Справа № 761/39158/18 Головуючий у суді І інстанції Шум Л.М.
Провадження № 22-ц/824/6221/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
29 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району», ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», індексний номер рішення 40941563 від 4 травня 2018 року, яке прийняте державним реєстратором КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Поповою О.В., та визнати протиправним і скасувати запис про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», номер запису 26004987.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 8 травня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримав кредит в сумі 50 005 дол. США для придбання квартири АДРЕСА_1 . В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором банк та позивач уклали договір іпотеки, предметом якого є вищевказана квартира, а до державного реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження внесено відповідні записи.
23 серпня 2018 року позивачу стало відомо, що належана йому на праві власності квартира була перереєстрована за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі рішення державного реєстратора КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» від 4 травня 2018 року, зміну власника здійснено на підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки від 30 серпня 2018 року, тобто зміна власника спірної квартири відбулась за процедурою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Вказане вище рішення позивач вважає таким, що прийняте з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень та підлягає скасуванню з огляду на те, що звернення стягнення відбулось без чітко визначеної законодавством підстави (рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або договору про задоволення вимог іпотекодержателя). При цьому відсутнє підтвердження щодо порушення основного зобов'язання позичальником. Позивач не отримував повідомлень щодо необхідності усунення порушень кредитного зобов'язання та відомостей про відступлення права вимоги за договором іпотеки і зміну іпотекодержателя. Крім того, на спірне житло поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки позивач разом з родиною, в тому числі малолітнім сином, проживає у вказаній квартирі та іншого житла у нього немає.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», індексний номер рішення 40941563 від 4 травня 2018 року, яке прийняте державним реєстратором КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Поповою О.В.
Визнано протиправним та скасовано запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», номер запису 26004987.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у спірних правовідносинах порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, а саме шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на іпотечне майно, оскільки при перевірці належності наданих документів під час реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на предмет іпотеки, державним реєстратором не перевірено, чи належним чином реалізовано банком обов'язок, передбачений статтею 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення вимоги, не з'ясовано, чи вручена така вимога іпотекодавцю, не встановлено інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог та порушено вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що після набуття права вимоги за кредитним та іпотечним договорами ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»направляло на адресу позивача вимогу про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги, яку останній отримав 9 лютого 2018 року та проігнорував, адже порушення зобов'язань не були усунуті протягом 30 днів з моменту отримання цієї письмової вимоги. Однак, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права в частині доказування та зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи. Для вчинення реєстраційних дій відповідно до вимог Закону України«Про іпотеку, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачено надання державному реєстратору оцінки вартості нерухомого майна, оскільки вона відсутня у переліку документів, а тому районним судом було неправильно застосовано норми матеріального права в частині державної реєстрації. Позивачем не надано доказів того, що спірна квартира використовується як місце постійного проживання позичальника та/або майнового поручителя чи є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що нього у власності немає іншого нерухомого житлового майна, що свідчить ґрунтування висновків суду на припущеннях та не вірно заснованих нормах Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника справи, що з'явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 8 травня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з фізичною особою № 014/17647/2/14877, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в сумі 50 005,00 дол. США зі сплатою 12,50 % річних строком до 7 травня 2027 року для придбання трикімнатної квартири загальною площею 63,70 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11-12).
8 травня 2008 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 730 придбано вищевказану квартиру (а.с. 15).
В якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором 8 травня 2008 року банк та позивач уклали договір іпотеки № 014/17647/2/14877, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Приватним нотаріусом КМНО Авдієнко О.В. накладено заборону відчуження квартири за реєстровим № 728 (а.с. 16-18).
Відомості щодо заборони відчуження нерухомого майна внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 22).
Пунктом 5.1 договору іпотеки визначено, що у разі порушення основного зобов'язання, умов кредитного договору або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимогам іпотекодержателя залишається без задоволення, останній вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 5.4 договору іпотеки).
В силу пункту 5.5.1 договір іпотеки є договором про задоволення вимог іпотекодержателя за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Відповідно до паспортних даних позивача та його пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , з 10 липня 2008 року ОСОБА_1 , який інвалідом І групи довічно, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 23, 24).
30 січня 2018 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі нотаріально посвідченого договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладеним з ПАТ «Фідобанк», та реєстру договорів, який додатком № 1 до цього договору, набуло право вимоги за кредитним договором № 014/17647/2/14877, позичальником за яким є позивач (а.с. 107-110).
5 лютого 2018 року фінансова компанія на адресу позивача надіслала вимогу про усунення порушень, а саме сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 45 538,50 дол. США впродовж тридцятиденного строку з дня отримання вимоги. Вказане повідомлення містило застереження, що у разі невиконання вимоги, кредитор (іпотекодержатель) розпочинає процедуру звернення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» шляхом набуття права власності або продажу предмета іпотеки (а.с. 111).
Вказана вимога отримана адресатом особисто 9 лютого 2018 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 112), хоча сам позивач заперечував факт отримання будь-якої вимоги від відповідача.
4 травня 2018 року державним реєстратором КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Поповою О.В. на підставі договору іпотеки від 8 травня 2008 року, договору про відступлення прав вимоги від 30 січня 2018 року, письмової вимоги від 5 лютого 2018 року, рекомендованого поштового відправлення від 5 лютого 2018 року, прийнято рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень індексний номер 40941563, згідно із яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», номер запису про право власності - 26004987 (а.с. 20-21).
10 травня 2018 року відповідачем на адресу позивача направлено вимогу про звільнення спірної квартири протягом місяця з огляду на набуття ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» права власності на предмет іпотеки (а.с. 113, 114).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з положеннями частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У цьому випадку умовами договору іпотеки № 014/17647/2/14877 від 8 травня 2008 року передбачено, що у разі невиконання зобов'язань за кредитним договором та/або цим договором іпотекодержатель має право достроково стягувати наданий кредит незалежно від встановленого строку виконання зобов'язання та задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з положеннями законодавства, умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором.
7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у відповідності вищевказаних вимог закону надав належну оцінку тому, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 63,70 кв. м, житловою площею 40,80 кв. м, використовується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та членами його сім'ї: неповнолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як місце постійного проживання і реєстрації, загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 135824697 від 28 серпня 2018 року є єдиним нерухомим житловим майном, що знаходиться у власності позивача, а, отже, не може бути здійснено його примусове стягнення відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору № 014/17647/2/14877 від 8 травня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.
У зв'язку з викладеним, в державного реєстратора КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» були наявні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».
До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474 апп 19); від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45 цс 20).
При цьому судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагуна те, що жодної інформації про вартість майна, за якою мало відбуватися зарахування вимог, з урахуванням того, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, вимога про усунення порушення не містила, відповідних документів також не було подано державному реєстратору та під час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), зазначено, що «при цьому суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась».
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людининеодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Таким чином суд першої інстанції правильно встановив порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку (шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на іпотечне майно), правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права поставив під сумнів факт отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень засобами поштового зв'язку приймаються до увагу колегії суддів, проте оскільки дані порушення процесуальних вимог не призвели до неправильного вирішення справи, а правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, то відповідно до пункту 2 частини другої статті 376 ЦПК України рішення суду скасуванню не підлягає.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені пунктом 1 частини другої статті 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
За таких обставин, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.А. Голуб
Д.О. Таргоній