати вартості товару (з 30.09.2018 по 29.04.2021), розмір та порядок розрахунку яких встановлено п. 6.1. Договору, також різницю між первісною та проіндексованою вартістю товару, порядок обрахунку якої визначено у п. 3.1. Договору, що є порушенням майнових прав та законних інтересів ФОП Семери В.І ..
Згідно розрахунку позивача станом на 29.04.2021 ( дату оплати Товару, одержаного за Договором) сума індексації вартості Товару за період з 30.09.2018 по 29.04.2021 становить 13 897,50 грн, а розмір нарахованих до сплати відсотків за користування чужими коштами за період з 30.09.2018 по 29.04.2021 складає 123 691,90 грн, що разом 137589,40грн.
21.07.2021 позивачем на адресу відповідача скеровано Вимогу б/н від 12.07.2021 про сплату проіндексованої вартості товару та процентів за товарний кредит у сумці 137 589,40 грн, яка була отримана відповідачем 26.07.2021 (роздруківка з сайту з відомостями про відстеження поштового відправлення №6504300057497, а також копія опису вкладення у цінний лист та накладної №6504300057497 від 21.07.2021 міститься у матеріалах справи), однак станом на 14.08.2021 (дата звернення до господарського суду) не задоволена.
Наведене свідчить, що сторонам у добровільному порядку досягти згоди щодо сплати нарахованих позивачем сум не вдалося, що слугувало підставою для звернення ФОП Семери В.А. до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ФОП Ткачика В.І. про стягнення 137 589,4 грн заборгованості в примусовому порядку.
Суд, надавши оцінку поданим сторонами доказам та наведеним доводам, дослідивши норми чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 123 691,90 грн курсової різниці за період з 30.09.2018 по 29.04.2021 суд відзначає таке.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим, частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до п. 3.1. Договору сторонами договору передбачено індексацію вартості товару (зобов'язань по оплаті) визначеної у гривнях, яка відбувається за певних умов за чітко визначеною договором формулою відповідно до зміни курсу гривні по відношенню до іноземної валюти (долару США) за даними міжбанківського ринку на дату платежу, або на дату проведення розрахунку зобов'язань. У випадках, передбачених договором пропорційно зміні курсу гривні по відношенню до іноземної валюти відбувається індексація (коригування) ціни та вартості товару.
Судом встановлено, що на виконання рішення суду у справі №921/681/19, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції, Господарським судом Тернопільської області видано наказ від 10.04.2020, на підставі якого відповідачем 29.04.2021 грошові кошти в розмірі 133900 грн перераховано на рахунок позивача згідно платіжного доручення №1 від 29.04.2021, а 05.08.2021 доплачено і залишок у сумі 80 грн згідно платіжного доручення №18 від 05.08.2021, в полі призначення платежу яких вказано «оплата згідно рішення суду по справі №921/681/19 від 17.03.2020р. Господарський суд Тернопільської області».
З наведеного слідує, що погашення утвореної за Договором поставки заборгованості здійснено відповідачем не як виконання обумовленого цим Договором зобов'язання з оплати поставленого товару, а у межах виконання рішення суду, за яким вказана заборгованість у розмірі 132000 грн. була стягнута, що на переконання суду, унеможливлює коригування цих сум на курсову різницю, застосування якої передбачено умовами Договору при розрахунках за товар.
В той же час, як слідує із рішення Господарського суду Тернопільської області №921/681/19 від 17.03.2020р. розмір основного боргу відповідача в сумі визначений станом на 05.03.2018 (дата поставки Товару згідно видаткової накладеної б/н від 05.03.2018) у розмірі 132000 грн., тобто сума основного боргу була скоригована на курсову різницю згідно з положеннями Договору поставки і подальше коригування цієї суми після виконанні судового рішення на курсову різницю, застосування якої передбачено умовами Договору поставки при розрахунках за поставлену продукцію є неможливим, оскільки фактично змінює суму боргу, визначену рішенням суду.
Подібна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 07.02.2018 у справі №910/11249/17.
Отже, у даному випадку позивач, як Постачальник за Договором поставки товару №05-03-18/13 від 05.03.2018, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним договором, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказав, що саме 132000 грн є повним розміром заборгованості.
Також судом враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, згідно якого кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання
І оскільки з рішенням Господарського суду Тернопільської області №921/681/19 від 17.03.2020р (рішення набрало чинності і виконано відповідачем у повному обсязі 29.04.2021 року), позивач - ФОП Семера В.А. , який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився, і на виконання якого (рішення) така заборгованість сплачена боржником у повному обсязі, а відтак суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення заявленої курсової різниці у розмірі 13 897,50 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача курсової різниці у розмірі 13 897,50 грн.
Разом з тим, внаслідок постановлення судом вказаного рішення, у відповідача перед позивачем існувало боргове зобов'язання, сума якого визначена в гривнях, а тому за його несвоєчасне виконання настають наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
У п. 6.1. Договору Сторони правочину дійшли згоди про те, що у разі порушення термінів оплати товару, обумовлених п. 3.3. Договору), Покупець сплачує Постачальнику проценти у розмірі 32% річних, або 0,09% в день від суми простроченої заборгованості, яка на момент розрахунку процентів визначається з урахуванням її індексації згідно з п. 3.1. Договору за весь період прострочення оплати, включаючи день погашення заборгованості по оплаті Товару.
Згідно розрахунку позивача розмір нарахованих до сплати відсотків за користування чужими коштами за період з 30.09.2018 по 29.04.2021 складає 123 691,90 грн.
Проаналізувавши поданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що обчислення проводились із урахуванням проіндексованої вартості товару на момент платежу - 145897,50 грн за процентною ставкою 0,09% в день від суми простроченої заборгованості в день.
І оскільки судом дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення курсової різниці у розмірі 13 897,50 грн., а відтак, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення з відповідача 0.09% відсотків за користування чужими коштами за період з 30.09.2018 по 29.04.2021 (всього 943 дні), нарахованих на суму заборгованості в розмірі 132000грн. 00 коп., суд вважає, що вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення частково в сумі 112 028грн. 00 коп.. В частині вимог про стягнення з відповідача 11663,90грн. відсотків за користування чужими коштами суд відмовляє, як у безпідставно заявлених.
Доводи позивача, який заперечував неможливість нарахування курсової різниці, та заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов від 16.09.2021, судом відхиляються як необґрунтовані з вищенаведених підстав.
Щодо клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, то судом встановлено відсутність правових підстав для вчинення означеної процесуальної дії з огляду на те, що позивачем строків позовної давності при зверненні до суду з вимогою про стягнення відсотків за користування чужими коштами не пропущено.
Також відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій, мотивоване тим, що штрафні санкції в заявленому розмірі є надмірно великими, а також з огляду на припинення власної господарської діяльності, що полягає у роздрібній торгівлі непродовольчими товарами у період з березня 2020 по вересень 2020 через введені карантинні обмеження.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.
Розглядаючи питання про зменшення розміру заявлених до стягнення відсотків за користування чужими коштами, суд виходить із загальних засад цивільного законодавства, яким визначено, що проценти річних за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК) за своєю правовою природою є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання, оскільки є платою за користування чужими коштами, і є відмінними від неустойки, яку просить зменшити відповідач в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст.233 Господарського кодексу України.
При цьому судом враховано, що проценти за користування чужими коштами є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Проценти за користування чужими коштами за своєю правовою природою є боргом. Тому навіть якщо розмір таких процентів значно перевищує понесені збитки, зменшення їх розміру, як це передбачено нормами ЦКУ та ГКУ для неустойки, є неможливим (Постанова ВГСУ від 25.09.2012 р. №32/5005/3471/2012).
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 238, 240-241, 251 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ткачика Василя Івановича (с. Шупарка, Борщівський район, Тернопільська область, 48743, ІПН НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) 112 028 (сто дванадцять тисяч двадцять вісім) грн. 00 коп. заборгованості та 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. в повернення сплаченого судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повний текст рішення складено та підписано 05.10.2021.
Суддя Н.М. Бурда