04 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1675/21 пров. № А/857/12868/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Качмара В.Я., Курильця А.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 260/1675/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про зобов'язання вчинити певні дії, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Маєцькою Н.Д. в м. Ужгороді Закарпатської області 14 червня 2021 року о 10:51 годині, повний текст судового рішення складено 18 червня 2021 року), -
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області (надалі також - ГУ НП в Закарпатській області, відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані відпустки за 2016 рік у кількості 10 календарних днів, за 2017 рік - 22 календарні дні, за 2018 рік - 45 календарних днів, 2019 рік - 36 календарних днів та 2020 рік - 45 календарних днів;
- зобов'язати ГУ НП в Закарпатській області виплатити йому грошову компенсацію за невикористані відпустки за 2016-2020 роки у кількості 158 календарних днів у сумі 151996, 00 грн. та за затримку проведення повного розрахунку при звільненні в сумі 28860,00 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки: за 2016 рік у кількості 10 календарних днів, за 2017 рік у кількості 22 календарні дні, за 2018 рік у кількості 45 календарних днів, за 2019 рік - у кількості 36 календарних днів та за 2020 рік у кількості 45 календарних днів.
Зобов'язано ГУ НП в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки: за 2016 рік у кількості 10 календарних днів, за 2017 рік - у кількості 22 календарні дні, за 2018 рік - у кількості 45 календарних днів , за 2019 рік - у кількості 36 календарних днів та за 2020 рік у кількості 45 календарних днів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що правовідносини про надання відпустки та щодо компенсації за невикористану у році звільнення відпустку врегульовані спеціальним законодавством - Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (надалі також - Закон № 580-VIII), норми якого під час вирішення справ цієї категорії є пріоритетними, а тому загальні норми трудового законодавства, на які вказує позивач, в даному випадку не застосовуються. Вказана позиція узгоджується з Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002.
Апелянт просить суд врахувати, що Наказ ГУ НП в Закарпатській області від 12 квітня 2021 року № 82о/с, яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, оскаржено позивачем до Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/1727/21, а тому, відповідно до частини третьої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд зобов'язаний для об'єктивності вирішення справи зупинити провадження до прийняття рішення судом у справі № 260/1727/21.
Також, ГУ НП у Закарпатській області подало до суду клопотання про зупинення провадження у справі № 260/1675/21 до розгляду Закарпатським окружним адміністративним судом справи № 260/1727/21.
Колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі з підстав, викладених в ухвалі Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом ГУ НП в Закарпатській області від 12 квітня 2021 року № 82о/с позивача звільнено зі служби в поліції, відповідно до частини першої статті 77 Закону 12 квітня 2021 року за пунктом 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Відповідно до вказаного наказу невикористана частина чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році складає 11 календарних днів.
Відповідно до листа ГУ НП в Закарпатській області від 28 квітня 2021 року № П-139/106/2-2021 невикористана частина чергової відпустки за 2016 рік складає 10 календарних днів, за 2017 рік - 22 календарні дні, невикористана щорічна основна оплачувана відпустка за 2018 рік складає 30 календарних днів та додаткова оплачувана відпустка за стаж служби в поліції за 2018 рік складає 15 календарних днів, невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік складає 21 календарний день та додаткова оплачувана відпустка за стаж служби в поліції за 2019 рік складає 15 календарних днів, невикористана щорічна основна оплачувана відпустка за 2020 рік складає 30 календарних днів та додаткова оплачувана відпустка за стаж служби в поліції за 2020 рік складає 15 календарних днів.
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки з 2016 по 2020 роки, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (надалі також - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 93 Закону № 580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, а також встановлено, що за невикористану у році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Апеляційний суд зауважує, що аналіз зазначеної норми свідчить про те, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Отже, колегія суддів акцентує увагу, що закон встановлює зв'язок між правом поліцейського на отримання такої грошової компенсації з наявністю у нього невикористаних у році звільнення відпусток. Аналогічні вимоги і до питання отримання компенсації за невикористані додаткові відпустки.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним частину чергової відпустки за 2016 рік - 10 календарних днів, за 2017 рік - 22 календарні дні, невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік - 30 календарних днів та додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби в поліції за 2018 рік - 15 календарних днів, невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік - 21 календарний день та додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби в поліції за 2019 рік - 15 календарних днів, невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік - 30 календарних днів та додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби в поліції за 2020 рік - 15 календарних днів.
Доказів нарахування і виплати позивачу компенсації за вищевказані дні невикористаної відпустки відповідачем не надано.
Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судом першої інстанцій, апеляційний суд зазначає таке.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Апеляційний суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19.
Покликання апелянта на Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) є недоречним, оскільки таке містить протилежні за змістом до апеляційної скарги висновки, а саме, зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
У розрізі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки: за 2016 рік у кількості 10 календарних днів, за 2017 рік - у кількості 22 календарні дні, за 2018 рік - у кількості 45 календарних днів , за 2019 рік - у кількості 36 календарних днів та за 2020 рік у кількості 45 календарних днів.
Таким чином, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Також, ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» зазначив, що «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позову частково.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Інші позовні вимоги, у задоволенні яких відмовлено судом першої інстанції, не є предметом апеляційного оскарження, а тому відповідно до статті 308 КАС України апеляційному перегляду не підлягають.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 260/1675/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді В. Я. Качмар
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 04.10.2021