Справа № 638/9600/20
Провадження № 2/638/1551/21
Іменем України
21 вересня 2021 року м. Харків
Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Подус Г.С.,
при секретарі - Коваленко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступника Десятої Харківської державної нотаріальної контори, Міністерство юстиції України, третя особа: Державна Казначейська служба України про відшкодування шкоди,
встановив:
Представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Бикова О.Ю., яка діє на підставі ордеру на надання (правничої) правової допомоги серії АХ №1019129 від 10.07.2020 року, звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, у якому просила стягнути з держави на користь позивачів матеріальну шкоду у розмірі 653 158 грн., а також моральну шкоду у розмірі 650 00 грн, та покласти судові витрати на відповідача.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що внаслідок неналежного здійснення державою своїх функцій в особі державних нотаріусів щодо перевірки права власності, правомірність діяльності яких вона зобов'язана гарантувати, при посвідченні приватним нотаріусом ХМНО Трощій І.В. договору купівлі-продажу від 18.11.2005 року, на підставі якою ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , належну їй на праві власності на підставі рішення Дзержинського районного суду міста Харкова у справі №2011/525/2012 від 19.10.2005 року, та у подальшому була відчужена на підставі договору дарування ОСОБА_1 , фактичні обставини чого -а саме недотримання вимог Наказу Міністерства юстиції України №51/5 від 17.10.2000 «Про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ», що, на її думку, вбачаються з рішень у справі №2011/525/2012 року, зокрема ухвали Харківського апеляційного суду від 29.06.2006, яким рішення, що встановлювало належність спірної квартири ОСОБА_4 було скасовано, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Статті 8 Конвенції, зокрема заподіяння матеріальної шкоди добросовісному набувачеві у розмірі ринкової вартості вказаної квартири, та моральної шкоди, яка полягає у порушенні законного майнового інтересу, відсутності ефективного способу захисту прав позивачів, позбавлених майна, яке було набуте добросовісно.
Окрім вказаних порушень позивач наводить також і той факт, що судові інстанції за сукупності одних і тих же обставин та обсягу доказів займали протилежні позиції; посилалась на те, що добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству, зокрема зазначаючи також і те, що держава не здійснювала протягом розумного строку встановлення фактів та обставин в порядку кримінального судочинства, а протиправні дії державних органів перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з витребуванням майна в судовому порядку.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 15.07.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
05.08.2020 року за Вх.№39765 надійшов відзив представника Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори на позовну заяву ОСОБА_5 , що діє на підставі довіреності від 04.08.2020 року, яким він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора (разом з Міністерством юстиції ) не є відповідачем у справі, оскільки зі змісту позову не вбачається, якими саме діями Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори спричинено заявлену до стягнення шкоду, як обгрунтованого розрахунку сум, що стягуються одночасно на користь трьох позивачів у справі. При цьому посилається на те, що між вчиненням дій, пов'язаних із спадкуванням та витребуванням в судовому порядку квартири внаслідок оспорювання спадкоємцями підстав первинного придбання такої квартири позивачами відсутній прямий причинно-наслідковий зв'язок, оскільки виникнення прав ОСОБА_6 не пов'язувалось зі спадкуванням, а той факт, що в рамках цивільної справи №2011/525/2012 спадкоємці отримали право на спадщину після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з оспорюванням прав добросовісних набувачів лише підтверджує правомірність дій державних нотаріусів, при цьому Десяту (Сьому) Харківську міську державну нотаріальну контору, ані її нотаріусів не було притягнуто до будь-якої відповідальності за наслідком вчинення нотаріальних дій по спадкуванню, а також не встановлено неправомірність дій вищезазначених осіб, яка б призвела до втрати позивачем квартири та жодну нотаріальну контору дію не було визнано в установленому порядку незаконною.
Представник відповідача вказує і на те, що позивачами не було зазначено, у чому саме полягала спричинення відповідачем у справі моральної шкоди, а зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачі фактично не погоджуються з оцінкою обставин справи зі сторони суду та тривалістю судового процесу, як такого, на що не впливає саме Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора. Зазначає, що позивачі не позбавлені права звертатись з вимогою про відшкодування шкоди до ОСОБА_4 як до продавця квартири, що в свою чергу додатково підтверджує необгрунтованість пред'явлених позовних вимог. Враховуючи, що ОСОБА_2 , ані ОСОБА_3 не позбавлялись власності на квартиру, що свідчить (поряд з іншим) про очевидну безпідставність перебування останніх у статусі позивачів. Так, ОСОБА_3 на момент витребування квартири з чужого незаконного володіння подарувала її ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 15.02.2006 року, а ОСОБА_2 взагалі ніколи не була власником квартири, а лише мала в ній зареєстроване місце проживання з 18.07.2012, на думку представника відповідача, пред'явлення позову до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори носить ознаки завідомої безпідставності та штучності, що свідчить про зловживання правом
06.08.2020 року за Вх.№39869 надійшов відзив від Державної казначейської служби України, яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що обов'язковою умовою участі у цивільному судочинстві того чи іншого суб'єкта від імені Держави є відповідність позовних вимог компетенції та повноваження такого органу влади,а Міністерство юстиції не є належним відповідачем у справі, оскільки воно здійснює контроль у сфері організації та функціонування нотаріальної діяльності, і не може впливати на рішення, які приймаються нотаріусом. Стосовно вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, представник відповідача зазначає те, що Міністерство юстиції не є стороною договірних відносин, підстави для виникнення для виникнення договірних зобов'язань та, як наслідок, відповідальність за заподіяння шкоди позивачам відсутні, з урахуванням того, що підставою для звернення і вимогами про стягнення на користь позивачів матеріальної шкоди стало визнання рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 18.03.2019 року по справі №2011/525/2012, а відтак позивачами не доведено наявність сукупності усіх складових цивільного правопорушення, яка є обов'язковою для покладання на відповідачів такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.
Стосовно посилань представника позивачів на порушення Державою статті 1 Першого протоколу, яка передбачає захист мирного володіння фізичною особою своїм майном, є безпідставними, оскільки фактично не позивачів, а ОСОБА_9 як законного власника нерухомого майна було позбавлено гарантованого державою права, яке відновлено за результатами судових процесів, а відтак не вбачається підстав для відшкодування моральної шкоди.
Від представника третьої особи Державної казначейської служби України - Старченко С.Е., що діє на підставі довіреності від 05.01.2021 року №5-18-08/297 надійшли пояснення, яким він просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на те, що позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, і як наслідок моральної шкоди є безпідставними.
У судовому засіданні представник позивачів підтримала позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, обгрунтовуючи заявлені вимоги зокрема тим, що саме протиправна діяльність державних органів призвела до втрати житла позивачами, а відтак з останньої підлягає стягненню матеріальна шкода, що визначається вартістю квартири, та моральна шкода у розмірі 10 % вартості вказаної квартири.
Представник відповідача - Сьомої ХМДНК у судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі, посилаючись на те, що позов є безпідставним та позивачами обрано не належний спосіб захисту, зокрема не доведено, що саме внаслідок протиправної діяльності нотаріуса відбулось заподіяння матеріальної шкоди позивачам.
Представник відповідача - Міністерства юстиції України заперечував проти позовних вимог у повному обсязі з обставин викладених у відзиві, зокрема посилався на те, що не є належним відповідачем у справі.
Представник третьої особи -Державної казначейської служби України у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за недоведеністю спричинення матеріальної та моральної шкоди позивачам саме відповідачами у справі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи №638/9600/20, а також витребувані на підставі ухвали Дзержинського районного суду міста Харкова від 13.10.2020 року матеріали справи №2011/525/2011, оцінивши надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а також у сукупності з точки зору їх достатності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.11.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трощій І.В., зареєстрованого 02.12.2005 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, та підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів № 972743 ОСОБА_4 відчужила на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати житловою площею 16.6 кв, що належить продавцю на підставі рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19.10.2005 року, справа 2-12674, зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 08.11.2005 року згідно з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.11.2005 року за №8874242, реєстраційний номер 12694283, номер запису П-1-7817 вартістю 133 900 грн. Пунктом 5 вказаного договору передбачено, що серед іншого на момент укладення договору житло прихованих недоліків, а також прав щодо нього у третіх осіб як в межах, так за межами України немає
На підставі договору дарування від 15.02.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трощій І.В. №203 ОСОБА_3 передала безоплатно ОСОБА_1 вищевказану квартиру
Згідно з рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 19.10.2005 року, яке набрало законної сили, правочин договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 визнано дійсним, визнано право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4 .
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29.06.2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 задоволено та скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19.10.2005 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 27.08.2010 року позовні вимоги ОСОБА_10 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: «Харківське міське БТІ» про визнання права власності на нерухоме майно, витребування його з чужого незаконного володіння і вселення, стягнення збитків, визнання права власності на 1/2 частини квартири за ОСОБА_11 після смерті її сестри ОСОБА_8 і визнанні права власності на квартиру в порядку спадкування по заповіту після смерті її тітки ОСОБА_7 і смерті її матері ОСОБА_11 частково задоволено, а позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено та визнано ОСОБА_3 добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 30.11.2011 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27.08.2010 та рішення апеляційного суду Харківської області від 23.12.2010 року у частині вирішення зустрічних позовів ОСОБА_10 і ОСОБА_3 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.02.2015 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 18.11.2005 року, визнано недійним договір дарування вищевказаної квартири, визнано право власності на квартиру за ОСОБА_12 в порядку спадкування за законом після смерті його племінниці ОСОБА_10 , витребувано квартиру із незаконного володіння ОСОБА_1 , виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_13 із наведеної вище квартири, та вселено ОСОБА_12 у квартиру АДРЕСА_1
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.10.2015 року змінено рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 26.10.2015 року, визнано за ОСОБА_12 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23.03.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , що діють в інтересах ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , який діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.02.2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 26.10.2015 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14.03.2019 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 18.11.2005 року, визнано право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_16 , витребувано вказану квартиру із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 , виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_13 із вказаної квартири із вселенням ОСОБА_9 .
Вказане рішення ухвалою Харківського апеляційного суду від 18.09.2019 року, а також додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 29.03.2019 року залишено без змін.
Постановою ВС від 04.06.2020 року у справі №2011/525/2012 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 29 березня 2019 року залишено без змін.
Постановою Жовтневого районного суду міста Харкова від 19.09.2017 року скаргу адвоката Бикової О.О. на постанову о/у СКР Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 30.05.2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті гр. ОСОБА_10 від 30.05.2012 року
У частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права. Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини завдавача шкоди. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Враховуючи викладене, що узгоджується із правовою позицією ВС від 18.12.2019 № 761/29966/16-ц, суд розцінює обставини, що встановлені рішеннями судів усіх інстанцій при розгляді цивільної справи №2011/525/2012 р, зокрема постановою ВС від 04.06.2020 року у вказаній справі, як такі, що є встановленими та мають преюдиційне значення при встановленні обставин, що входять до предмета доказування вищевказаної цивільної справи.
Так, суд критично оцінює посилання представника позивачів на те, що саме держава в особі Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступника 10-ї Харківської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України як держателя реєстру прав на нерухоме майно та спадкового реєстру, а також Державна казначейська служба України є належними відповідачами у вказаній цивільній справі, як власне і обраний позивачем спосіб захисту, оскільки твердження представника позивача про те, що дії державних органів є протиправними та перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з витребування майна у судовому порядку та свідчать про порушення державою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також п.1 ст.6 вказаної Конвенції не підтверджуються належними та допустимими доказами. Зокрема, у постанові ВС від 04.06.2020 року встановлено, що «вчиняючи нотаріальні дії щодо відкриття спадкової справи від 04 жовтня 2001 року № 407/01, державні нотаріуси виходили із дійсності заповіту ОСОБА_8 від 07 квітня 1994 року та в продовження цього збирали документи для оформлення свідоцтва про право на спадщину…Дії нотаріуса відповідали вимогам пункту 115 Інструкції № 18/5 від 14 червня 1994 року «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (в редакції наказу Мінюсту України від 17 жовтня 2000 року № 51/5), де передбачено, що державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частину в спадщині.
Тобто між вчиненням дій, що були пов'язані із спадкуванням (відкриття спадкової справи, перевірка необхідних фактів) та витребування в судовому порядку квартири внаслідок оспорювання спадкоємцями підстав первинного придбання квартири внаслідок оспорювання спадкоємцями підстав первинного придбання такої квартири позивачами відсутній прямий причинно-наслідковий зв'язок, а відтак відсутня сукупність умов, що є підставою для відшкодування шкоди, завданої ч.1 ст.1173 ЦК України.
Так, загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.
Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст.1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди і його вина, наявність причинного зв'язку між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінку заподіювача шкоди, його вини та причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Таким чином, у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями завдано моральної шкоди громадянинові. Тобто, до спірних правовідносин не застосовується презумпції моральної шкоди.
Згідно із ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При цьому представником позивачів не надано жодних доказів на обгрунтування вимог щодо стягнення моральної шкоди, а відтак суд не може встановити глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини заподіювача такої шкоди, характер немайнових втрат, як і в цілому факт заподіяння такої шкоди та тим більше перебування її у причинно-наслідковому зв'язку з діями держави, яка на думку позивача допустила надмірну тривалість судового процесу, не забезпечила нагляд за законністю діяльності нотаріусів та встановлення протягом розумного строку фактів та обставин у порядку кримінального судочинства, якщо такі мали місце.
Так, суд враховує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При цьому Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно п.п. 1, 3 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин .
Згідно з п.43,44 постанови Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 912/1856/16 застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16. Отже ефективний спосіб захист має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Згідно з п.42, 43, 50 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №925/642/19 від 02.02.2021 року застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23). Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19. Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).
Враховуючи вищевикладене, та зокрема те, що предметом доказування у вказаній справі виступає саме факт заподіяння матеріальної та моральної шкоди позивачам з боку Держави, що призвело до порушень прав позивачів, зокрема втрати ними права власності на житло, суд, з урахуванням практики Верховного Суду стосовно ефективного способу захисту, що має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства, не вбачає, що у разі задоволення позовних вимог відбудеться реальне поновлення порушеного права особи, та обраний позивачем спосіб захисту відповідатиме принципу процесуальної економії та забезпечувати відсутність необхідності повторного звернення до суду, зокрема з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди до правонаступників ОСОБА_4 .
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.,81,141,247,263-265,279,280-283 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори, як правонаступника Десятої Харківської державної нотаріальної контори, Міністерство юстиції України, третя особа: Державна Казначейська служба України про відшкодування шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлений 01.10.2021 року.
Суддя: