Справа № 306/1027/20
Іменем України
15 вересня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ГОТРИ Т.Ю., СОБОСЛОЯ Г.Г.
за участю секретаря МАЦОЛИ О.-Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 306/1027/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду від 5 листопада 2020 року, повний текст якого складено 9 листопада 2020 року, головуюча суддя Вінер Е.А., -
встановив:
04.08.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради та уточнивши в подальшому вимоги остаточно мотивувала його таким.
Позивачка працювала в КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради на посаді вчителя-логопеда, з якої наказом по підприємству від 04.06.2020 № 555-к була звільнена з 04.07.2020 на підставі ст. 40 п. 1 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників. В день звільнення позивачці видано трудову книжку, копію наказу про звільнення та проведено повний розрахунок.
Звільнення незаконне.
Так, роботодавець звільнив позивачку з роботи з порушенням вимог ст.ст. 42, 43, 49 КЗпП України, не врахував переважного права позивачки на залишення на роботі, звільнення проведене без узгодження з профспілковим комітетом.
Позивачка безперервно пропрацювала в установі понад 20 років, не порушувала трудову дисципліну, має на утриманні чоловіка ОСОБА_2 , який є інвалідом ІІ групи, та доньку чоловіка ОСОБА_3 , яка є інвалідом ІІ групи душевного захворювання. Інших, окрім позивачки, членів сім'ї із самостійним заробітком немає.
Клопотання позивачки про залишення її на роботі з 0,5 посадового окладу, як працює багато працівників закладу, адміністрація відхилила.
Профком взяв до уваги аргументи позивачки щодо її переважного права залишитися на роботі, але заходів для поновлення її прав не вжив.
Незаконні дії відповідача завдали позивачці моральної шкоди, яка виявилася в негативних душевних переживаннях, втраті сну, порушенні нормальних життєвих зв'язків і приниженні ділової репутації та оцінюється в сумі 10000,00 грн, а також майнової шкоди, яка полягає в сплаті судового збору в сумі 840,00 грн та оплаті правової допомоги адвоката в сумі 2500,00 грн.
Посилаючись на ці обставини, на вказані вище та інші норми законодавства, позивачка ОСОБА_1 остаточно просила:
скасувати наказ від 04.06.2020 № 555-к про звільнення її з посади вчителя-логопеда КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради на підставі ст. 40 п. 1 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників та поновити її на роботі;
стягнути з КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради на її користь:
середній заробіток за час вимушеного прогулу;
13350,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків;
допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.
Рішенням Свалявського районного суду від 05.11.2020 у позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, з того, що роботодавець виконав вимоги закону щодо процедури звільнення позивачки у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці підприємства, скороченням чисельності та штату працівників, профкомом установлені законом вимоги стосовно надання згоди на звільнення позивачки з роботи теж дотримані, тому позов задоволенню не підлягав.
Позивачка ОСОБА_1 оскаржила рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Доводи скарги зводяться до таких.
Профспілка не діяла на захист позивачки, чим не виконала своїх функцій. Подання про звільнення було розглянуте з порушенням встановленого порядку, зокрема, за відсутності позивачки. Протокол засідання профкому не містить необхідних даних (чисельність членів профкому, кількість присутніх, результат голосування), тому протокол має ознаки підроблення.
Звільнення було проведене не через місяць після надання згоди профспілкою, а через 35 днів.
Позивачка єдина має профільну вищу освіту педагога-логопеда, має тривалий час роботи, проживає в гірській місцевості, має на утриманні інвалідів і в сім'ї відсутній інший заробіток, тому мала перевагу на залишення на роботі перед іншими працівниками, що не було враховано. Не була врахована і особа позивачки, її бездоганна робота. Крім того, дані порівняльної таблиці щодо окремих працівників недостовірні.
Відмова позивачки від посади на час декретної відпустки іншого працівника не може ставитися їй у вину, оскільки з виходом тієї на роботу позивачка автоматично звільнялася б.
Відповідач подав до суду неналежні докази, позаяк копії документів не були посвідчені, тому суд не мав підстав їх враховувати.
Суд не викликав свідка ОСОБА_4 і не витребував документи, які просила позивачка (статут, колективний договір, інші документи).
Просить рішення скасувати, позов - задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, зокрема, що звільнення було проведене з дотриманням вимог закону, зважаючи на скорочення чисельності та штату працівників, із завчасним попередженням позивачки про наступне звільнення. Від запропонованої їй іншої роботи позивачка відмовилася.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: позивачки ОСОБА_1 адвоката Керечанина В.І., який апеляцію підтримав, відповідача КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради адвоката Русина Ю.І., який скаргу не визнав, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; сторони діють у спірних відносинах вільно, здійснюють свої права на свій розсуд, а також виконують обов'язки у межах, наданих їм договором або актами законодавства і повинні діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; особа на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору, реалізує право на судовий захист; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій і зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 76-81 ЦПК України).
У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами трудового законодавства в редакції, чинній на час виникнення юридичних фактів, які мають значення в спорі.
26.09.2019 шістнадцята сесія VII скликання Закарпатської обласної ради прийняла рішення № 1572 «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради», яким вирішила:
створити юридичну особу публічного права - Комунальне некомерційне підприємство «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради шляхом реорганізації в результаті перетворення юридичної особи публічного права - Комунального закладу «Обласний Будинок дитини» (п. 1);
Комунальне некомерційне підприємство «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради є правонаступником усього майна, всіх прав та обов'язків Комунального закладу «Обласний Будинок дитини» (п. 6);
директору Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради за погодженням з Департаментом охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації затвердити структуру та штатний розпис Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради (п. 10) (а.с. 37-38).
Позивачка ОСОБА_1 з 01.09.1998 працювала в Обласному будинку дитини, після реорганізації юридичної особи - в КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради, обіймала посаду вчителя-логопеда (повна ставка) і наказом директора підприємства від 04.06.2020 № 555-к «Про звільнення» була звільнена з роботи з 04.07.2020 на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України - у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників (а.с. 8, 63).
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 ч. 1 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ст. 40 ч. 1 п. 1, ч. 2 КЗпП України).
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці;
при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством;
одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ст. 49-2 ч.ч. 1, 2, 3 КЗпП України).
Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва враховується за правилами, визначеними ст. 42 КЗпП України, зокрема:
таке право надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ч. 1);
перевага в залишенні на роботі за ознаками, передбаченими частиною 2 статті 42 КЗпП України, надається за наявності рівних умов продуктивності праці і кваліфікації, зокрема:
сімейним - при наявності двох і більше утриманців (ч. 2 п. 1);
особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком (ч. 2 п. 2);
працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (ч. 2 п. 3);
працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат (ч. 2 п. 10);
перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (ч. 3).
У разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень; профспілки мають право вносити пропозиції державним органам, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду (ст. 22 ч.ч. 3, 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Аналогічні положення містить і ст. 49-4 ч.ч. 2, 3 КЗпП України.
Статтею 43 КЗпП України встановлено, що:
розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник … (ч. 1);
у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником (ч. 2);
подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено;
розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою;
за бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат;
якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті;
у разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності (ч. 3);
виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття; у разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору (ч. 5);
власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ч. 8).
Ці положення узгоджуються з нормами ст.ст. 37-39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», в тому числі, аналогічна процедура розгляду питання про надання виборним органом первинної профспілкової організації роботодавцеві згоди на звільнення працівника визначена ст. 39 цього Закону.
За змістом положень ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст. 5-1, Глави XV КЗпП України, ст. 8 Конвенції Міжнародної організації праці «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» від 22.06.1982, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 (Конвенція), кожен має право на судовий захист від незаконного звільнення; рішення про звільнення працівника має бути законним, обґрунтованим; обов'язок дотримання процедури звільнення лежить на роботодавцеві.
Зазначена Конвенція передбачає, що:
положення цієї Конвенції застосовуються через законодавство або правила, за винятком випадків, коли вони застосовуються шляхом колективних договорів, рішень арбітражних або судових органів, чи будь-яким іншим способом, який відповідає національній практиці (ст. 1);
трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (ст. 4);
щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено, зокрема, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці (ст. 9 ч. 2 п. «а»);
працівник, з яким намічено припинити трудові відносини, має право бути попередженим про це за розумний строк або має право на грошову компенсацію замість попередження, якщо він не вчинив серйозної провини, тобто такої провини, у зв'язку з якою було б недоцільно вимагати від роботодавця продовжувати з ним трудові відносини протягом строку попередження (ст. 11).
Запровадження змін в організації виробництва і праці установи, підприємства включно з визначенням його організаційної структури, визначенням, скороченням чисельності, штату працівників, зміною структури посад, персоналу тощо, є правом власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (роботодавця). За загальним правилом, якщо інше не передбачено, зокрема, Статутом установи, підприємства, це право реалізується підприємством самостійно, що випливає з положень ст.ст. 80, 91, 92, 96 ЦК України, ст.ст. 6, 43, 44, 55, 62, 64 ГК України, ст.ст. 40, 49-2, 141 КЗпП України, інших норм законодавства щодо статусу, прав і діяльності юридичної особи, суб'єкта господарювання.
Згідно зі штатним розписом КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради станом на 01.01.2020 у числі педагогічного персоналу були наявні 17,25 штатних одиниць: вчитель-логопед - 4,75; вчитель-дефектолог - 1,25; практичний психолог - 1,0; керівник музичний - 1,0; вихователь - 9,25 (а.с. 54-57).
13.03.2020 директор КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради ОСОБА_5 адресованим голові профкому підприємства ОСОБА_4 листом № 199 (а.с. 39) повідомив, що у зв'язку з тим, що відповідними урядовими рішеннями новоутворене комунальне некомерційне підприємство не включене до програми медичних гарантій, а тому передбачена можливість розірвання трудових договорів з ініціативи власника (уповноваженого органу), скорочення чисельності або штату працівників. Крім того, з 01.04.2020 в обласному бюджеті вилучено видатки на фінансування підприємства. Директор підприємства поставив до відома профком про те, що у зв'язку з реорганізацією планується провести скорочення штатної чисельності працівників на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України у кількості 63 посади.
Протоколом від 16.04.2020 № 7 засідання первинної профспілкової організації КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради зафіксована згода на проведення скорочення штатної чисельності працівників підприємства у зв'язку з реорганізацією у кількості 63 посади на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України (а.с. 40-41). Попри те, що протокол підписано вісьмома особами - членами профкому підприємства, документ оформлений як протокол зборів первинної профспілкової організації, а не як протокол засідання профспілкового комітету (виборного профспілкового органу).
13.04.2020 директор КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради ОСОБА_5 видав наказ № 344-О «Про скорочення штату працівників», яким з наведеною вище мотивацією наказав: скоротити штатну чисельність працівників підприємства в кількості 63 посади на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією (п. 1); попередити працівників за списком під розпис про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці (п.п. 2, 5); запропонувати працівникам, посади яких скорочуватимуться, переведення за їх згодою на інші вакантні посади, а в разі відмови від переведення або браку вільних посад підготувати документи на звільнення (п.п. 3, 4) (а.с. 42-43).
Наказом директора підприємства від 13.04.2020 № 345-О була створена комісія у складі 9-ти осіб для визначення переважного права на залишення на роботі та коректного звільнення працівників під головуванням директора ОСОБА_5 , до складу якої увійшла і голова профкому підприємства ОСОБА_4 (а.с. 47).
Згідно з додатком № 1 до наказу від 13.04.2020 № 344-О із числа педагогічного персоналу підлягали скороченню штатні одиниці: вчитель-логопед - 1,75; вчитель-дефектолог - 1,25; вихователь - 1,25, всього - 4,25 штатних одиниць (а.с. 44-45).
За штатним розписом КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради, затвердженим наказом від 13.04.2020 № 346-О, з 01.05.2020 у числі педагогічного персоналу передбачалися 13,0 штатних одиниць: вчитель-логопед - 3,0; практичний психолог - 1,0; керівник музичний - 1,0; вихователь - 8,0 (а.с. 49-53).
04.05.2020 за вих. № 180 директор КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради ОСОБА_5 відповідно до наказу від 13.04.2020 № 344-О вручив ОСОБА_1 під розпис попередження про наступне звільнення, оскільки 04.07.2020 посада, яку вона обіймає, підлягає скороченню на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України, а вакантні посади, які могли б бути їй запропоновані, наразі відсутні (а.с. 48).
22.05.2020 ОСОБА_1 подала на ім'я голови профкому підприємства ОСОБА_4 заяву про незгоду зі своїм наступним звільненням відповідно до попередження від 04.05.2020, оскільки пропрацювала на підприємстві понад 20 років і має на утриманні чоловіка ОСОБА_2 , інваліда 2-ї групи за загальним захворюванням, і пасинку ОСОБА_3 , інваліда 2-ї групи за душевним захворюванням, просила вирішити питання про скасування наказу від 13.04.2020 № 344-О у частині її звільнення (а.с. 84).
Листами від 05.06.2020 і від 02.10.2020 голова профкому підприємства Бауман Н.П. у відповідь повідомила ОСОБА_1 про відсутність у профкому повноважень скасовувати наказ директора підприємства (а.с. 86, 88).
05.06.2020 за вих. № 453 директором підприємства було складене на ім'я ОСОБА_1 повідомлення про наявні вакантні посади, а саме: вихователя групи «Сонечко» 0,5 ставки тимчасово, на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_6 ; електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 0,5 ставки, яким також було попереджено про наступне звільнення 04.07.20202 в разі відмови від запропонованої посади (а.с. 58).
Актом від 10.06.2020 № 2 комісія, що була утворена наказом від 13.04.2020 № 345-О, зафіксувала факт ознайомлення цього дня ОСОБА_1 із повідомленням від 05.06.2020 за вих. № 453 про наявність вакантних посад і її відмову від отримання повідомлення (а.с. 59). Акт підписали всі члени комісії включно з головою профкому.
Протоколом від 29.05.2020 № 8 засідання первинної профспілкової організації КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради зафіксовано, що відповідно до порядку денного розглянуто звернення адміністрації до профкому про надання згоди на звільнення вчителя-логопеда ОСОБА_1 на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників, за результатом розгляду таку згоду надано (а.с. 62).
Попри те, що протокол підписано вісьмома особами - головою профкому підприємства ОСОБА_4 та іншими членами профкому, документ оформлений як протокол зборів первинної профспілкової організації, а не як протокол засідання профспілкового комітету (виборного профспілкового органу): голова зборів ОСОБА_4 , секретар ОСОБА_7 .
У вказаному протоколі не зафіксовано присутності ОСОБА_1 при розгляді питання про її звільнення, із питання про звільнення працівника відображені лише виступи медсестер ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , перша з яких зачитала подання адміністрації підприємства про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , а друга повідомила про відмову позивачки від переведення на посаду вихователя, та пропозиція медсестри ОСОБА_10 надати згоду на звільнення працівника. Всі ці особи є членами профкому підприємства та підписали протокол. Подання адміністрації підприємства про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у справі немає.
Вирішуючи в межах підстав позову, доводів апеляції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч. 1 ЦПК України) та на підставі наявних у справі доказів питання про додержання роботодавцем вимог закону під час звільнення позивачки з роботи апеляційний суд констатує таке.
Щодо переважного права позивачки на залишення на роботі.
Визначальним критерієм при вирішенні питання про переважне право на залишення на роботі є кваліфікація працівника та продуктивність його праці (частина 1 статті 42 КЗпП України), тоді як перевага в залишенні на роботі з інших підстав (частина 2 статті 42 КЗпП України) надається працівнику при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації з іншими працівниками.
На час розгляду справи судом першої інстанції у ній була наявна «Порівняльна таблиця переваг на залишення на роботі при скороченні посади вчителя-логопеда», складена роботодавцем, до якої були включені п'ять працівників (вчителів-логопедів), освіта і кваліфікація кожного з яких була зазначена як «вища освіта, вища кваліфікаційна категорія», однак, конкретна спеціальність (фах) не були вказані, та були зазначені такі дані:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; безперервний стаж роботи з 01.09.1998; кількість підстав для врахування переважного права для залишення на роботі - 2;
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; безперервний стаж роботи з 01.06.1998; неповнолітня дитина 2009 р.н.; чоловік безробітний; кількість підстав для врахування переважного права для залишення на роботі - 4;
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; безперервний стаж роботи з 04.04.2009; двоє неповнолітніх дітей 2009 і 2012 р.н.; інвалід 2-ї групи, кількість підстав для врахування переважного права для залишення на роботі - 4;
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; безперервний стаж роботи з 12.09.1994; дочка студентка денної форми навчання; чоловік безробітний; особа передпенсійного віку; кількість підстав для врахування переважного права для залишення на роботі - 4;
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; безперервний стаж роботи з 02.08.1982; кількість підстав для врахування переважного права для залишення на роботі - 2 (а.с. 61).
Під час апеляційного розгляду справи зважаючи на необхідність з'ясування дійсних її обставин та перевірки доводів сторін апеляційним судом від відповідача при листі від 23.08.2021 № 623 були отримані копії дипломів указаних працівників, «Порівняльна таблиця переваг на залишення на роботі при скороченні посади вчителя-логопеда» з урахуванням спеціальності відповідно до освіти, а також довідка про заробітну плату ОСОБА_1 за період з лютого по липень 2020 року із належною розшифровкою її складових.
За додатковими даними та документами про освіту:
ОСОБА_1 отримала вищу освіту в Українському державному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова за спеціальністю «дефектологія (логопедія)», їй присвоєно кваліфікацію «логопед шкільних та дошкільних закладів», диплом спеціаліста виданий 26.04.1997;
ОСОБА_11 отримала вищу освіту в ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника за спеціальністю «дошкільна освіта», їй присвоєно кваліфікацію «вихователь дітей дошкільного віку, логопед закладів освіти», диплом спеціаліста виданий 05.06.2012;
ОСОБА_12 отримала вищу освіту в ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника за спеціальністю «дошкільна освіта», їй присвоєно кваліфікацію «вихователь дітей дошкільного віку, логопед закладів освіти», диплом спеціаліста виданий 05.07.2013;
ОСОБА_13 отримала вищу освіту в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова за спеціальністю «корекційна освіта», їй присвоєно кваліфікацію «логопед, педагог-дефектолог дошкільних закладів для дітей з порушенням мовлення», диплом спеціаліста виданий 10.02.2014;
ОСОБА_14 отримала вищу освіту в Київському державному педагогічному інституті імені О.М. Горького за спеціальністю «дефектологія», їй присвоєно кваліфікацію «учитель початкових класів шкіл глухих і слабочуючих, учитель української мови і літератури шкіл глухих і слабочуючих», диплом спеціаліста виданий 17.06.1982.
Позивачка посилалася на те, що на її утриманні перебувають чоловік ОСОБА_2 , який є інвалідом 2-ї групи за загальним захворюванням, і донька чоловіка ОСОБА_3 , яка є інвалідом 2-ї групи за душевним захворюванням.
Факт перебування позивачки ОСОБА_1 з 17.12.2005 у шлюбі з ОСОБА_2 підтверджується Свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом РАЦС Свалявського РУЮ Закарпатської області 17.12.2005 (а.с. 10). Водночас будь-яких офіційних документальних даних про те, що ОСОБА_2 є інвалідом 2-ї групи за загальним захворюванням у справі немає, як немає й даних про те, що він потребує утримання від позивачки та власне перебуває саме на її утриманні.
Рішенням Свалявського районного суду від 13.11.2019 у справі № 306/1684/18 за заявою ОСОБА_2 визнано недієздатною ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , встановлено над нею опіку строком на два роки з дня набрання рішенням суду законної сили, призначено ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_15 (а.с. 13). Медичним висновком від 18.11.2019, дійсним до 18.11.2020, встановлено, що ОСОБА_15 є інвалідом 2-ї групи внаслідок психічного розладу, проживає із ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 і потребує постійного стороннього догляду (а.с. 14).
За наявними в справі офіційними відомостями про місце проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживають у будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_15 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 12, 15-17).
Статус ОСОБА_2 як опікуна передбачає можливість повністю самостійно здійснювати відповідні обов'язки, в тому числі, матеріальні, із чим твердження про те, що сам опікун перебуває на утриманні іншої особи, окрім того, що не ґрунтуються на доказах, не узгоджуються по суті.
Тож у справі немає доказів інвалідності ОСОБА_2 , потреби в перебуванні його на утриманні позивачки та перебування на такому утриманні, а також доказів про перебування на утриманні позивачки інваліда ОСОБА_15 .
З аналізу вищенаведених даних випливає, що твердження позивачки про наявність у закладі лише в неї профільної вищої освіти, необхідної для роботи на посаді вчителя-логопеда, не відповідає дійсним обставинам, позаяк всі вчителі, переважне право на залишення на роботі яких порівнювалося роботодавцем, мають відповідну профільну вищу освіту та вищу кваліфікаційну категорію. Зважаючи на дані вказаних порівняльних таблиць та наявні документи в сукупності слід дійти висновку про відсутність у ОСОБА_1 переваг для залишення на роботі порівняно з іншими вчителями-логопедами. Твердження позивачки про начебто недостовірність даних, наданих суду роботодавцем, бездоказові, а відтак не спростовують указаних даних, документів та правової позиції відповідача в цій частині.
Щодо дотримання процедури надання згоди виборним профспілковим органом на звільнення позивачки.
Відповідно до правових позицій сторін у справі, позивачка ОСОБА_1 заперечує законність процедури надання згоди виборним профспілковим органом на її звільнення, натомість відповідач КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради виходить із того, що така процедура була дотримана.
За своїм призначення та змістом своєї діяльності професійні спілки покликані представляти та захищати трудові, соціально-економічні права та інтереси членів профспілки, держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян (ст. 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 243 КЗпП України).
Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси, зокрема, виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації представляє інтереси працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом (ст. 246, ст. 247 ч. 1 п.п. 8, 10 КЗпП України, ст.ст. 19, 26, 37, ст. 38 ч. 1 п.п. 8, 10 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
Відповідні положення містяться і в отриманому на стадії апеляційного розгляду справи Статуті Професійної спілки працівників охорони здоров'я України, затвердженому ІІІ з'їздом Професійної спілки працівників охорони здоров'я України 10.02.2000, зареєстрованому Мін'юстом України 28.02.2000 (з наступними змінами і доповненнями) (п.п. 18, 19, 56, 64, п. 66 пп. 9, 11 та ін.) (а.с. 173-190).
Стаття 43 КЗпП України передбачає чіткий порядок і послідовність дій виборного органу первинної профспілкової організації при вирішенні питання про надання роботодавцеві згоди на розірвання трудового договору з працівником із підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 статті 40 КЗпП України, відповідно до якого: письмове подання роботодавця розглядається у 15-денний строк; має бути розглянуте у присутності працівника; за відсутності працівника розгляд подання допускається лише за його письмовою заявою; на захист інтересів працівника може під час розгляду подання виступати інша особа, адвокат; у разі неявки працівника або його представника розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах визначеного законом строку; лише в разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Ці вимоги закону не були дотримані. У справі немає доказів повідомлення (виклику) позивачки ОСОБА_1 про розгляд профкомом КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради питання про надання роботодавцеві згоди на її звільнення. Позивачка заперечує свою обізнаність із проведенням 29.05.2020 засідання профкому з цього питання, у протоколі засідання її участь при розгляді питання про згоду на звільнення з роботи не зафіксована, як не зафіксовані ані відмова від участі в засіданні, ані надання можливості працівнику виступити на свій захист, ані відповідний виступ чи відмова виступити. Доводи позивачки в цій частині не спростовані відповідачем, його міркування про обізнаність позивачки щодо проведення засідання профкому та про її участь у засіданні не підтверджені в жодний належний процесуальний спосіб.
Таким чином, позивачка ОСОБА_1 була позбавлена можливості як особисто, так і з використанням правової допомоги захищати свої трудові права при вирішенні виборним профспілковим органом питання про надання роботодавцеві згоди на розірвання з нею трудового договору. При цьому, у справі відсутні докази неможливості відкласти розгляд даного питання у межах встановленого законом строку (з огляду на посилання в протоколі засідання на 28.05.2020 як на дату складення роботодавцем подання про надання згоди на звільнення позивачки) з метою забезпечення права працівника на захист від необґрунтованого, на його переконання, звільнення, тоді як у цій процедурі повинна в межах відповідного строку враховуватися і поважність причини неявки працівника на розгляд питання про згоду на його звільнення.
Вказані вище обставини є достатніми для висновку про істотне порушення процедури звільнення позивачки ОСОБА_1 з роботи, про істотне порушення її трудових прав, а відтак і про незаконність звільнення, згоду на яке виборний профспілковий орган надав у незаконний спосіб.
Окрім цього, частина 8 статті 43 КЗпП України надає роботодавцю право розірвати трудовий договір із працівником не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Тобто, в разі отримання 29.05.2020 належної згоди виборного профспілкового органу на звільнення позивачки її належало звільнити не пізніше 29.06.2020, але оскільки цей день був вихідним, то звільнення належало провести не пізніше 30.06.2020. Позивачку ж було звільнено 04.07.2020 - з порушенням встановленого законом строку, проте, в день, який враховав дату попередження позивачки про наступне звільнення. Звертаючись до профкому підприємства по згоду на звільнення позивачки з роботи роботодавець не врахував вимог закону щодо строків звільнення працівника в ситуації, яка мала місце, внаслідок чого станом на дату звільнення позивачки (04.07.2020) не мав правових підстав брати до уваги згоду профкому підприємства на звільнення, коли б така і була належною.
Поза тим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити й таке.
Проведення профспілкових зборів первинної профспілкової організації підприємства і засідання профспілкового комітету є різними формами діяльності різних за порядком утворення, складом, повноваженнями (зокрема, щодо прийняття рішень) та різнорівневих структур (органів) профспілки, що оформлюються різними протоколами. Зазначене підтверджується й положеннями вищезгаданого Статуту Професійної спілки працівників охорони здоров'я України (п.п. 39, 45, 59, 62, 65, 66 та ін.). Проведення такої діяльності одночасно профспілковими зборами і профспілковим комітетом, змішування такої діяльності та повноважень недопустиме в правовому та організаційному сенсах, створює правову невизначеність щодо, зокрема, того, який саме орган і яким порядком надав згоду на звільнення позивача з роботи.
Протокол від 29.05.2020 № 8 засідання первинної профспілкової організації КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради не враховує наведеного і якщо ним зафіксовано проведення загальних зборів первинної профспілкової організації, то в ньому не відображені всі необхідні процедурні питання для проведення таких зборів (кворум, обрання керівних органів зборів і т.ін.) і ними вирішене питання, що не належить до компетенції зборів. Якщо ж протокол відображає засідання саме виборного органу первинної профспілкової організації (профкому), то він як документ оформлений неналежним чином та не відображає відповідну форму діяльності виборного профспілкового органу, до компетенції якого віднесене вирішення відповідного питання.
Увійшовши до складу комісії для визначення переважного права на залишення на роботі та коректного звільнення працівників, беручи участь у роботі комісії, в тому числі, у фіксації відмови ОСОБА_1 від отримання повідомлення про наявні вакантні посади, голова профкому підприємства ОСОБА_4 не врахувала, що її участь в адміністративних (управлінських) діях роботодавця у сфері трудових відносин на підприємстві суперечить завданням профспілки, її виборного органу на підприємстві та ролі і завданням керівника цього виборного профспілкового органу. Зв'язавши себе участю у відповідних діях роботодавця та в прийнятті рішень під час скорочення персоналу підприємства, голова профкому ОСОБА_4 не могла вважатися незалежною від адміністрації підприємства, неупередженою щодо позивачки при вирішенні питання її звільнення з роботи, повною мірою виконувати завдання виборного профспілкового органу та його керівника із захисту трудових прав працівника перед роботодавцем.
Виходячи з наведеного, вимоги закону та процедура звільнення не були дотримані роботодавцем під час звільнення позивачки ОСОБА_1 : питання про надання виборним профспілковим органом підприємства згоди на звільнення позивачки в разі змін в організації праці, скорочення чисельності та штату працівників було вирішене з істотним порушенням вимог закону та встановленого порядку, через що така згода не може бути визнана законною, а звільнення, крім того, було проведене з порушенням установленого законом (з урахуванням факту належної згоди виборного профспілкового органу на звільнення працівника) строку. Наведене виключає законність звільнення позивачки з роботи, ці обставини тягнуть її поновлення на роботі. Вказані порушення вимог закону і процедури звільнення позивачки з роботи не були спростовані відповідачем.
Суд першої інстанції цього не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для поновлення позивачки на роботі. У разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі із одночасним стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ст. 235 ч.ч. 1, 2 КЗпП України).
На стадії апеляційного розгляду справи відповідач надав суду належні дані щодо оплати праці ОСОБА_1 (довідка від 19.08.2021 № 107). Заробітна плата, яка підлягає врахуванню для визначення середньоденного заробітку за останні два місяці роботи (травень і червень 2020 року), становила за два місяці 18516,68 грн (9919,65 грн + 8597,03 грн), кількість робочих днів у цих двох місяцях - 39 (19 днів + 20 днів), тому середньоденний заробіток позивачки за цей період становить 474,79 грн (18516,68 грн : 39 робочих днів). Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період, починаючи з 05.07.2020 (перший день за днем звільнення) по 15.09.2021 (день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі) визначається в сумі 142911,79 грн (301 робочий день у періоді х 474,79 грн).
Факт порушення трудових прав позивачки внаслідок незаконного звільнення з роботи встановлений та доведений у відповідному обсязі під час апеляційного розгляду справи. За приписами ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення трудових прав працівника, що призвів до відповідних негативних наслідків. Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права.
З огляду на викладене, у позивачки виникло право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому відповідачем, винні, протиправні дії якого щодо незаконного звільнення порушили звичний ритм життя позивачки, спокій, життєві зв'язки, розірвали трудові зв'язки, позбавили заробітку, чим істотно ускладнили її життя. Такі дії відповідача призвели до негативних наслідків для позивачки, до переживань, душевних страждань та змусили її докладати додаткових зусиль для організації свого життя, для захисту порушених прав.
Розмір компенсації завданої моральної шкоди позивачка визначила у 10000,00 грн. Обов'язок доказування розміру завданої моральної шкоди лежить на позивачеві. На переконання колегії суддів, пред'явлений до стягнення розмір моральної шкоди є непропорційним, надмірним і не є достатньо обґрунтованим.
Зважаючи на встановлене, беручи до уваги, що звільнення позивачки з роботи визнане незаконним передусім внаслідок істотного порушення процедури надання виборним профспілковим органом підприємства згоди на звільнення, а переважне право позивачки на залишення на роботі не було нею доведене, а також те, що непоправні, незворотні негативні наслідки для позивачки не настали, проте водночас позивачка вимушена була докладати зусиль для організації свого життя та захисту своїх порушених прав, колегія суддів доходить висновку, що з урахуванням характеру і наслідків завданої шкоди, фактів, що мають значення, вимог розумності і справедливості позов у цій частині доведений частково і розмір компенсації моральної шкоди позивачці слід визначити у 2000,00 грн. Щодо стягнення решти суми компенсації моральної шкоди у позові слід відмовити через його необґрунтованість і недоведеність.
Заявою про уточнення позовних вимог від 28.09.2020 позивачка ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з відповідача 13350,00 грн на відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків, тобто, визначила розмір відшкодування шкоди двох різних видів однією сумою, при цьому, до її складу включила 10000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 840,00 грн сплаченого судового збору та 2500,00 грн на відшкодування витрат на оплату правничої допомоги (що дає суму 13340,00 грн), кваліфікувавши стягнення цих коштів як відшкодування матеріальної шкоди (а.с. 68-70).
Таке формулювання позовних вимог, а також їх обґрунтування щодо матеріальної шкоди не ґрунтується на законі. Судовий збір і витрати на професійну правничу допомогу не є матеріальною шкодою в розумінні ст.ст. 22, 1167 ЦК України, а є відповідними видами судових витрат, які відшкодовуються в порядку, визначеному ЦПК України та Законом України «Про судовий збір» (ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України, ст.ст. 1, 4, 6, 7, інші положення Закону України «Про судовий збір»). Тож правових підстав для стягнення судового збору та витрат на оплату професійної правничої допомоги в якості відшкодування матеріальної шкоди немає.
Стосовно власне витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката Керечанина В.І. апеляційний суд відзначає, що в угоді від 04.07.2020 № 34 про надання правничої допомоги не зазначений гонорар адвоката, порядок його визначення, порядок і умови оплати гонорару та витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, тощо (а.с. 22). До апеляційної скарги адвокат Керечанин В.І. додав розрахунок витрат на правничу допомогу, складений та підписаний лише ним, відповідно до якого вартість години його роботи встановлена у 500,00 грн, вказано загалом 8,5 годин робочого часу, витраченого на надання правничої допомоги (складення позовної заяви, адвокатських запитів, апеляційної скарги, участь у судових засіданнях), вартість якого визначена у 4250,00 грн, а також вказані поштові витрати та витрати на проїзд до м. Ужгорода (640,00 грн) (а.с. 123).
Представник додав також копії фіскальних чеків, серед яких чотири чеки на загальну суму 394,10 грн на оплату лікарських засобів, два чеки на загальну суму 40,00 грн на оплату поштових витрат, один чек на 300,00, виданого на АЗС «Укрнафта», без підтвердження зв'язку цих витрат з конкретними діями адвоката в справі, а також копії квитанцій до прибуткових касових ордерів від 04.08.2020 на суму 2500,00 грн і від 27.11.2020 на суму 2390,00 грн, сплачених ОСОБА_1 на підставі угоди від 04.07.2020 № 34 про надання правничої допомоги (а.с 121-122).
Акт виконаних робіт і докази узгодження вартості надання правничої допомоги з позивачкою ОСОБА_1 , які були б підписані останньою, суду не надані. Стосунок вказаних вище платежів з оформленням фіскальних чеків до надання правничої допомоги в цій справі не підтверджений, а купівля ліків вочевидь не має стосунку до справи. Вказані представником позивачки суми, які одночасно кваліфікувалися як матеріальна шкода і як судові витрати, не узгоджуються між собою.
За таких умов немає підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки вказаних вище витрат у якості відшкодування оплати професійної правничої допомоги.
Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України апеляційну скаргу позивачки слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити частково, скасувати наказ про звільнення позивачки з роботи, поновити її на посаді вчителя-логопеда КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради з 04.07.2020, стягнути з відповідача на користь позивачки: середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.07.2020 по 15.09.2021 в розмірі 142911,79 грн; 2000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; в іншій частині вимоги про відшкодування моральної шкоди відмовити та вирішити питання про судові витрати відповідно до ст.ст. 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст. 141, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Свалявського районного суду від 5 листопада 2020 року скасувати, позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково:
скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради від 04.06.2020 № 555-к «Про звільнення»;
поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя-логопеда Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради з 4 липня 2020 року;
стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 :
середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 липня 2020 року по 15 вересня 2021 року в розмірі 142911,79 грн (сто сорок дві тисячі дев'ятсот одинадцять гривень 79 коп.);
2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.) у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Сума стягнутого середнього заробітку нарахована без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині вимоги про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з КНП «Закарпатський обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради:
у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції:
на користь ОСОБА_1 168,16 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору;
1597,28 грн судового збору на користь держави;
у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції:
на користь ОСОБА_1 2143,68 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору;
1513,44 грн судового збору на користь держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 27 вересня 2021 року.
Судді