04 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1794/21 пров. № А/857/12721/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Остап'юком С. В. у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій, відшкодування моральної шкоди,
21.04.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, в якому просить:
визнати неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області та заступника начальника - начальника слідчого Управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Максиміва Ігоря Миколайовича щодо відмови надати копію листа, якого направлено до ДБР м. Львів Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області на заяву позивача від 01.09.2020 до Територіального Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Львів, згідно з листом від 02.09.2020 № Г-5081-1203-2-20 ДБР м. Львів і щодо заподіяння моральної шкоди;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Івано- Франківській області надати протягом п'яти робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду копію листа, якого направлено до ДБР м. Львів Слідчим управлінням ГУНП України в Івано-Франківській області на заяву позивача від 01.09.2020 до Територіального Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Львів, згідно з листом від 02.09.2020 № Г-5081-1203-2-20 ДБР м. Львів;
відшкодувати із Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України завдану йому неправомірними діями моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області у наданні ОСОБА_1 копію листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області від 19.10.2020 № 17214/108/24/02-2020; зобов'язано Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області надати ОСОБА_1 копії листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області від 19.10.2020 № 17214/108/24/02-2020. В задоволенні решти позовних вимог та вимог до другого відповідача відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилось клопотання позивача про витребування копій документів з ДБР м. Львова і Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Зазначає, що порушення права на одержання відповіді на інформаційний запит згідно з Законом України «Про звернення громадян» призвели до заподіяння йому моральної шкоди, яка відобразилась у втраті можливості приймати правильні рішення, продовжувати звичайний для позивача спосіб життя і режим існування при його онкологічному захворюванні, постійному напруженні та дискримінації, оскільки для отримання публічної інформації позивачем було написано сім запитів. Звертає увагу, що з урахуванням його вразливого стану, як особи з інвалідністю, негативні емоції, зумовлені протиправними діями відповідача, досягли рівня страждань, що свідчить про заподіяння йому моральної шкоди та доводять наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними умисними діями відповідача та заподіяною моральною шкодою.
Крім цього, скаржником заявлено клопотання про призначення психолого-медико-психіатричної експертизи моральної шкоди, заподіяної йому умисними протиправними діями Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.
Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, із заявою про відкриття кримінального провадження згідно з частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України щодо працівників Коломийської місцевої прокуратури, Коломийського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області та Снятинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013090180001496.
Листом від 02.09.2020 № Г-5081/12-03/2-20 Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Львові, скеровано заяву ОСОБА_1 слідчому управлінню Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області для проведення службової перевірки щодо можливих протиправних дій посадових осіб Коломийського та Снятинського ВП Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.
Позивач неодноразово звертався Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з інформаційними запитами про надання йому результатів висновку службового розслідування, проведеного на підставі його заяви.
Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області, зокрема, листом від 26.02.2021 № 2858/108/24/02-2021 повідомлено, що за його зверненням від 01.09.2020 проведено службове розслідування, за результатами якого підготовлено відповідний висновок. Роз'яснено, що Положенням про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, має права, визначені статтею 18 Закону України «Про звернення громадян», згідно з якими позивач має право ознайомитися з матеріалами службового розслідування з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних» у робочий час у приміщенні Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.
Не погоджуючись з діями Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненадання йому запитуваної інформації, а саме копії листа за № 17214/108/24/02-2020 від 19.10.2020, направленого Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, на заяву позивача від 01.09.2020, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області не надано жодних доказів в підтвердження направлення позивачу листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 19.10.2020 № 17214/108/24/02-2020, що свідчить про порушення прав позивача на отримання затребуваної ним інформації, відтак, для захисту та відновлення прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області надати позивачу копію листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 19.10.2020 № 17214/108/24/02-2020. Зазначено про невстановлення підстав для задоволення вимог про відшкодування шкоди, наявності самої шкоди, її розміру.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Зазначена норма кореспондується із статтею 34 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Згідно з статтею 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 цього Закону).
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є, зокрема, запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень (пункт 1 частини першої статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Згідно з частинами першою, другою статті 19 даного Закону запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Згідно з частиною першою, четвертою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що розпорядники інформації в межах встановленого Законом строку зобов'язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто.
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Як встановлено з матеріалів справи, на неодноразові звернення ОСОБА_1 із запитами на інформацію щодо проведеного службового розслідування, Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області не надано повної інформації та копій відповідних документів.
Зробивши висновок про неправомірність дій Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо надання позивачу запитуваної інформації, суд першої інстанції вважав, що ефективним захистом порушеного права ОСОБА_1 є зобов'язання Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області надати позивачу листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області за № 17214/108/24/02-2020 від 19.10.2020.
Апеляційний суд звертає увагу, що в частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржувалось, відтак, не підлягає перегляду в апеляційному порядку.
Що ж стосується вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача надати йому запитувану інформацію протягом п'яти робочих днів, апеляційний суд вважає, що така задоволенню не підлягає, оскільки строки надання відповіді на запит на інформацію встановлені Законом України «Про доступ до публічної інформацію». Більше того, статтею 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є підставою для його виконання, а невиконання боржником рішення суду, яке набрало законної сили, є підставою для відповідальності, передбаченої Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про виконавче провадження».
Крім цього, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на отримання публічної інформації є визнання протиправною відмови Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області у наданні копії листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області від 19.10.2020 № 17214/108/24/02-2020 та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області надати такого листа. Саме такий спосіб захисту забезпечить відновлення порушеного права позивача, відтак, додаткове визнання неправомірними дій посадової особи Управління Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області є безпідставним.
Щодо позовної вимоги про відшкодування позивачеві моральної шкоди, апеляційний суд вважає за необхідне відзначити таке.
У статті 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 Цивільного кодексу України).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 300 000 грн позивач пов'язує з протиправністю відмови Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області надати копії запитуваних документів та постійним емоційним напруженням, дискримінацією, порушенням звичного способу життя, які позивач просив суд підтвердити шляхом призначення психолого-медико-психіатричної експертизи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
Необхідно зазначити, що судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Зважаючи на зазначені в клопотанні доводи та зміст обставин, які, на думку позивача, могли б бути підтверджені чи спростовані за результатами такої експертизи, апеляційний суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо для повного, всебічного, об'єктивного розгляду цієї адміністративної справи та з'ясування всіх обставин, що мають значення для її вирішення.
Суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем не доведено, що психо-емоційний стан пов'язаний саме з оскаржуваними у даній справі діями відповідача.
Позивачем не зазначено про будь-які приниження з боку органу державної влади або його посадових осіб та негативні наслідки, яких він зазнав через отриману відмову відповідача.
Апеляційний суд враховує, що запити на отримання інформації стосувались поданої позивачем до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, заяви про відкриття кримінального провадження від 01.09.2020 стосовно посадових осіб правоохоронних органів в частині їх участі в досудовому розслідуванні кримінальних проваджень № 12013090180001496 та № 12016090180001928, у якій також стверджувалось про заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди.
Більше того, відповідно до довідки Коломийської міжрайонної МСЕК від 20.09.2012 позивач є інвалідом ІІ групи, а тому захворювання та загальний стан організму можуть бути пов'язані з захворюваннями, які були встановлені ще з 2012 року.
Відтак, твердження позивача щодо психоневрологічних розладів не можуть підтверджувати заподіяння моральної шкоди саме відповідачем і у зв'язку з оскаржуваною відмовою надати позивачу інформацію.
Усі обґрунтування заподіяння моральної шкоди позивачу, які містяться у позовній заяві, не пов'язані з діями відповідача, оскільки лікування позивача у зв'язку з неврологічним захворюванням не може підтверджувати завдання позивачу незручностей або страждань у зв'язку з неналежним розглядом запитів про надання публічної інформації.
Отже, рішення суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим і не підлягає скасуванню.
Крім того, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 300/1794/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 04.10.2021