Дата документу 29.09.2021 Справа № 310/936/20
Єдиний унікальний №310/936/20 Головуючий у 1 інстанції Дністрян О.В.
Провадження № 22-ц/807/2563/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
29 вересня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Пологівської дистанції сигналізації та зв'язку, третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області, про визнання частково недійсним акту розслідування нещасного випадку,-
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Пологівської дистанції сигналізації та зв'язку, третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області, про визнання частково недійсним акту розслідування нещасного випадку.
В обґрунтування позову зазначено, що під час розслідування нещасного випадку, що стався 03.02.2014р. о 09 год. 25 хв., був складений акт від 25.01.2016р., проте з висновками комісії вона не погодилася та оскаржила їх у судовому порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017р. рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016р., яким їй було відмовлено в позові, скасоване та ухвалено нове рішення про визнання недійсним акту проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 25.01.2016р. та зобов'язано провести повторне розслідування нещасного випадку та скласти акт за формою Н-1.
Також постановою Верховного Суду від 16.10.2019р. вищезазначене рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17.05.2017р. залишено без змін.
На виконання вищевказаних рішень судів, комісією був складений акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався 03.02.2014 року о 9 год. 30 хв., акт від 11.01.2020р., який було затверджено 14.01.2020 року.
Комісія встановила: нещасний випадок з оператором зв'язку ОСОБА_1 стався у робочий час, при виконанні трудових обов'язків. Фактів впливу на потерпілу шкідливих та небезпечних факторів, які б могли привести до нещасного випадку комісією не встановлено.
Причиною нещасного випадку комісія вважає особисту необережність ОСОБА_1 під час пересування з об'єкту обслуговування до робочого місця.
Позивач зазначила, що з вказаною позицією вона не може погодитися, тому що травму вони отримала внаслідок неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків щодо забезпечення умов праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечення додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Окрім того, комісія провела поверхово розслідування та не встановила обставини та причини нещасного випадку, який стався внаслідок неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків щодо забезпечення умов праці.
Вважає, що розслідування нещасного випадку проведено з порушенням п.п.2 п. 15 Постанови КМУ від 30.11.2011p. № 1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», оскільки комісією не в повному обсязі були з'ясовані обставини і причини настання даного нещасного випадку.
Обставинами, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1, є: 2) перебування на робочому мicцi, на території підприємства* або в іншому місці для виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття потерпілого на підприємств до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, в тому числі протягом робочого та надурочного часу; а також п.п. 11) прямування потерпілого до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за затвердженим маршрутом або до будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця. Отже, комісією було помилково встановлено, що причиною нещасного випадку комісія вважає особисту необережність ОСОБА_1 під час пересування з об'єкту обслуговування до робочого місця.
Просила суд визнати частково недійсним акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався з нею 03.02.2014р. поблизу станції Бердянськ структурного підрозділу «Пологівська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за формою Н-1/П від 11.01.2020р. в частині причини нещасного випадку, а саме, в тому, що причиною нещасного випадку є не особиста необережність ОСОБА_1 під час пересування з об'єкту обслуговування до робочого місця, а неналежне виконання роботодавцем своїх обов'язків, щодо забезпечення умов праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечення додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці; а також просила зобов'язати адміністрацію регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» скласти акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався з нею 03.02.2014 року поблизу станції Бердянськ структурного підрозділу «Пологівська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за формою Н-1/П та встановити, що нещасний випадок із ОСОБА_1 є таким, що пов'язаний з виробництвом відповідно до підпункту 1 пункту 15 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого Постановою КМУ від 30.11.2011р. № 1232, на підставі пункту 48 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого Постановою КМУ від 17.04.2019р. №337, який стався внаслідок неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків щодо забезпечення умов праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечення додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.
09 вересня 2021 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції клопотання про витребування доказів.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні повинно бути зазначено вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причин неможливості самостійного отримання цього доказу.
В обґрунтування зазначеного клопотання скаржником не зазначені вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цих доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
З огляду на вищезазначене, у задоволенні клопотання про витребування доказів необхідно відмовити.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що акт за формою Н-1/П від 11.01.2020 р., який оспорюється позивачкою, складений відповідачем після оскарження попереднього акта в судовому порядку та після проведення повторного розслідування на виконання Припису №Л-1428 від 28.12.2019р. Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в ході якого були враховані зазначені зауваження та встановлено, що нещасний випадок пов'язаний з виробництвом та стався внаслідок особистої необережності потерпілої, фактів впливу на неї шкідливих та небезпечних факторів, які могли б привести до нещасного випадку комісією не встановлено. Будь-яких доказів на спростування даних висновків комісії суду не надано. Оскільки суд не може підміняти собою відповідний орган - комісію зі спеціального розслідування, яка має повноваження щодо з'ясування обставин та причин нещасного випадку, встановлення за результатами розслідування певних фактів, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових правовідносинах з відповідачем, працюючи на посаді оператора елетрозв'язку Відокремленого структурного підрозділу «Пологівська дистанція сигналізації та зв'язку» Державного підприємства «Придніпровська залізниця».
04 березня 2014р. було проведене розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 03 лютого 2014 року о 09 год. 25 хв., та складено Акт проведення розслідування нещасного випадку, форми Н-5 (а.с.67-70), з висновками якого позивачка ОСОБА_1 не погодилася та оскаржила його в судовому порядку.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області №310/1857/16-ц від 17 травня 2017р. було скасовано рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016р. про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та було частково задоволено її позов, а саме: визнано недійсним акт проведення розслідування нещасного випадку, що стався із ОСОБА_1 03.02.2004р. на території станції Бердянськ за формою Н-5 від 25.01.2016р., зобов'язано провести повторне розслідування нещасного випадку та скласти акт за формою Н-1, відповідно Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 року № 1232.
Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019р. по справі №310/1857/16-ц рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017р. залишено без змін.
Комісією, утвореною наказом регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 08.01.2020р. №8/Н, за результатами повторного розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 03 лютого 2014 року о 09 год. 30 хв., був складений Акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання, аварії від 11 січня 2020 року (Форма Н-1/П), який було затверджено 14.01.2014р.
В п.4 цього акту зазначені встановлені комісією обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме:
«03.02.2014 року, згідно графіка роботи, ОСОБА_1 прибула на своє робоче місце оператора елетрозв'язку о 07-55. Зателефонувала о 8-00 на станцію ОСОБА_2 та повідомила виконуючу обов'язки старшої по зміні ОСОБА_3 , що заступила на зміну. До 9-00 ОСОБА_1 приймала і опрацьовувала телеграми, після чого одяглася та вирушила для їх доставки адресатам на станцію Бердянськ.
З пояснювальної записки ОСОБА_1 , 03.02.2014р. о 9-20, вона доставила телеграми начальнику вокзалу Бердянськ Долі Г.І. та до довідкового бюро, розташованого в приміщенні вокзалу. Після цього попрямувала на вихід з приміщення вокзалу у напрямку Привокзальної площі. Зі слів потерпілої через велику кількість термінової роботи вона поспішала на своє постійне робоче місце і через те, що на виході з приміщення вокзалу в бік перону, знаходилась велика кількість людей у зв'язку з посадкою на потяг «Бердянськ-Москва», тому вона вийшла з вокзалу в сторону Привокзальної площі. ОСОБА_1 пройшла вздовж будівлі вокзалу та на розі будівлі вокзалу, послизнулась на снігу та впала.
Після падіння самостійно піднялася та продовжила рух до приміщення телеграфу.
Можливі свідки падіння, на яких вказувала потерпіла, в своїх поясненнях, моменту падіння не бачили, звернення до них потерпілої з проханням надати допомогу або скарг про факт падіння заперечують.
Після прибуття на своє робоче місце їй стало зле, вона звернулася до амбулаторії ст. Бердянськ, де її повідомили, що лікарняних вони не відкривають, а потрібний їй спеціаліст на даний момент відсутній. Після цього вона звернулася до Бердянської міської поліклініки, і потім приблизно об 11-30 зателефонувала оператору ОСОБА_3 та повідомила її, що їй потрібно на прийом до лікаря. Після прийому у лікаря та одержання лікарняного ОСОБА_1 о 15.53 зателефонувала оператору ОСОБА_4 і повідомила, що перебуває на лікарняному.
Комісія встановила:
Нещасний випадок з оператором зв'язку ОСОБА_1 стався у робочий час, при виконанні трудових обов'язків. Фактів впливу на потерпілу шкідливих та небезпечних факторів, які б могли привести до нещасного випадку комісією не встановлено.
Причиною нещасного випадку комісія вважає особисту необережність ОСОБА_1 під час пересування з об'єкту обслуговування до робочого місця» (а.с.12-13).
Також в п.7 вищезазначеного акта викладено висновок комісі:
«Комісія з розслідування, ознайомившись з матеріалами розслідування, одноголосно прийшла до висновку, що нещасний випадок із оператором зв'язку структурного підрозділу «Пологівська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_1 визнати таким, що пов'язаний з виробництвом відповідно до підпункту 1 пункту 15 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою КМУ від 30.11.2011р. № 1232, на підставі пункту 48 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою КМУ від 17.04.2019р. № 337, а також згідно постанови Верховного Суду України від 16.10.2019р. № 310/1857/16-ц.
Акт повторного розслідування від 03.12.2019 вважати недійсним на підставі припису Головного управління Держпраці у Запорізькій області № Л-1428 від 28.12.2019.
Комісія не вбачає осіб, зокрема потерпілу, працівників структурного підрозділу «Пологівська дистанція сигналізації та зв'язку», або сторонніх осіб, які порушили вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до настання нещасного випадку» (а.с.14).
Спірні правовідносини регулюються статями 139, 153 КЗпП України та Законом України «Про охорону праці», Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 17 квітня 2019р. № 337 та Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництву, затвердженого постановою КМУ від 30 листопада 2011р. № 1232.
Згідно п. 48 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 17 квітня 2019р. № 337, у разі проведення повторного розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), що вже проводилося на підставі нормативно-правового акта, який на момент проведення повторного розслідування втратив чинність, для визнання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) пов'язаними чи не пов'язаними з виробництвом застосовується нормативно-правовий акт, під час дії якого вони сталися, а оформлення матеріалів розслідування здійснюється відповідно до вимог цього Порядку.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач при проведенні в січні 2020 року повторного розслідування нещасного випадку, що стався з позивачкою 03 лютого 2014 року, повинен був керуватися: для визнання нещасного випадку пов'язаним чи не пов'язаним з виробництвом Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництву, затвердженого постановою КМУ від 30 листопада 2011р. № 1232, а для оформлення матеріалів розслідування - Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 17 квітня 2019р. № 337.
Пунктами 12, 13 Порядку № 337 визначено, що на підприємстві (в установі, організації) утворюється комісія з розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), що не підлягають спеціальному розслідуванню (далі - комісія). До складу комісії входять: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій з охорони праці (голова комісії); представник робочого органу Фонду; представник первинної організації профспілки (у разі її відсутності - уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці); лікар з гігієни праці територіального органу Держпраці (у разі настання гострого професійного захворювання (отруєння); інші представники підприємства (установи, організації), посадові особи органів Держпродспоживслужби, ДСНС (у разі потреби та за відповідним погодженням). До складу комісії не може входити безпосередній керівник потерпілого.
Обов'язки комісії при проведенні розслідування нещасного випадку визначені в п. 33 Порядку № 337 визначені
В силу приписів пункту 34 Порядку № 337, рішення щодо визнання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) пов'язаними чи не пов'язаними з виробництвом приймається комісією (спеціальною комісією) шляхом голосування простою більшістю голосів. У разі рівної кількості голосів членів комісії (спеціальної комісії) голос голови комісії (спеціальної комісії) є вирішальним.
ОСОБА_1 посилається на те, що з висновками комісії вона не може погодитися, оскільки вважає, що травму вона отримала внаслідок неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків щодо забезпечення умов праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечення додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно Акту розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 03 лютого 2014р. о 9 год. 30 хв., за формою Н-1/П від 11 січня 2020 року встановлено, що місцем нещасного випадку (падіння), з пояснення потерпілої, є територія залізничної станції Бердянськ, з північної сторони будівлі залізничного вокзалу. Поверхня викладена тротуарною плиткою, рівна та горизонтальна, не має механічних дефектів. Випадок стався у світлий період доби при достатньому природному освітленні. Температура повітря коливалася протягом доби -13 до -8оС (п.3 - а.с.12).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акт за формою Н-1/П від 11.01.2020 р., який оспорюється позивачем, складений відповідачем після оскарження попереднього акта в судовому порядку та після проведення повторного розслідування на виконання Припису №Л-1428 від 28.12.2019р. Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в ході якого були враховані зазначені зауваження та встановлено, що нещасний випадок пов'язаний з виробництвом та стався внаслідок особистої необережності потерпілої, фактів впливу на неї шкідливих та небезпечних факторів, які могли б привести до нещасного випадку комісією не встановлено.
Процедура проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах, станом на день настання нещасного випадку 03.02.2014, визначалася Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232.
Таким чином, при проведенні в січні 2020 року повторного розслідування нещасного випадку, що стався з позивачкою 03.02.2014, визнання нещасного випадку пов'язаним чи не пов'язаним з виробництвом провадилось у відповідності до вимог Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1232 (далі - Порядок № 1232), а для оформлення матеріалів розслідування - Порядком № 337.
Відповідно до п. 12 Порядку № 337, на підприємстві (в установі, організації) утворюється комісія з розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), що не підлягають спеціальному розслідуванню (далі -комісія). Відповідно до п. 34 Порядку № 337, рішення щодо визнання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) пов'язаними чи не пов'язаними з виробництвом приймається комісією (спеціальною комісією) шляхом голосування простою більшістю голосів.
З огляду на викладене, вбачається, що лише комісія з розслідування має повноваження щодо з'ясування обставин та причин настання нещасного випадку.
Аналізуючи складені акти розслідування нещасного випадку в сукупності із поданими сторонами доказами по суті, суд вправі перевіряти обставини, викладені в акті проведення розслідування нещасного випадку, що складається уповноваженою комісією, відповідно до Порядку № 337, лише в частині дотримання вимог закону при формуванні комісії, проведенні розслідування та складання актів та не вправі, підміняючи собою уповноважену комісію, виконувати функції, що належать до її виключної компетенції, а саме здійснювати аналіз нещасного випадку, встановлювати, що вказаний нещасний випадок є таким, що пов'язаний з виробництвом та стався внаслідок неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків щодо забезпечення умов праці відповідно до нормативно - правових актів.
Стосовно порушення норм процесуального права при розгляді судом першої інстанції справи № 310/936/20 необхідно зазначити наступне.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції було прийнято на основі доказів, що було надано відповідачем у справі. З цього приводу необхідно зазначити наступне.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Жодних доказів на спростування даних висновків комісії ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції надано не було.
Враховуючи те, що суд не може підміняти собою відповідний орган - комісію зі спеціального розслідування, яка має повноваження щодо з'ясування обставин та причин нещасного випадку, встановлення за результатами розслідування певних фактів, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про необґрунтованість позовних вимог.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржниками норм процесуального закону.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 квітня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 04 жовтня 2021 року.
Головуючий
Судді: