Дата документу 30.09.2021
ЄУН 937/2309/21
Провадження № 2/937/2042/21
30 вересня 2021 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого - судді Честнєйшої Ю.О.,
секретаря - Макаренко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому з урахуванням уточнень просить визнати за ним право власності на 1/2 частку приміщення, площею 54.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , іншу 1/2 частку на дане приміщення визнати за відповідачкою. Стягнути з відповідачки на його користь судовий збір.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04 січня 1985 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб. За час шлюбу було придбано наступне майно - реконструйоване приміщення, площею 54.8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке на підставі свідоцтва про право власності зареєстроване за відповідачкою. Наразі відповідачка не визнає та заперечує його право на дане майно, вважаючи що воно належить їй на праві особистої власності не впускаючи, не надаючи право користування приміщенням тощо. Дане майно набуте в результаті спільної праці та переобладнане за його кошт є спільною власністю, інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Договору щодо прав та обов'язків відносно спірного майна з визначенням часток між ним та відповідачкою та будь-якою третьою особою не укладалось. Вважає, що з огляду на наведене його майнові права є порушеними та підлягають захисту шляхом визнання права власності на 1/2 частку вказаного нерухоме майно.
Ухвалою суду від 20.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 16.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позову наполягає.
У судове засідання відповідачка не з'явилася, від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Проти заявлених до неї позовних вимог не заперечує.
Відповідно до вимог ч.2ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлені наступні обставини:
З матеріалів справи вбачається, що 04.01.1985 року між сторони було зареєстровано шлюб.
За період спільного проживання у шлюбі сторонами було придбано нежиле приміщення, площею 54.8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке на підставі свідоцтва про право власності зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_2 /а.с.7,17/.
За даними висновку про вартість об'єкту оцінки станом на 31.03.2021 ринкова вартість нежитлового приміщення літ.А-1-й поверх 5-ти поверхової житлової будівлі, загальною площею 54,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 складає 643080,00грн./а.с.16/
Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що спірне майно, а саме: нежиле приміщення, загальною площею 54,8кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , сторонами було придбано за час перебування у шлюбі, а відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.
Як було встановлено, за час спільного проживання сторони жодних договорів про правовий та юридичний статус сумісного майна або його поділ не укладали.
Приведені норми закону та досліджені обставини в ході судового розгляду дають підстави зробити висновок про те, що спірне нежиле приміщення було придбане під час шлюбу подружжя, тобто є їх спільним сумісним майном. Таким чином, як позивачу, так і відповідачу, відповідно до статті 63 Сімейного Кодексу України, належить право власності на 1/2 частину вказаного нежилого приміщення.
Враховуючи вищевикладене, належним чином оцінивши наявні у справі докази, оскільки домовленості чи шлюбного договору щодо поділу спільного майна сторонами не укладено, тому суд доходить висновку про те, що позовні вимоги є законними, повністю підтверджуються зібраними у справі доказами, а відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, відповідно до поданої до суду заяви, відповідач позов визнає в повному обсязі, а згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, жодних обґрунтованих сумнівів щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання судом не встановлено.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову у розмірі 3215,40 грн /а.с.13/, оскільки до початку розгляду справи по суті відповідачем було визнано позов, інші 50% судового збору- підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 10, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, загальною площею 54,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Іншу Ѕ частину вказаного об'єкта нерухомості залишити у власності ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову за квитанцією №0.0.2074783949.1 від 02.04.2021, що становить 1607 (одна тисяча шістсот сім) гривень 70 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1607 (одна тисяча шістсот сім) гривень 70 копійок.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ін..н. НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ін..н. НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя: Ю.О. Честнєйша