Справа №621/1589/21
Пр. 2/621/831/21
Рішення
Іменем України
29 вересня 2021 року м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді - Шахової В.В..,
за участю секретаря судового засідання - Девятерикової А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, що стягуються на утримання дитини,
04.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд ухвалити рішення, яким змінити спосіб стягнення та розмір аліментів, що стягуються згідно рішення Зміївського районного суду Харківської області від 12.08.2011 (справа 2014/2-623/11) з 1/4 частини від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на аліменти в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття. В обгрунтування позову зазначив, що у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, втратою роботи (основного заробітку (доходу) він не в змозі сплачувати визначений судом розмір аліментів. Також зазначив, що його мати ОСОБА_3 , 1960 р.н. є пенсіонеркою, вдовою, має хронічні захворювання і потребує догляду та фінансової підтримки, що загалом впливає на його матеріальне становище.
Ухвалою суду від 29.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.
23.07.2021 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, відповідно якого вона заперечує проти задоволення позову, оскільки позивачем не надано документів на підтвердження обставин на які він посилається.
Учасники справи в судове засідання не з'явились.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Борбунюк О.О. надійшла заява про розгляд справи без їх участі.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
У зв'язку із неявкою осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув цивільну справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального запису.
Дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі, які є належними, допустимими та достатніми у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 12.08.2011 стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку та доходу щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 6 травня 2011 року й до досягнення дитиною повноліття.
З копії трудової книжки ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 вбачається, що згідно наказу 396 від 14.08.2018 останній був звільнений за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП (а. с. 16).
З копії довідки № 806 від 10.05.2019, виданої КПН "Слобожанська районна лікарня" вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має діагноз "Лівостороння пахова грижа". (а. с. 12).
В обґрунтування позову про зміну способу стягнення аліментів та зменшення їх розміру позивач посилається на те, що на даний час у нього змінився матеріальний стан, він не працює, його стан здоров'я погіршився. Крім того, його мати потребує догляду та фінансової підтримки, оскільки є вдовою і має хронічні захворювання.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4 - 5, 12 - 13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Статтею 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов'язок матері і батька.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року за № 2402-ІІІ, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Отже, закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям у розмірі, необхідному для забезпечення належного та достатнього рівня життя дитини та її всебічного розвитку. Водночас, обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Згідно з частиною першою статті 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Так, ч. 1 ст. 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни його матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 181 СК України визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За змістом ч. 3 ст. 181 СК України, способами утримання дитини є стягнення у частці від доходу матері чи батька або у твердій грошовій сумі.
При цьому право на зміну способу утримання дитини належить лише одержувачу аліментів.
За змістом ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, позивач у разі зміни його матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, може звернутись до суду про зменшення розміру аліментів, присуджених рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 12.08.2011 у справі № 2014/2-623/11, тобто може просити суд зменшити розмір частки його доходів, яка стягується як аліменти на утримання дитини - дочки ОСОБА_4 , 2005 р.н.
Однак позивач, звертається в даному випадку до суду з позовом про зменшення розміру аліментів та просить змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду від 12.08.2011, та стягнути з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки у розмірі 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку (що є твердою грошовою сумою) до досягнення нею повноліття.
Сімейним Кодексом України допускається визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України). 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є твердою грошовою сумою, оскільки прожитковий мінімум установлюється у відповідному розмірі та змінюється на протязі року, згідно ЗУ "Про Державний бюджет України".
Сімейний кодекс України вказує на можливість зміни способу стягнення аліментів лише на вимогу одержувача аліментів.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду № 539/3532/18 від 24.02.2020.
Отже, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 12, 81, 141, 247, 263 - 265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, що стягуються на утримання дитини - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Харківський апеляційний суд через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Судове рішення складено 04.10.2021 року.
позивач: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )
відповідач: ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 )
Головуючий: