Дата документу 29.09.2021 Справа № 316/3225/20
Єдиний унікальний №316/3225/20 Головуючий у 1 інстанції Куценко М.О.
Провадження № 22-ц/807/2587/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
29 вересня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кримської О.М.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 07 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення неустойки,-
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення неустойки.
В обґрунтування позову зазначено, що в оренді відповідача за договором суборенди №2 від 24.07.2008 року було приміщення загальною площею 96 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Після припинення вказаного договору 17 жовтня 2013 року відповідач приміщення добровільно не повернув, внаслідок чого позивач був змушений звертатися до суду з позовом про його примусове повернення.
На підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надав судові рішення по справам №№ 316/1943/18, 316/1226/20, які набрали законної сили.
Фактичне повернення приміщення відбулося лише 16 квітня 2020 року внаслідок проведення виконавчих дій державним виконавцем, у зв'язку з чим посилається на виникнення права вимагати неустойку за ч.2 ст.785 ЦК України з урахуванням трирічного строку позовної давності що передував даті фактичного повернення приміщення, тобто період з 17 квітня 2017 року по 16 квітня 2020 року.
За частину вказаного періоду з 16 квітня 2017 року по 31 жовтня 2017 року неустойку з відповідача вже стягнуто рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 26.06.2020р. по справі №316/1226/20, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20.10.2020р.
Просила суд стягнути з відповідача на її користь неустойку за іншу частину вказаного періоду, а саме з 1 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року включно, розрахунок якої здійснено з урахуванням індексів інфляції в сумі 2618933,76 грн.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 07 квітня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 неустойку у вигляді подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення його повернення за період з 01 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року включно у розмірі 2618993,76 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 вартість сплаченого судового збору в розмірі 10510 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ КБ «ПрвиатБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
ОСОБА_1 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
Вищезазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 24.07.2008 року між фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 , як орендодавцем і фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2 , як власником, та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як орендарем укладений тристоронній договір суборенди приміщення №2, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_1 передала ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в суборенду приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 96 кв.м. для ведення банківської діяльності.
16 червня 2011 року до договору № 2 була укладена додаткова угода, згідно з якою внесено зміни до вказаного договору, внаслідок чого в подальшому орендодавцем виступила фізична особа ОСОБА_1 без статусу підприємця.
16 червня 2011 року відповідно до акта здачі-приймання приміщення було передано в користування від фізичної особи ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк».
На момент укладення договору № 2 суборенди приміщення від 24 липня 2008 року та додаткової угоди до нього від 16 червня 2011 року власником приміщення був ОСОБА_2 , який на підставі договорів позички від 01 липня 2010 року та 01 лютого 2012 року надав це приміщення у користування ОСОБА_1
17 жовтня 2013 року право власності на орендоване майно перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .
За приписами ч.2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 606 ЦПК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Положеннями ч.1 ст. 827 ЦК України визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Згідно ч.3 ст. 827 ЦК України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Положеннями ч. 1 ст. 770 ЦК України встановлено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
За приписами ст. 774 ЦК України визначено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Встановлено, що в провадженні Енергодарського міського суду Запорізької області перебувала цивільна справа № 316/2200/15 за позовом ОСОБА_1 до AT КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості по орендній платі.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до AT КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості по орендній платі.
Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року залишено без змін.
Зазначеним судовим рішенням було встановлено, окрім іншого, що з набуттям у 2013 році права власності ОСОБА_1 на об'єкт оренди, яким вона користувалась за договорами позички від 01 липня 2010 року та від 03 лютого 2012 року, дія договору позички припинилась у зв'язку з поєднанням в одній особі наймача та наймодавця, а тому з цього ж часу припинилась і суборенда за договором суборенди від 24 липня 2008 року, з урахуванням змін внесених до нього додатковою угодою від 16 червня 2011 року.
Верховний Суд також зазначив, що з огляду на відсутність, починаючи з 17 жовтня 2013 року, оферти та акцепту, в аспекті положень статті 11, частин першої та другої статті 14, частин першої та другої статті 509 ЦК України нових договірних зобов'язань у ПАТ КБ «ПриватБанк», як фактичного користувача нерухомого майна, перед фізичною особою ОСОБА_3 , як власником цього майна, не виникло.
У період з 17.10.2013 року по 10.06.2015 року, між сторонами існували позадоговірні зобов'язання, які являють собою фактичне, оплатне користування майном.
Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
У Постанові Вищого Господарського суду України Постанова від 22.04.2014 року у справі №5004/1052/12, суд звертає увагу на таке: «за змістом вказаної статті неустойка підлягає сплаті за період користування вчасно не повернутим майном. Таким чином при вирішенні даного спору судам передовсім необхідно дослідити обставини щодо фактичного користування відповідачем вказаним приміщенням».
З матеріалів справи вбачається, що листом № В.52.0.0.0/4-784 від 03.06.2015 року відповідачем повідомлено позивача про сплив строку договору оренди 15.05.2015, про відсутність наміру продовження договірних правовідносин та передачу майна 10.06.2015 року за актом приймання-передачі.
З 10.06.2015 року приміщення повністю звільнені відповідачем та не використовуються, про що повідомлено позивача листом від 10.06.2015 №Е.52.0.0.0/4-819.
Встановлено, що ОСОБА_1 ухилилася від прийняття приміщень, у зв'язку з чим, приміщення було звільнено в присутності понятих, а саме: ФОП ОСОБА_4 , представника юридичної особи - ТОВ "Легіон- Проект"; дільничного інспектора Енергодарського MB - Шкурка Р.І.
Шентябіна Л.В. не здійснювала жодних заходів для отримання приміщення з оренди та ключів від приміщення,
У Постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 922/2665/17 зроблено наступний висновок: «Виходячи зі змісту частини 1 статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Положеннями статей 610, 611, 612 ЦК України визначено, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.
Законодавцем у частині першій статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог етапі 614 ЦК України.
Тобто, судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом ореади, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 02.09.2014 у справі №3-85гсї4, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі №914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі №910/16362/18,
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої ст. 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та не вчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності, у вигляді неустойки в порядку ч.2 ст. 785 ЦК України
Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1806/17, Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/203 70/17.
Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що починаючи з 10.06.2015 року Відповідач не використовує зазначене приміщення для ведення банківської діяльності, вчинив усі можливі заходи, направлені на звільнення та передачу приміщення власнику.
В свою чергу, Позивач, ігноруючи спроби Відповідача, щодо передачі приміщення, ухилялась від такого прийняття.
Приміщення було передано за допомогою акту здачі-приймання.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, неправильно застосував норми чинного законодавства та незаконно стягнув з Банку неустойку у вигляді подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення його повернення за період з 01 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року. Крім того, суд першої інстанції не дослідив наявність вини у діях Банку.
Таким чином, відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України та стягнення з Відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з 01 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року, оскільки приміщення фактично повернуто 10.06.2015 та не використовується Відповідачем.
За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п. 2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 07 квітня 2021 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення неустойки - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 15 765 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 04 жовтня 2021 року.
Головуючий
Судді: