04 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/4304/19 пров. № А/857/9557/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Онишкевич Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року, прийняте суддею Дудар О.М. у місті Рівному у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач) в якому просить суд визнати протиправною відмови нарахувати та виплатити за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком; зобов'язати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 рік нарахувати та виплатити доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 рік, згідно зі статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 рік щомісячну доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року № 719-VII (далі - Закон № 719), який набрав чинності з 1 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону № 796.
Обмеження дії норм статей 39, 51 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 3 серпня 2014 року.
Законом № 1622 розділ «Прикінцеві положення» Закону № 719 були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
А тому, з 3 серпня 2014 року Законом № 719 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону № 796, розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Щодо строків звернення до суду, суд покликався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2018 року у справі №646/6250/17.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 19.06.2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» №745 від 06.07.2011 року та «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210 від 23.11.2011 року. Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Відтак, на переконання відповідача, позивачу правомірно в період часу з 01 січня по 02 серпня 2014 року виплачувалась додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії у розмірах, визначених Постановою №1210.
Крім того, при винесенні рішення судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення своїх прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі та своєчасно звернутися до суду за їх захистом.
З огляду на вказане, апелянт вважає, що виплата позивачу доплати та додаткової пенсії здійснюється пенсійним органом правомірно у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Відповідно по п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до переконання, що вона підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 рік мала статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), перебувала на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Рівненській області, отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не працювала.
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Ці обставини підтверджуються, посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 , виданим 20.05.1994 року Рівненською обласною державною адміністрацією, паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 11.12.2000 Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області, трудовою книжкою НОМЕР_3 , довідкою Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області від 02.12.2019 року №1978, пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 , довідкою про перебування на обліку від 06.02.2020 року №288/04-3-16 (а.с. 16-18, 21-23, 27, 36, 52).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», с.Кураш Дубровицького району Рівненської області віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
11.11.2019 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплати їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені статтями 39, 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 рік (а.а.с.25-26).
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 22.11.2019 року №1434/02.8 повідомило позивача про те, що 19.06.2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 06.07.2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23.11.2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначені постанови були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Таким чином, відсутні підстави для проведення перерахунку позивачу вищевказаних підвищення до пенсії та додаткової пенсії (а.с.24).
За змістом довідки про перебування на обліку від 06.02.2020 року №288/04-3-16, позивач у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 рік перебувала на обліку в органі Пенсійного фонду як непрацюючий пенсіонер, розмір її пенсії становив 1210,48 грн. Разом з цим, підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», отримувала в сумі 10,50 грн, а додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену статтею 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», - в сумі 113,88 грн (а.с.52).
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.
Зокрема згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
До того ж, як свідчать матеріали справи, звертаючись 11.11.2019 року до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знала, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 рік розмір пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до Постанови № 1210.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Верховний Суд у постанові від 31.03.3021 року у справі №240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 29.10.2020 року у справі №816/197/18, від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі №816/197/18, від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, враховуючи наведене вище, апеляційний суд приходить до висновку про те, що отримання позивачем листа відповідача від 22.11.2019 року у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, відтак позовну заяву слід залишити без розгляду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі №460/4304/19 скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич