04 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/9323/20 пров. № А/857/9410/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Онишкевич Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року, прийняте суддею Нор У.М. у місті Рівному у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач) в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати йому щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.ст. 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХП, починаючи з 06 жовтня 2003 року; зобов'язати нарахувати та виплатити йому щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаного підвищення, та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 06 жовтня 2003 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за періоди з 06 жовтня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 01 січня по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, згідно зі статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за періоди з 06 жовтня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше проведених виплат) підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за періоди з 06 жовтня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 01 січня по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше проведених виплат) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, згідно зі статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за періоди з 06 жовтня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» №719-VII від 16.01.2014 року, що набрав чинності з 01.01.2014 року, не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишилися і постанови КМУ №745 від 06.07.2011 року та №1210 від 23.11.2011 року. А відтак, враховуючи принцип пріоритетності закону над підзаконним нормативно-правовим актом, з 01.01.2014 року виплати громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, повинні були здійснюватися у розмірах, встановлених Законом №796-XII, а не постановою КМУ №1210. Таким чином, в період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року орган пенсійного фонду повинен був нараховувати та виплачувати доплату до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до певної категорії в розмірах, визначених статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210 від 23.11.2011 року.
Вказаний висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26.04.2016 року у справі №285/4300/14-а, та Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.02.2018 року у справі №619/2262/17.
Також суд дійшов висновку, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, з 17 липня 2018 року особа має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
З 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VІІІ, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VІІІ.
Відтак, вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ, у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, з 17 липня 2018 року без обмеження кінцевим строком належать до задоволення. Водночас, підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку доплату за період з 1 січня 2016 року по 16 липня 2018 року, - відсутні.
Виплачуючи позивачу з 1 січня 2016 року додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення у старості.
Щодо строків звернення до суду, суд покликався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.12.2020 року у справі №510/1286/16-а.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 19.06.2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» №745 від 06.07.2011 року та «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210 від 23.11.2011 року. Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Відтак, на переконання відповідача, позивачу правомірно в період часу з 01 січня по 02 серпня 2014 року виплачувалась додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії у розмірах, визначених Постановою №1210.
Також, на переконання відповідача відсутні правові підстави для нарахування і виплати позивачу з 17.07.2018 року підвищення до пенсії, позаяк з урахуванням положень Закону №987-VIII від 04.02.2016 року, редакція статті 39 Закону №796-XII, що діє з 01.01.2016 року взагалі не передбачає виплати для тієї категорії постраждалих від ЧАЕС, до якої віднесено позивача.
Крім того, при винесенні рішення судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення своїх прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі та своєчасно звернутися до суду за їх захистом.
З огляду на вказане, апелянт вважає, що виплата позивачу доплати та додаткової пенсії здійснюється пенсійним органом правомірно у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечив щодо доводів апелянта та просив залишити рішення суду без змін.
Відповідно по п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до переконання, що вона підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що стверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами згідно зі змістом заяв по суті.
Позивач проживає в селі Корост Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 08.02.2021 року №1700-0402-13/143, позивач перебуває на обліку у відповідача у період з 06.10.2003 по 18.03.2005 рік позивач отримував пенсію за віком за нормами Закону України «Про зайнятість». У період з 19.03.2005 по 19.03.2011 рік позивач отримував пенсію за віком за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У період з 20.03.2011 року по даний час позивач отримує пенсію за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також наявною в матеріалах справи копією особового рахунку № НОМЕР_1 від 05.02.2021 року підтверджується, що позивачу виплачувалося підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та з 01 серпня 1996 року виплачується додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачена статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Щодо застосування строків звернення до суду у вказаній категорії справ, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.
Зокрема згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року №340/1019/19).
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Верховний Суд у постанові від 31.03.3021 року у справі №240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 29.10.2020 року у справі №816/197/18, від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі №816/197/18, від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, враховуючи наведене вище, апеляційний суд приходить до висновку про те, що отримання позивачем листа відповідача від 30.01.2020 року у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії січень 2014 року.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області у нарахуванні та виплаті позивачу щомісячного підвищення до пенсії, та зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 01.01.2016 року по 10.06.2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум, доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі визначеному статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, що дорівнює 25 процентам мінімальної пенсії за віком (який встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність) слід залишити без розгляду.
Що стосується позовних вимог, заявлених в межах шестимісячного строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 39 Закону № 796-XII, в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, передбачалося, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
А за частиною другою цієї статті в цій же редакції, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 року частини першу та другу статті 39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22.05.2008 року ст. 39 Закону № 796-XII повинна була застосовуватися в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107-VI.
28.12.2014 року Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.
04.02.2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796-XII статтю 39 наступного змісту: Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ.
При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Також в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ. В той же час роз'яснення щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ відсутні.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17.07.2018 року відновила дію редакція ст. 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і гарантує соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено Законом №987-VIII.
Так, ст. 39 у редакції Закону № 987-VIII, що набула чинності з 01.01.2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, в той час, як редакція статті 39, що була чинною до 01.01.2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат і тим особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; студентам, які навчаються на цих територіях; пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене вище, відновлення дії попередньої редакції ст. 39 Закону № 796-ХІІ, до внесення змін Законом №76-VІІІ, що визнаний неконституційним, спричинило колізію правозастосування, через те, що з 01.01.2016 року ст. 39 Закону №796-ХІІ викладена у редакції Закону № 987-VIII.
На переконання колегії суддів, ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, в тому розумінні, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, а тому пріоритет не може надаватися тій нормі, яка звужує відповідні права, оскільки це порушить справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, та знівелює сутність відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Таким чином, з 17.07.2018 року відновлено дію ст. 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 року та в тій частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Відтак, з 17.07.2018 року ст. 39 Закону № 796-ХІІ доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення має такий зміст: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Тобто, в одній частині діє норма Закону № 796-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР від 06.06.1996 року, яка не суперечить редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII від 04.02.2016 року, а в іншій - діє норма Закону № 987-VIII.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).
Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на отримання доплати до пенсії на підставі ст. 39 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до ст. 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.
Відповідно до частини першої ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VIII від 28.12.2014 року, пунктом 63 якого розділ VI Прикінцеві та перехідні положення доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону №79-VIII не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 01.01.2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.
Водночас, надання Законом № 79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону №796-ХІІ. Оскільки ж ст. 39 Закону № 796-ХІІ (в чинній з 17.07.2018 року редакції, а саме в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР від 06.06.1996 року) не уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма ст. 39 Закону № 796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою.
Конституційний Суд України у рішенні від 25.01.2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України лише тоді, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року№ 6-р/2018 та ст. 39 Закону № 796-ХІІ, позивач має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, в розмірі трьох мінімальних заробітних плат згідно з статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастроф».
Однак, враховуючи строк звернення позивача до суду - 11.12.2020 року, колегія суддів приходить до висновку, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу вказаної доплати із 11.06.2020 року , є протиправною, тому вимоги позивача про зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу щомісячне підвищення до пенсії в розмірі трьох мінімальних заробітних плат передбачених статтею 39 Закону №796-ХІІ, з 11.06.2020 року підлягають задоволенню.
Виходячи із приписів ст.139 КАС України, апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №460/9323/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 з 11.06.2020 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі трьох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік») з 11.06.2020 року.
В решті позовні вимоги залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич