Справа № 308/3614/21
28.09.2021 місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Сарай А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Парова І.І.,
представників позивача - Білак Ю.В., Піца М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
24.03.2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою судді Ужгородський міськрайонного суду Закарпатської області від 26.03.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху.
13.04.2021 року позивачем недоліки позовної заяви усунуто, про що до суду подано позовну заяву у новій редакції з додатками до неї.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.04.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що згідно з довідкою до акта огляду обласною медико-соціальною експертною комісією № 661483 від 15.07.2020 року серії 12ААБ їй встановлена перша «Б» група інвалідності без терміну переогляду, а відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда № 453 від 15.07.2020 року, виданою обласною медико-соціальною експертною комісією, житло, в якому вона проживає - 2-х кімнатна квартира на 5-му поверсі в АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам для проживання осіб з інвалідністю з ураженням опорно-рухового апарату та потребує пристосування до можливостей інваліда відповідно до Державних будівельних норм України В:2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель та споруд», якими передбачено облаштування житла особи з інвалідністю пандусами, сходинками, підйомниками, ліфтами, тощо.
Зазначає, що пристосування житла, в якому вона проживає до вимог, які передбачені будівельними нормами України для проживання осіб з ураженням опорно-рухового апарату зазначено в її індивідуальній програмі реабілітації інваліда.
Позивач зауважує, що оскільки відповідно до положення про індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 року № 757, фінансування реабілітаційних заходів індивідуальної програми реабілітації здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті та місцевому бюджеті на цю мету та інших джерел, 21.01.2021 року вона звернулася до голови Ужгородського міськвиконкому із заявою, в якій просила пристосувати житло, в якому вона проживає, до потреб для проживання осіб з інвалідністю першої групи з ураженням опорно-рухового апарату, а у випадку неможливості пристосування провести заміну житла на 2-х кімнатну квартиру в будинку, що збудований поруч по АДРЕСА_2 , на першому поверсі, а вони з чоловіком передають свою квартиру міськвиконкому.
Вказує, що заміна житла, яке не відповідає вимогам для проживання осіб з інвалідністю передбачена ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме у разі невідповідності житла особи з інвалідністю висновкам медико-соціальної експертної комісії і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може проводитися заміна житлової площі.
Однак, Ужгородський міськвиконком неправомірно відмовив їй, як в пристосуванні житла до потреб інваліда, так і в заміні житла, що зазначено в листі Ужгородського міськвиконкому від 23.02.2021 року № Р-190.
Зауважує, що ст. 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов'язковою до виконання державними органами, підприємствами, установами і організаціями. Також зазначає, що аналогічна норма встановлена і в ст. 8 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Крім того, Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів 16.12.2009 року і набрала чинності для України 06.03.2020 року, ст. 9 якої передбачено, що інваліди мають право мати доступ до всіх аспектів суспільного життя нарівні з іншими зокрема, до фізичного оточення до транспорту, до інформації та зв'язку і до інших об'єктів і послуг, що надаються населенню.
Проте виконавчий комітет всупереч чинному законодавству України та Конвенції ООН про права інвалідів, якими передбачено рівність і недискримінація за ознакою інвалідності, ізолював її від зовнішнього світу, оскільки вона може пересуватися тільки в інвалідному візку і то із сторонньою допомогою, змушена знаходиться тільки в межах квартири, хоч закони України та Конвенція ООН про права інвалідів їй гарантують рівні права з іншими людьми. Вважає такі дії виконавчого комітету є дискримінацією її за ознакою інвалідності.
Враховуючи, що відповідно до ст. 5 Конвенції Держави-учасниці забороняють будь-яку дискримінацію за ознакою інвалідності й гарантують інвалідам рівний та ефективний правовий захист від дискримінації на будь-якому ґрунті просить суд: визнати дії виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо виконання індивідуальної програми реабілітації по пристосуванню житла або його заміні особи з інвалідністю першої групи «Б» ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , протиправними; зобов'язати відповідача провести заміну житла особи з інвалідністю першої «Б» групи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , на 2-х кімнатну квартиру на першому поверсі у будинку по АДРЕСА_2 .
20.05.2021 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, згідно з яким просять відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог, вважаючи вимоги позивача необґрунтованими. Зауважує, що позивач посилається на те, що Ужгородською міською радою неправомірно відмовлено в пристосуванні житла до потреб інваліда та в заміні житла, що зазначено в листі виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 23.02.2021 року № Р-190. Даний лист є відповіддю на звернення ОСОБА_1 від 26.01.2021 року і не порушує ніяких прав позивача. Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.02.2002 року № 34 двокімнатна квартира по АДРЕСА_1 , передана безоплатно у приватну спільну сумісну власність позивачу шляхом приватизації. Посилаючись на положення ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ч. 1 ст. 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю, зазначає, що вказані норми визначають право осіб з інвалідністю на поступове поліпшення умов життя, в тому числі і житлових умов, але вони не встановлюють для відповідних органів беззаперечного обов'язку надання іншого житла, у разі невідповідності потребам особи з інвалідністю займаного нею житлового приміщення, всупереч правам і інтересам інших осіб, які також потребують поліпшення житлових умов. Однак, будівництво державного житла в місті не ведеться, а понад 90 % житлового фонду, який знаходиться у комунальній власності міста переданий у власність шляхом приватизації проживаючим у нього мешканцям. Зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано доказів наявності висновку медико-соціальної експертизи, а також відсутня довідка МСЕК від 15.07.2020 року. Одночасно у зазначеному листі повідомлено, що облаштування під'їзду будинку внутрішніми пандусами або іншим обладнанням для пересування маломобільних груп населення вимагає реконструкції всієї сходової клітки відповідно до державних будівельних норм України В. 2.2-40: 2018 «Інклюзивність будівель і споруд». Цільовими програмами міста на 2021 рік такі заходи не передбачено. Оскільки, квартира, в якій проживає позивач, перебуває у її власності, обміняти займані житлові приміщення на інші можливо шляхом відчуження наявного та придбання на власний розсуд іншого житлового приміщення на ринку житла самостійно.
01.07.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якому, посилаючись на положення Конвенцію з прав осіб з інвалідністю, зазначає, що з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на позов, не погоджується. Звертаю увагу, що відповідач маніпулює фактами у даній справі, зокрема, у позивача є житло і, в позові, йде мова про пристосування її житла до потреб інваліда першої групи з ураженням опорно-рухового апарату, згідно норм ДБН України, що передбачає встановлення пандусів, ліфтів та сходинок, і, лише у випадку неможливості пристосування займаного інвалідом житла, проводиться його заміна на житло на першому поверсі, або в будинках обладнаних ліфтом. Щодо твердження відповідача про ненадання позивачем доказів наявності висновку МСЕК, а також про відсутність довідки МСЕК від 15.07.2021 року, воно не відповідає дійсності, оскільки висновок МСЕК зазначений в індивідуальній програмі реабілітації інваліда (позивача) та підписана головою обласної МСЕК та засвідчена відповідною печаткою. Щодо довідки МСЕК від 15.07.2021 року, то остання додана до позовної заяви. Відповідач заявляє, що немає бюджетних коштів для полегшення життя позивача, однак згідно з постановою від 17.04.2018 року у справі № 911/4249/16 Великої Палати Верховного Суду право позивача підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що в бюджеті держави або органу місцевого самоврядування на ці потреби не було передбачено коштів, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з Закону, який формує бюджет, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг, визначеним у цьому законодавстві особам, а також з нормативно-правових актів, які прийняті державою. Щодо рекомендації відповідача поміняти займані житлові приміщення позивачем самостійно на підставі того, що це його власність, вказує, що згідно з чинним законодавством висновок МСЕК щодо пристосування жилого приміщення позивача до його потреб, як інваліда першої групи, зазначено в його індивідуальній програмі реабілітації. Статтею 8 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю - для навчання). Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними закладами незалежно від типу і форми власності. Вказує, що аналогічне положення міститься в ст. 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Також посилається на п. 6 Положення про медико-соціальну експертизу, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, передбачено, що висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності. Звертаємо увагу, що в рішенні Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі № 638/968/18 сформульовано правову позицію: заміна поверху проживання особи з інвалідністю, яка пересувається на інвалідному візку є обов'язком, а не правом органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.
Ухвалою суду від 05.07.2021 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за вказаною позовною заявою до судового розгляду по суті.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові та додані до нього документи, а також у відповіді на відзив.
Представник відповідача у судовому засіданні, що відбулося 20.09.2021 року, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві на позов. У дане судове засідання представник відповідача не з'явився, при цьому подала до суду клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних матеріалів справи.
Заслухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ за № 661483, виданою 15.07.2020 року обласним центром медико-соціальної експертизи, позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена перша «Б» група інвалідності, причина інвалідності - загальне захворювання, інвалідність встановлена без терміну переогляду. Відповідно до висновку про умови та характер праці вона потребує часткового стороннього догляду, є пенсіонером по віку. Дану довідку видано на підставі акту огляду МСЕК № 493/3.
Згідно з довідкою ЛКК № 2/4, виданою 07.02.2020 року Ужгородським міським центом медико-санітарної допомоги, ОСОБА_1 потребує постійного стороннього догляду та нездатна до самообслуговування.
Позивач проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на п'ятому поверсі будинку.
Зазначена квартира на праві приватної спільної сумісної власності належить позивачу ОСОБА_1 та членам її сім'ї - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про право власності від 27.02.2002 року за № 34, виданим виконкомом Ужгородської міської ради, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.04.2003 року.
З індивідуальної програми реабілітації інваліда № 453, заповненою 15.07.2020 року обласною медико-соціальною експертною комісією, вбачається, що позивач потребує пристосування житла до можливостей інваліда (25.01.2021 року).
26.02.2021 року позивач звернулася до голови Ужгородського міськвиконкому із заявою про пристосування житла для потреб інваліда, в якій зазначила, що відповідно до довідки до акту огляду обласною медико-соціальною експертною комісією за № 661483 від 15.07.2020 року їй встановлена перша «Б» група інвалідності безстроково, а відповідно до індивідуальної програми реабілітації від 15.07.2020 року вона потребує пристосування житла до можливостей інваліда, оскільки ступінь обмеження до самообслуговування є третім - найвищим, що зазначено в індивідуальній програмі реабілітації. Так як вона може пересуватися тільки на інвалідному візку і то із сторонньою допомогою, а проживає у 2-кімнатній квартирі на 5-му поверсі по АДРЕСА_1 , то її можливості до пересування повністю відсутні, оскільки будинок, в якому вона проживає, не пристосований для проживання осіб з інвалідністю. Враховуючи зазначене, просила провести облаштування квартири АДРЕСА_1 у відповідність до спеціальних норм згідно з вимогами ДБН України для осіб з інвалідністю, що дозволить вільно пересуватись з 5-го на 1-й поверх та у зворотному напрямку (сходинки, пандуси, підйомники, ліфти), та у випадку неможливості облаштування її квартири до норм ДБН України просила провести обмін її квартири на квартиру на першому поверсі в будинку по АДРЕСА_2 , який збудований поруч, і квартири на першому поверсі є в наявності, а вона та її чоловік передадуть приватизовану квартиру по АДРЕСА_3 Ужгородському міськвиконкому .
За результатом розгляду вказаного звернення виконавчий комітет Ужгородської міської ради листом від 23.02.2021 року за № Р-190 повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до ст. ст. 42, 43 Житлового кодексу та п. п. 37, 38 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та надання їм житлових приміщень, кожному громадянину, сім'я якого потребує надання житла, необхідно перебувати на квартирному обліку за місцем роботи одного з членів сім'ї або за місцем проживання при виконкомі міської ради. Умовами прийняття на квартирний облік згідно з п. 13 п. п. 1 зазначених Правил є відсутність житла або мінімального розміру житлової площі на одну особу - 6 кв.м. На сьогоднішній день ОСОБА_1 з чоловіком удвох зареєстровані в двокімнатній квартирі по АДРЕСА_1 , яка на підставі поданих документів рішенням виконкому 27.02.2002 року № 34 передана її сім'ї ( ОСОБА_1 , чоловіку та дочці, 1975 р.н.) безоплатно у приватну спільну сумісну власність шляхом приватизації. Будівництво державного житла в місті не ведеться, а понад 90 % житлового фонду, який знаходився у комунальній власності міста, переданий у власність шляхом приватизації проживаючим у ньому мешканцям. Одночасно повідомлено, що облаштування під'їзду її будинку внутрішніми пандусами або іншим обладнанням для пересування маломобільних груп населення вимагає реконструкції всієї сходової клітки відповідно до державних будівельних норм України В. 2.2-40: 2018 «Інклюзивність будівель і споруд». Цільовими програмами міста на 2021 рік такі заходи не передбачено. Враховуючи вищенаведене та перебування квартири, в якій проживає її родина у власності, обміняти займані житлові приміщення на інші вона може шляхом відчуження наявного та придбання на власний розсуд іншого житлового приміщення на ринку житла самостійно, або через діючі агентства нерухомості.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказує на неможливість їй, як особи з інвалідністю першої групи, користуватись житловим приміщенням на п'ятому поверсі у зв'язку з відсутністю обладнань цього будинку у відповідності до ДБН щодо доступності приміщень для осіб з інвалідністю. Позивач ставить питання про визнання дій виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо виконання індивідуальної програми реабілітації по пристосуванню житла або його заміні їй за адресою: АДРЕСА_1 , протиправними, та зобов'язання відповідача провести заміну їй житла за адресою: АДРЕСА_1 , на 2-х кімнатну квартиру на першому поверсі у будинку по АДРЕСА_2 .
За змістом ч. 1 ст. 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності.
Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів держава взяла на себе відповідні зобов'язання щодо забезпечення, захисту та реалізації прав осіб з інвалідністю.
Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає, зокрема, у виявленні, усуненні перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб,забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації інвалідів; наданні пристосованого житла. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють забезпеченню прав інвалідів щодо включення до суспільного життя нарівні з іншими громадянами.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю та сім'ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» жилі приміщення, займані особами з інвалідністю або сім'ями, у складі яких вони є, під'їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають особи з інвалідністю, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв'язком. Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд. Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають особи з інвалідністю, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках - відповідними органами місцевого самоврядування. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі. Органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок особам з інвалідністю із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання.
У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі.
Виходячи з підстав заявленого позову та встановлених обставин, суд зазначає, що позивач має бути забезпечена житлом, пристосованим до потреб інваліда у відповідності до індивідуальної програми реабілітації інваліда, проте вказані вище норми закону, зокрема ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», визначають право осіб з інвалідністю на поступове поліпшення умов життя, у тому числі і житлових умов, але вони не встановлюють для відповідних органів беззаперечного обов'язку надання іншого житла, у разі невідповідності потребам особи з інвалідністю займаного нею житлового приміщення, всупереч правам і інтересам інших осіб.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , тобто позивач забезпечена власним житлом.
Разом з тим, згідно з позовними вимогами позивач просить зобов'язати відповідача провести заміну їй житла на двохкімнатну квартиру на першому поверсі у будинку по АДРЕСА_2 .
Матеріалами справи не встановлено кому належить на праві власності вищевказане нерухоме майно та чи належить таке до житлового фонду комунальної власності міста.
Вимог до підприємства, у віданні та оперативному управлінні якого знаходиться будинок щодо зобов'язання здійснити відповідне обладнання будинку спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації позивачем не заявлено.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має бути забезпечена житлом, пристосованим до потреб інваліда, однак, з урахуванням обраного позивачем способу захисту, формулювань позовних вимог, у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку недоведеністю порушення відповідачем прав позивача, що в свою чергу могло би бути підставою для зобов'язання відповідача вчинити певні дії в обраний позивачем спосіб за рішенням суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
У судовому засіданні 28.09.2021 на підставі ч. 6 ст. 259 ЦПК України проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, повний текст якого складено 04.10.2021 року.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 30, 202, 203, 204, 215, 249, 626, 627, 655 ЦК України, суд,
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: виконавчий комітет Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ 04053699, що знаходиться за адресою: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Дата складення повного судового рішення - 04 жовтня 2021 року.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області А.І. Сарай