Справа № 362/5665/20 Головуючий у суді І інстанції Марчук О.Л.
Провадження № 22-ц/824/10364/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
29 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на працездатну особу щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дочкою двадцятитрьохрічного віку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є батьком їх спільної повнолітньої дитини ОСОБА_3 , яка розпочала навчання на першому курсі денної форми навчання в Національному університету біоресурсів і природокористування України на контрактній основі, що потребує значних витрат, зокрема, на оплату навчання та проживання в гуртожитку. Відповідач не виконував покладені на нього рішенням суду аліментні зобов'язання по утриманню дочки до досягнення нею повноліття, має значну заборгованість по сплаті аліментів. У зв'язку з тим, що відповідач протягом багатьох років практично усунувся від виконання своїх батьківських обов'язків і наразі у добровільному порядку не бажає надавати допомогу на утримання дочки, хоча вона її потребує, не маючи власних джерел доходу, а позивач самостійно не має змоги забезпечувати її усім необхідним, остання була змушена звернутися до суду.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що передбачена частиною першою статті 199 СК України умова про те, що відповідач може надавати матеріальну допомогу своїй дитині, яка продовжує навчання, є недоведеною позивачем, а тому відсутній обов'язок відповідача утримувати дочку до досягнення двадцяти трьох років.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів недоведеності відповідачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції помилково встановив обставину, що відповідач не має змоги сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дитини, яка навчається, та необґрунтовано вважав належною підставою для відмови у задоволенні позову доданий до позовної заяви лист органу державної виконавчої служби, який свідчить саме про те, що відповідач постійно свідомо ухилявся від сплати аліментів і має значну заборгованість, а не про його неспроможність надавати матеріальну підтримку своїй дочці на період навчання. Протягом багатьох років відповідач взагалі не виконував свої батьківські обов'язки, неодноразово змінював та приховував своє місце проживання. На даний час він є особою працездатного віку, користується пільгами як учасник бойових дій, має у власності транспортний засіб, що вказує на його можливість надавати матеріальну допомогу дочці та про ухилення від цього обов'язку. Судом не враховано рівність обов'язку батьків по утриманню дитини, а також, що сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим із батьків, хто проживає окремо від дитини. Крім того, дочка навчається в університеті на денній формі навчання на платній основі, стипендія їй не виплачується, вона не має змоги працевлаштуватись, щоб самостійно отримувати заробіток і повністю знаходиться на утриманні позивача, яка не в змозі сама повністю матеріально забезпечити всім необхідним спільну з відповідачем дитину.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргуслід частково задовольнити з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 23 червня 2001 року по 2 лютого 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після припинення шлюбних відносин сторін залишилися проживати разом з матір'ю та знаходилася на її утриманні.
На підставі рішення Уманського міського суду Черкаської області від 2 лютого 2004 року у справі № 2-121-2004р. з відповідача на користь позивача починаючи з 21 січня 2004 року стягувалися аліменти на утримання спільної дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
Згідно із листом Васильківського МРВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від10 лютого 2020 року вих. № 8797 заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 31 січня 2020 року становила 75 893,20 грн.
У зв'язку з досягненням дочкою повноліття, станом на 31 жовтня 2020 року стягнення аліментів з батька на її утримання припинилося.
Натомість повнолітня ОСОБА_3 15 вересня 2020 року розпочала навчання на першому курсі денної форми навчання за умовами договору на гуманітарно-педагогічному факультеті Національного університету біоресурсів і природокористування України із запланованим терміном навчання до 30 червня 2024 року.
Сума плати за навчання у 2020-2021 роках, яка була сплачена позивачем 31 серпня 2020 року, становила 25 870 грн, а сума плати за проживання в гуртожитку - 4 853 грн, про свідчать копії квитанцій.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач може надавати матеріальну допомогу своїй дочці у зв'язку з її навчанням.
При цьому з доданого до позовної заяви листа органу державної виконавчої служби вбачається, що відповідач має заборгованість по аліментам на користь позивача на утримання їх дитини, тому обов'язку відповідача утримувати свою дочку до досягнення двадцяти трьох років при існуючих обставинах немає.
Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Отже, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
При цьому, СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків (стаття 141 СК України). Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Пред'являючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що дочка потребує матеріальної допомоги батька, оскільки не має власних джерел доходу, а вона самотужки не в змозі нести усі витрати, пов'язані з оплатою навчання, проживання та проїздом дитини, забезпеченням її одягом, харчуванням лікуванням, купівлею навчальних посібників та канцелярського приладдя, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою працездатного віку без розумових та фізичних вад, деякий час був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, потім перебував в зоні АТО, має у власності транспортний засіб Опель Вектра, 2008 року випуску, починаючи з 2009 року не сплачував аліменти на утримання спільної з позивачем дитини за рішенням суду та станом на 31 січня 2020 року має борг по аліментам у розмірі 75 893,20 грн, за що постановою суду від 28 серпня 2020 року у справі № 362/3605/20 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 183-1 КУпАП.
Таким чином, зазначені обставини не можуть свідчити про наявність об'єктивних обставин, які беззаперечно унеможливлюють надання батьком щомісячної матеріальної допомоги своїй дитині, яка навчається і яка перебуває на повному матеріальному забезпеченні матері.
Посилання суду першої інстанції як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на лист Васильківського МРВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від10 лютого 2020 року вих. № 8797 є необґрунтованими, оскільки цей письмовий доказ слід було розглядати як підтвердження ухилення відповідача від покладених на нього аліментних зобов'язань, про які йому достовірно відомо, і наявність у нього значної суми заборгованості по сплаті аліментів, а не як про його неспроможність надавати матеріальну підтримку своїй дочці на період навчання.
Колегія суддів враховує, що до суду не було подано доказів щодо незадовільного стану здоров'я відповідача чи неможливістю бути зайнятою або частково зайнятою особою з метою отримання доходів, а як наслідок повноцінного забезпечення своїх життєвих потреб, а також підтримання своєї повнолітньої дитини на час навчання.
Вирішуючи спір, суд не звернув належної уваги на вимоги вказаних вище норм права та обставин справи, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не врахувавши, що повнолітня ОСОБА_4 , яка є дочкою сторін у справі, перебуває на повному матеріальному забезпеченні матері, продовжує платне навчання і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги батька, тому останній зобов'язаний утримувати її до досягнення двадцяти трьох років, оскільки матеріали справи не спростовують, що він не змозі надавати таку матеріальну допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Визначаючи розмір аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, колегія суддів звертає увагу на вартість навчання і проживання їх спільної дитини за контрактом, реєстрацію місця проживання на значній відстані від місця знаходження навчального закладу і гуртожитку, вік, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, відсутність у нього інших утриманців, принцип рівності обов'язку батьків в утриманні дитини, розмір середньомісячної заробітної плати по м. Василькові та Обухівському районі Київської області, а також на те, що з часу повноліття дитина стає працездатною, що зумовлює фізичну можливість додатково здійснювати своє утримання.
Зважаючи на це, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/5 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, який за обставин даної справи є мінімально необхідним для потреб повнолітньої дитини у реальному житті під час навчання та відповідатиме можливостям батька надавати таку допомогу.
Водночас вимоги позову про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини у виді певної частки від доходу (заробітку) платника аліментів із зазначенням умови про їх розмір не менше 50 % прожиткового мінімуму на працездатну особу щомісяця є безпідставними, оскільки мінімальний розмір аліментів на повнолітніх дочку чи сина нормою статті 199 СК не передбачений.
Окрім того, згідно із вимогами частини другої статті 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а відповідно до положень статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України стягується судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 2102,00 грн.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2021 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із 31 жовтня 2020 року до закінчення навчання у Національному університету біоресурсів і природокористування України, але не більше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні) судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: Н.В. Ігнатченко
С.А. Голуб
Д.О. Таргоній