01 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 120/6591/20-а
адміністративне провадження № К/9901/33814/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2021 року
у справі № 120/6591/20-а
за позовом ОСОБА_1
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила визнати протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відмови ОСОБА_1 у проведені виплати гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у Публічному акціонерному товаристві "РАДИКАЛ БАНК", за договором банківського рахунку №18-23043 від 09 липня 2015 року в розмірі 198 400,00 грн, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у Публічному акціонерному товаристві "РАДИКАЛ БАНК", за договором банківського рахунку №18-23043 від 09 липня 2015 року в розмірі 198 400,00 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відмови у проведені виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у Публічному акціонерному товаристві "РАДИКАЛ БАНК", за договором банківського рахунку №18-23043 від 09 липня 2015 року в розмірі 198 400,00 гривень, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснити виплату ОСОБА_1 суми відшкодування за вкладом, розміщеним у Публічному акціонерному товаристві "РАДИКАЛ БАНК", за договором банківського рахунку №18-23043 від 09 липня 2015 року в розмірі 198 400,00 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
06 вересня 2021 року відповідачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі № 120/6591/20-а.
В касаційній скарзі наявне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в якому зазначено, що копію оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції отримано засобами електронного зв'язку 19 серпня 2021 року, що підтверджено відповідними доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення, оскільки відповідач звернувся з касаційною скаргою у строк, що не перевищує 30 днів з моменту отримання ним копії оскаржуваного рішення.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами ч. 1 ст. 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. ч. 2 і 3 ст. 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у ч. ч. 2 і 3 ст. 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Пунктом 2 ч. 5 ст. 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.
За приписами ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо:
1) касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню;
2) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від раніше поданої касаційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення;
3) є постанова про залишення касаційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення;
4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними;
5) суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою;
6) Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у ч. 1 ст. 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
В якості підстави касаційного оскарження скаржник посилається те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме ст. ст. 40, 84, 98, 110 КПК України у випадку прийняття в межах компетенції слідчим, дізнавачем, прокурором постанови про визнання речовими доказами коштів, розміщені на рахунках фізичних осіб у неплатоспроможному банку та на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі підпунктів "а" та "в" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Також в касаційній скарзі зазначено, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано правові позиції Великої палати Верховного Суду та Верховного Суду викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі №800/369/17, від 23 листопада 2018 року у справі №440/356/17, від 10 квітня 2019 року у справі №826/5238/17, від 07 листопада 2019 року у справі №804/5072/17.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. А посилання скаржника на існування обставин визначених пп. «в» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України має загальний характер та притаманне кожній аналогічній справі.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених пп. «а» - «г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Також, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові позиції Великої палати Верховного Суду та Верховного Суду викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі №800/369/17, від 23 листопада 2018 року у справі №440/356/17, від 10 квітня 2019 року у справі №826/5238/17, від 07 листопада 2019 року у справі №804/5072/17, оскільки наведені судові рішення стосуються оцінки судом інших фактичних обставин.
Так, суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року у справі №802/276/16-а, яка набрала законної сили 05 липня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «РАДИКАЛ БАНК» Савельєву А. М. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок ОСОБА_1 , якій необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постановою слідчого відділу Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області від 25 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 12015110200003105 від 20 серпня 2015 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 361, ч. 1 ст. 1914, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 364 КК України, визнано речовими доказами кошти, розміщені на рахунках 443 фізичних осіб у ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", розміщені па рахунку банківської установи, в тому числі позивача.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що приписи ч. 4 ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначають вичерпний перелік підстав, коли Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти, однак, серед них відсутня така підстава, як наявність постанови про визнання коштів речовими доказами.
Отже, право позивача на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Радикал Банк" гарантоване Законом Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також встановлене судовим рішенням у справі №802/276/16-а
Верховним Судом висловлена правова позиція щодо того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має правових підстав для невиплати гарантованої суми відшкодування за наявності постанови про арешт банківського рахунку, оскільки на час набрання законної сили судового рішення у справі № 802/276/16-а (05 липня 2016 року) таке рішення не могло бути підставою для невчинення відповідачем дій щодо виплати позивачу коштів, оскільки прийняте пізніше.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 липня 2019 року у справі № 826/19565/15, від 10 вересня 2020 року у справі № 815/2015/16 та від 18 жовтня 2020 року у справі № 808/1041/17, від 26 травня 2021 року у справах № 200/3647/20-а, № 200/2345/20-а та від 01 липня 2021 року у справі № 826/10581/15.
Висновки суду апеляційної інстанції по суті справи узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, хоч і не містять зазначення конкретного номеру справи, що не вимагається процесуальним законом та є формальним.
Підстав для відступу від вказаного правового висновку колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищевикладене посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставним, оскільки Верховний Суд вже висловлював правову позицію щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно із ч. 2 до ст. 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення, а у даному випадку порушення норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного рішення.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами попередніх інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, п. 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, п. 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, п. 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, п. п. 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, п. 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" №23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (п. 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" №21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" №26737/95).
Отже, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правової позиції Верховного Суду, а скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від такої, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 11 березня 2020 року у справі №1.380.2019.001530, від 25 березня 2020 року у справі №140/897/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №560/994/19.
Керуючись положеннями частини четвертої статті 328, пункту 6 частини першої статті 333 КАС України,
Поновити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строк на касаційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі № 120/6591/20-а.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі № 120/6591/20-а за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко