22 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5628/20 пров. № А/857/13415/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.
за участі секретаря судового засідання: Вовка А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року (суддя - Гулик А.Г., час ухвалення - 15:19 год., місце ухвалення - м.Львів, дата складення повного тексту - 31.05.2021р.),
в адміністративній справі №380/5628/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ у Львівській області, в якому просив: 1) визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ; 2) зобов'язати відповідача зарахувати до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років роботу позивача на виборній посаді першого заступника міського голови Яворова з питань діяльності виконавчих органів у період з 19.04.2006 по 24.04.2007; 3) зобов'язати відповідача призначити, виплачувати в повному обсязі без обмеження граничного розміру ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ у розмірі 90% суми щомісячного заробітку згідно з довідкою прокуратури Київської області від 26.05.2020 року №21-ф-267 про складові заробітної плати прокуратури Київської області, з дня звернення за пенсією - 27.05.2020 року без обмеження її максимального розміру, а в подальшому довічно здійснювати належні виплати пенсії за вислугу років щомісячно.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697 "Про прокуратуру" №134650009476 від 03.06.2020. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ, згідно з довідкою прокуратури Київської області від 26.05.2020 №21-ф-267 про складові заробітної плати прокуратури Київської області, з дня звернення за пенсією - 27.05.2020, зарахувавши до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років роботу на виборній посаді першого заступника міського голови м.Яворова з питань діяльності виконавчих органів у період з 19.04.2006 по 24.04.2007. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 840,80 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції від 24.05.2021 року не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду є безпідставним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що судом першої інстанції неправомірно задоволено вимогу позивача про зобов'язання призначити та виплатити пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону №1789, оскільки позивач у період роботи в органах прокуратури не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, тому у нього і не могло виникнути право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону №1789. Також зазначає апелянт, що судом при винесенні рішення не взято до уваги, що 15.07.2015 набрав чинності Закон №1697, відповідно до пп.1 п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого, норми Закону №1789 втратили чинність, крім ч.3, 4, 6 та 11 ст.50-1. Статтею 86 Закону №1697 врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, які були чинними на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії. Отже питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст.86 Закону №1697. Тому твердить апелянт, що враховуючи дату звернення позивача до органу Головного управління із заявою від 27.05.2020 до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону №1697, а не ст.50-1 Закону №1789. Проте, на момент звернення позивач із заявою від 27.05.2020 вислуга років позивача, що дає право на призначення пенсії відповідно до ст.86 Закону №1697, склала 19 років 3 місяці 12 днів, що є недостатнім для призначення цього виду пенсії. Також вважає апелянт, що судом першої інстанції неправомірно задоволено вимогу позивача про зобов'язання зарахувати до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років роботу на виборній посаді першого заступника міського голови Яворова з питань діяльності виконавчих органів ради у період з 19.04.2006 по 24.04.2007 за відсутності відповідного документального підтвердження.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 24.05.2021 року та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2021 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.09.2021 року.
В засідання суду апеляційного інстанції позивач (його представник) не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином і своєчасно.
Представник позивача адвокат Тиховський Т.О. подав 22.09.2021 року суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване зайнятістю представника в цей день в іншому розгляді справи у Волинському окружному адміністративному суді.
Колегією суддів апеляційного суду відмовлено у задоволенні вказаного клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із його необгрунтованістю та з врахуванням наступного.
Відповідно до вимог статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, публічно-правовий спір повинен бути вирішений судом, зокрема, своєчасно, з метою забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи, яка звернулася за судовим захистом.
Ефективність такого захисту визначається в кожному випадку індивідуально, з врахуванням характеру спірних правовідносин, предмету спору та конкретних обставин справи.
При цьому, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Розумний строк розгляду справи - це найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (ст.4 КАС України).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріли адміністративної справи містять необхідний обсяг наданих сторонами доказів, чітко відображають правові позиції учасників справи, їхні доводи і обґрунтування містяться у позовній заяві, відзиві на неї, додаткових поясненнях, у апеляційній скарзі на рішення суду від 24.05.2021 року, а тому є достатніми для вирішення справи по суті апеляційних вимог і прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Також колегією суддів враховано, що із часу винесення ухвали апеляційного суду від 18.08.2021 року про призначення справи до апеляційного розгляду на 22.09.2021 року, у позивача було достатньо часу для забезпечення, в разі бажання, прибуття свого представника в засідання суду апеляційного інстанції.
Водночас, розглядувана адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 належить до справ незначної складності, розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 на час звернення до суду з позовом працював в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах з 01.03.2002 року.
27 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с. 15).
За результатами розгляду вказаної заяви відповідач прийняв рішення №134650009476 від 03.06.2020 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 №1697, яким відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону №1697 (а.с. 16-17).
Вказане рішення обґрунтоване тим, що статтею 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 №1697 (чинного на момент звернення позивача за призначенням пенсії) передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Вислуга років, яка дає право на призначення такого виду пенсій вираховується в календарному обчисленні. Стаж позивача становить 19 років 3 місяці та 12 днів, а саме: з 01.09.1997 по 22.06.2002 навчання на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка; з 01.03.2002 по 19.04.2006 та з 02.07.2007 по 03.06.2020 перебування на прокурорсько-слідчих посадах. Вказана вислуга позивача є недостатньою для призначення йому пенсії за вислугу відповідно до статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 №1697.
Не погоджуючись з таким рішенням, вважаючи його незаконним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Суд апеляційної інстанції враховує, що рішення суду першої інстанції від 24.05.2021 року оскаржено в апеляційному порядку лише відповідачем, в частині задоволення позовних вимог.
Відносно рішення суду першої інстанції від 24.05.2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України від 14.10.2014 1697 "Про прокуратуру" №134650009476 від 03.06.2020 та зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію, яке оскаржено відповідачем в апеляційному порядку, то колегія суддів апеляційного суду вважає, що в цій частині рішення суду ухвалено з висновками суду, які колегія суддів вважає помилковими, з врахуванням наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-XII).
Зокрема, статтею 50-1 Закону №1789-XII визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 №213-VIII, яким у пункті 5 Прикінцевих положень визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру».
З аналізу п.5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII колегія суддів дійшла висновку, що ним скасовані діючі станом на 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону №1789-ХІІ.
Разом з тим, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VIІ), відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого норми Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII втратили чинність, крім, зокрема частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, зокрема, у частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
Тобто, на час звернення ОСОБА_1 (27.05.2020) за призначенням пенсії був чинним Закон №1697-VIІ.
У свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Так, відповідно до частини першої статті 86 Закону №1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на час звернення до суду з даним позовом перебував на прокурорсько-слідчих посадах.
Загальний трудовий стаж позивача до часу звернення із заявою до відповідача про призначення пенсії у розумінні Закону України «Про прокуратуру» складається з:
з 01.09.1997 по 22.06.2002 навчання на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, що підтверджується копією диплома та додатка до нього (а.с. 18-20);
з 01.03.2020 по 19.04.2006 та з 02.07.2007 по 27.05.2020 роботи на прокурорсько-слідчих посадах органів прокуратури України, що підтверджується довідкою прокуратури Київської області від 27.05.2020 №07-102вих20 (а.с. 30-31), де загальний стаж роботи на таких посадах становить 17 років 0 місяців 13 днів (а.с. 21-26).
Отже вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсій за вислугу років, згідно обрахунків відповідача, становить 19 років 3 місяці та 12 днів (половину строку навчання та період роботи в органах прокуратури).
Крім того, позивач у період з 19.04.2006 по 24.04.2007 перебував на посаді першого заступника міського голови міста Яворова.
Відповідач у своїх доводах заперечує можливість зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» період з 19.04.2006 по 24.04.2007 перебування позивача на посаді першого заступника міського голови міста Яворова з тих міркувань, що у записах трудової книжки позивача відсутні відомості про направлення його на посаду виборну посаду.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення таких доводів відповідача з огляду на те, що в матеріалах справи міститься копія наказу прокуратури Львівської області від 19.04.2006 №216, згідно з яким ОСОБА_1 , звільнили з посади слідчого прокуратури Сихівського району м.Львова, у зв'язку з переходом на виборну посаду з 19.04.2006 (а.с. 126). Факт повернення позивача на роботу в органи прокуратури після звільнення з виборної посади підтверджується наказом прокуратури Львівської області від 02.07.2007 №481, згідно з яким ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого прокуратури Пустомитівського району (а.с. 127).
Таким чином, загальний трудовий стаж позивача до часу звернення із заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років у розумінні Закону України «Про прокуратуру» становив 20 років 3 місяці 18 днів.
Водночас, колегія судів погоджується з доводами відповідача, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VII, на час звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу для призначення спірної пенсії, є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону №1697-VII, оскільки загальний трудовий стаж позивача є меншим ніж 24 роки 6 місяців.
Слід зазначити, що виходячи із дії законів у часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
Такий правовий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, яка наведена у постановах від 29 липня 2020 року у справі №263/7010/17, від 26 червня 2018 року у справі №686/17309/17, від 11 червня 2020 року у справі №265/2627/17, від 03 липня 2020 року у справі №163/2795/16-а.
Свої доводи про наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
З цього приводу, колегія суддів враховує, що позивач у період роботи в органах прокуратури не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону №1789-ХІІ.
Враховуючи, що позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 17 липня 2018 року у справі №348/2385/16-а.
Щодо посилань позивача відносно «законного сподівання» на отримання «майбутнього активу», колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні «Великода проти України» (№43331/12 від 03.06.2014), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в умовах коли стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі ст.86 Закону №1697-VII, а в період дії ст.50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, тому являються безпідставними вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ, починаючи із 27.05.2020 року.
При цьому, колегія суддів враховує, що спірним рішенням відповідача №134650009476 від 03.06.2020 правомірно та обгрунтовано відмовлено в призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 №1697, з тих підстав, що наявна вислуга років позивача є недостатньою для призначення йому пенсії за вислугу відповідно до статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 №1697.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність часткового задоволення позову, тобто про визнання протиправним та скасувавши рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ.
Відносно позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до стажу позивача, що дає право на пенсію за вислугу років роботу на виборній посаді першого заступника міського голови Яворова з питань діяльності виконавчих органів у період з 19.04.2006 по 24.04.2007, про зобов'язання відповідача призначити, виплачувати позивачу пенсію за вислугу років в повному обсязі, без обмеження граничного розміру, у розмірі 90% суми щомісячного заробітку згідно з довідкою прокуратури Київської області від 26.05.2020 року №21-ф-267, без обмеження її максимального розміру, то такі позовні вимоги також являються безпідставними, оскільки являються похідними від спірного права позивача на призначення пенсії за вислугу років.
Оскільки в умовах відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ, на підставі його заяви від 27.05.2020 року, тому і відсутні підстави для судового примусу відповідача до вирішення питань щодо зарахування до стажу позивача роботи на виборній посаді, визначення розміру пенсії позивача для її подальшого нарахування і виплати.
Наведені апеляційним судом вище норми законодавства та фактичні обставини справи підтверджують обґрунтованість доводів відповідача.
Тому, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії необхідно відмовити.
Враховуючи наведені вище норми законодавства та фактичні обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неповним з'ясуванням усіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права, що у порядку, визначеному статтею 317 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям у справі нової постанови про відмову у задоволенні усіх позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - задоволити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року в адміністративній справі №380/5628/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - скасувати та прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Л. Я. Гудим
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови суду складено 04.10.2021 року