Постанова
іменем України
28 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 140/326/19
Провадження № 51-3641км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та в режимі відеоконференції:
засудженої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
представника потерпілого
ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Вінницького апеляційного суду від 8 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020000000489, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Журавлівка Тульчинського району Вінницької області та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки і покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнено із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Стягнено із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_8 , моральну шкоду, пов'язану із смертю батька в розмірі 285108 грн.
Стягнено із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду, пов'язану зі смертю чоловіка у розмірі 285108 грн.
Стягнено з ПАТ «Страхова компанія «Провідна» на користь ОСОБА_10 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_8 , відшкодування шкоди, пов'язаної зі смертю батька в розмірі 134 028 грн.
Стягнено з ПАТ «Страхова компанія «Провідна» на користь ОСОБА_10 відшкодування моральної шкоди у розмір 14 892 грн та 14 892 грн, як законного представника неповнолітнього ОСОБА_8 .
Стягнено з ПАТ «Страхова компанія «Провідна» на користь ОСОБА_11 відшкодування моральної шкоди у розмірі 14 892 грн.
Стягнено із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 понесені нею судові витрати, зокрема - за надання правничої допомоги в сумі 12000 грн.
Вінницький апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в частині призначення покарання та 8 липня 2021 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона 13 грудня 2018 року близько 23 години 00 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем «DaewooNexia», державний номерний знак
НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполучення м. Немирів - м. Тульчин, у напрямку м. Тульчин, неподалік смт Брацлав Немирівського району Вінницької області, не вжила своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху його об'їзду та допустила зіткнення із задньою частиною напівпричепа-цистерни «CARDI», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого пасажир автомобіля «Daewoo Nexia» ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер. ОСОБА_6 за вищевикладених обставин порушила вимоги п. п. 2.9 (а) та 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо неї та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що висновок апеляційного суду про неправильне застосування місцевим судом кримінального закону в частині її звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК не відповідає висновкам, викладеним судом першої інстанції. Зокрема вказує, що не відповідає дійсності твердження апеляційного суду про те, що місцевим судом не було враховано вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, оскільки зазначені дані містяться у вироку від 6 квітня 2021 року. Крім того, зазначає про те, що апеляційним судом взято до уваги, що шкоду не відшкодовано, хоча матеріали справи містять докази повного відшкодування завданої шкоди матері потерпілого, а також копії квитанцій, згідно з якими ОСОБА_6 систематично перераховує кошти, в міру наявного в неї заробітку, іншим потерпілим. На думку засудженої, апеляційний суд не повною мірою врахував конкретні обставини справи, дані про її особу та наявність обставин, які пом'якшують її покарання, що призвело до призначення апеляційним судом занадто суворого та несправедливого покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 підтримав подану засудженою ОСОБА_6 касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 вважали касаційну скаргу необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.
Потерпілий ОСОБА_8 подав заперечення на касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 , в яких просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженої ОСОБА_6 , яка підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити, захисника ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженої задоволенню не підлягає на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин (ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК)).
При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація її дій у касаційній скарзі засудженою не оспорюються і не заперечуються.
Доводи засудженої про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок суворості є безпідставними.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадках, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, здійснюючи апеляційний розгляд за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого, які просили вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 скасувати в зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м'якості й ухвалити новий вирок, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК та звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, яка характеризується позитивно за місцем роботи, раніше не судима, має постійне місце проживання та добровільне часткове відшкодування завданої шкоди.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції зазначено, що місцевим судом не повною мірою було враховано те, що обвинувачена ОСОБА_6 вчинила хоча і необережний, однак тяжкий злочин, наявність обставини, що обтяжує покарання, а саме вчинення нею злочину у стані алкогольного сп'яніння, а також звернув увагу на те, шкода була відшкодована не всім потерпілим.
При цьому суд апеляційної інстанції послався на усталену практику Верховного Суду у справах про порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами, в яких неодноразово зазначалось, що вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК, водієм, який керує транспортним засобом у стані алкогольного (наркотичного) сп'яніння, зазвичай виключає застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Також апеляційним судом належним чином була врахована і послідовна позиція більшості потерпілих, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_8 та представника
останнього - адвоката ОСОБА_9 , висловлена ними як під час судового розгляду в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, котрі просили призначити обвинуваченій ОСОБА_13 покарання у виді позбавлення волі без застосування щодо останньої положень ст. 75 КК.
Крім того, таку ж позицію потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_8 і в суді касаційної інстанції висловив представник останнього - адвокат ОСОБА_9 .
У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те, що навіть позитивні дані про особу винної та наявність пом'якшуючих обставин не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК і звільнення її від відбування призначеного покарання.
З огляду на викладене, апеляційний суд, дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та звільнення від його відбування з випробуванням і призначив їй покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, без застосування положень ст. ст. 75, 76 КК.
При цьому, на думку колегії суддів касаційної інстанції, повне відшкодування засудженою ОСОБА_6 завданої нею шкоди матері загиблого потерпілого ОСОБА_12 - потерпілій ОСОБА_11 , а також її намагання частково відшкодувати шкоду потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , не змінюють висновків суду про тяжкість вчиненого нею злочину, виходячи з конкретних обставин його вчинення, а саме з огляду на грубі порушення засудженою ПДР (зокрема і перебування її в стані алкогольного сп'яніння під час дорожньо-транспортної пригоди) та тяжкість суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті особи, що з урахуванням послідовної позиції більшості потерпілих і послугувало визначальними чинниками для висновку про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 75 КК.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання ґрунтується на положеннях
статей 50 і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, є необхідним для її виправлення та попередження нових злочинів, а тому стверджувати, що це покарання за своїм видом та розміром є явно несправедливим через суворість, підстав немає.
Апеляційний суд дав належну оцінку викладеним у поданих апеляційних скаргах прокурора і потерпілого доводам та обґрунтовано дійшов висновку про можливість задоволення їх апеляційних вимог в частині необґрунтованості звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано та відповідає вимогам статей 370 і 420 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судового рішення, не встановлено.
А тому касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
Вирок Вінницького апеляційного суду від 8 липня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3