30 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/8538/20 пров. № А/857/12203/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Качмара В.Я., Кушнерика М.П.,
з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
представника позивача Несторовича Б.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/8538/20 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сидор Н.Т. в м. Львові Львівської області 20.05.2021 року, згідно з журналом судового засідання 14:01 год., повне судове рішення складено 31.05.2021), -
Головне управління ДПС у Львівській області (далі - позивач, податковий орган) звернулося з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про стягнення з відповідача до бюджету податкового боргу у сумі 26459,05 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на відсутність у нього грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб та відповідно на безпідставність нарахування пені, оскільки, за його твердженням, орендну плату за 2019 рік за відповідача сплачено ТзОВ «Верболіз». Доказів наявності у нього заборгованості за попередні роки немає. Крім того, вважає, що орендна плата за землю не є податковим зобов'язанням, а відтак до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Позивачем надано суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти її задоволення, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні відповідач наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник позивача проти її задоволення заперечував.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 07.05.2019 № 102838-5413-1311, згідно з яким нараховано Вюнше Томасу Паулю податкове зобов'язання за платежем «Орендна плата з фізичних осіб (18010900)» в загальній сумі 30062,00 грн, та податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 07.05.2019 № 102839-5413-1311 на загальну суму податкового зобов'язання за платежем «Орендна плата з фізичних осіб (18010900)» - 2186,00 грн.
Як підтверджується матеріалами справи вказані податкові повідомлення-рішення отримані відповідачем 21.06.2019.
Згідно з інтегрованою карткою платника залишок несплаченого грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб (1801099), що виникло відповідно до податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 07.05.2019 № 102838-5413-1311, становить 22818,58 грн; залишок несплаченого грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб (1801099), що виникло відповідно до податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 07.05.2019 № 102839-5413-1311 становить 2186,15 грн.
При цьому за несвоєчасну сплату узгодженого зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб (1801099), що виникло відповідно до податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019 № 102838-5413-1311 відповідачу нараховано пеню у розмірі 242,49 грн.
Також відповідно до інтегрованої картки платника Вюнше Томаса Пауля нарахована пеня у розмірах:
- 819,50 грн - пеня, нарахована на борг минулих років за несвоєчасну сплату узгодженого зобов'язання, яке виникло відповідно до податкового повідомлення-рішення від 27.06.2014 № 14214-15;
- 350,57 грн - пеня, нарахована на борг минулих років за несвоєчасну сплату узгодженого зобов'язання, яке виникло відповідно до податкового повідомлення-рішення від 27.06.2014 № 14214-15;
- 41,76 грн - пеня, нарахована на борг минулих років за несвоєчасну сплату узгодженого зобов'язання, яке виникло відповідно до податкового повідомлення-рішення від 27.06.2014 № 14214-15.
29.03.2018 позивачем сформовано та скеровано відповідачу податкову вимогу за формою «Ф» № 39000-17 на загальну суму 1219,12 грн, в тому числі основні платежі - 7,29 грн, штрафні фінансові санкції (штрафи) - 1211,83 грн.
Вказана вимога вручена відповідачу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Звернення до суду з даним адміністративним позовом обумовлене несплатою відповідачем у встановлений законом строк узгоджених сум грошових зобов'язань з орендної плати з фізичних осіб та пені.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи суду не були надані докази оскарження відповідачем податкових повідомлень-рішень форми «Ф» від 07.05.2019 № 102838-5413-1311 та № 102838-5413-1311 та податкової вимоги форми «Ф» від 29.03.2018 року № 39000-17 в адміністративному або судовому порядку, визначена в них сума грошового зобов'язання є узгодженою та відсутні докази сплати позивачем податкового боргу.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, є контролюючий орган.
Згідно пункту 54.5 статті 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Докази оскарження податкових повідомлень-рішень, на підставі яких відповідачу визначено податкове зобов'язання, у матеріалах справи відсутні, а тому вказане грошове зобов'язання вважається узгодженим та підлягає сплаті відповідачем.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що у будь-якому випадку, правомірність формування податкового повідомлення-рішення не може бути предметом розгляду справи про стягнення заборгованості, що виникла на підставі такого податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктами 59.1, 59.5 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Відповідно, податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту, зокрема, повного погашення податкового боргу платником за всіма видами податків і зборів. Податковим законодавством не передбачено необхідності повторного направлення платнику податків податкової вимоги у разі зміни (крім зменшення до нуля) суми його податкового боргу.
Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Як передбачено п. 87.11 ст. 87 ПК України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи.
Так, як у встановлений ПК України строк відповідачем не сплачено податковий борг у загальному розмірі 26459,05 грн, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення вказаної суми боргу у судовому порядку.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що залишок несплаченого грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб (1801099), що виникло відповідно до податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 07.05.2019 № 102838-5413-1311, в сумі 22818,58 грн та залишок несплаченого грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб (1801099), що виникло відповідно до податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 07.05.2019 № 102839-5413-1311 в сумі 2186,15 грн. відсутній, що підтверджується платіжними дорученнями від 27.03.2019№ 1328 в сумі 8000 грн., від 24.04.2019 № 1332 в сумі 10748 грн., та від 27.06.2019 № 10040079 в сумі 13500,15 грн.
Крім того, зазначає, що сплата орендної плати за землю здійснювалась через ТзОВ «Верболіз», єдиним власником якого є відповідач. У вищезгаданих платіжних дорученнях чітко зазначено «орендна плата за господарський двір 2019 замість Томаса Вюнше».
Проте, колегія суддів не погоджується з вищевказаними покликаннями апелянта, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 36.1. ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Пунктом 36.4. статті 36 ПК України передбачено, що виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків (стаття 18 ПК України).
Відповідно до п. 19.2. статті 19 ПК України представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.
Згідно з п. 35.1. статті 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Статтею 87 ПК України передбачено джерела сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків.
Відповідно до пункту 87.1. статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апелянт зобов'язаний сплачувати податки особисто, через платника податків або податкового агента, проте, в силу вищевикладених законодавчих положень ТзОВ «Верболіз» не є особою яка може сплачувати податковий борг позивача.
Також, відповідач зобов'язаний сплачувати грошові зобов'язання з власних коштів, проте ТзОВ «Верболіз» є самостійним суб'єктом господарювання, а тому покликання апелянта на сплату ТзОВ «Верболіз» за рахунок власних коштів грошових зобов'язань відповідача не можуть братись до уваги.
Відтак, контролюючий орган правомірно заніс у інтегровану картку оплату, згідно з платіжними дорученнями № 1328 від 27.03.2019 в сумі 8000 грн., № 1332 від 24.04.2019 в сумі 10748 грн., та № 10040079 від 27.06.2019 в сумі 13500,15 грн. саме ТзОВ «Верболіз», а не відповідача.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, отже предметом доказування у цій справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що питання правомірності нарахування контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюється предметом цього позову, оскільки вказані питання не є предметом дослідження у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду цієї справи здійснювати їх правовий аналіз.
Стосовно доводів апелянта щодо відсутності у податкового органу здійснювати контроль за сплатою ним орендної плати за землю, оскільки це не є податковим боргом, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 розділу ХІІ «Податок на майно» ПК України.
Тому суд відкидає дані доводи апелянта як безпідставні.
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм митного законодавства.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/8538/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді В. Я. Качмар
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 04.10.2021