29 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/905/21 пров. № А/857/11043/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р.. Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Юник А. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 500/905/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
суддя в 1-й інстанції - Мандзій О. П.,
час ухвалення рішення - 26.04.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 30.04.2021 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-2307-50 від 10 лютого 2021 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 27164,50 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу №Ф-2307-50 від 10 лютого 2021 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 27164,50 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 , яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків», а саме: розділ «Реєстраційні дані», відомо, що позивач зареєстрований як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю станом на 29 березня 2018 року та взятий на облік Борщівською ОДПІ станом на 29 травня 2018 року за номером 2064 з присвоєнням стану платника податків «0 - платник податків за основним місцем обліку», (витяг із ІС (Податковий блок. Облік платників податків», розділ «Реєстраційні дані» міститься в матеріалах справи). Зазначає, що позивачем не підтверджено припинення адвокатської діяльності та не повідомлено про таке контролюючий орган, а тому йому правомірно сформовано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що Верховним Судом сформовано практику щодо розгляду такого виду спорів, в якій зазначається, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником; в іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, стягнути витрати на надання правової допомоги.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про розгляд справи без його участі, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ТР №000287, виданим 29 березня 2018 року Радою адвокатів Тернопільської області на підставі рішення Ради адвокатів Тернопільської області від 29 березня 2018 року№139/6.
Відповідно до інформації, яка міститься в інформаційній системі "Податковий блок. Облік платників податків" розділ "Реєстраційні дані" ОСОБА_1 29 травня 2018 року взятий на облік Головним управлінням ДПС у Тернопільській області, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, вид діяльності - діяльність у сфері права (код ВЕД 69.10). Ознака незалежної професійної діяльності - адвокат, встановлена 29 травня 2018 року.
Згідно з інтегрованою карткою платника єдиного внеску ОСОБА_1 нараховувався єдиний внесок як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність. Станом на 31 січня 2021 року сума недоїмки по єдиному внеску за червень-липень 2018 року, ІІІ-ІV квартал 2018 року, 2019 рік та 2020 рік становить 27164,50 грн.
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, 10 лютого 2021 року Головне управлінням ДПС у Тернопільській області виставило позивачу вимогу №Ф-2307-50 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31 січня 2021 року в сумі 27164,50 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску, оскільки за спірний період було здійснено нарахування та сплата роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, а тому оскаржувана вимога від 10 лютого 2021 року №Ф-2307-50 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 27164,50 грн є протиправною та підлягає скасуванню. Крім того, попередні вимоги про сплату боргу, суми по яких увійшли у вказану суму, скасовані у судовому порядку.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з п.1.1 ст.1 ПК України ним регулюються відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України передбачає, що самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
За приписами п.63.1, 63.2 ст.63 ПК України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Відповідно до п.65.2, 65.3 статті 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.
Згідно з п.178.1 ст.178 ПК України (яка регламентує оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність) особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.
Разом з тим, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» регламентовано правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку ЄСВ, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абз.2 п.1 та п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема:
- роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI).
Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 вищезазначеного Закону єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, п.6.7 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 передбачає, що для взяття на облік фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у строк 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності, зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання; заяву за формою №5-ОПП; копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, якщо заявник є адвокатом, який провадить адвокатську діяльність індивідуально.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.3 ст.4, ч.1 ст.13 цього Закону адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
З системного аналізу наведених вище положень ПК України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" вбачається, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі. Разом з тим, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим працівником, що випливає із буквального тлумачення положень пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2018 року ОСОБА_1 взятий на облік в контролюючому органі як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю та реалізовує своє право на заняття адвокатською діяльністю не як самозайнята особа, а як найманий працівник, що підтверджується відомостями його трудової книжки НОМЕР_1 від 18 серпня 2004 року.
Крім того, у матеріалах справи містяться індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5), з яких вбачається, що у періоді, за який податковим органом нараховано єдиний внесок позивачу, останній працював і страхові внески за червень-липень 2018 року, ІІІ-ІV квартал 2018 року, 2019 рік та 2020 рік у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, сплачував за нього роботодавець.
Разом з тим, доказів отримання позивачем у період його роботи за трудовим договором доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально відповідачем не представлено та судом не встановлено.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, в матеріалах справи наявні судові рішення, що вступили в законну силу у справах №500/778/20, №500/252/20, №500/1325/19, №500/935/19, якими визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2307-50 від 11 лютого 2020 року, №Ф-2307-50 від 08 листопада 2019 року, №Ф-2307-50 від 13 серпня 2019 року, №Ф-2307-50 від 11 травня 2019 року, №Ф-2307-50 від 12 листопада 2018 року, відповідно.
Сума боргу, що відображена в оскаржуваній у цій справі вимозі охоплює суму, яка відображена у вимогах, що скасована судовими рішеннями у справах №500/778/20, №500/252/20, №500/1325/19, №500/935/19, а фактично у цій справі новим донарахованим боргом на підставі вимоги від 10 лютого 2021 року №Ф-2307-50, що не досліджувалась судами є сума за ІV квартал 2020 року.
Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, згідно з довідкою форми ОК-5 у ІV кварталі 2020 року за позивача страхові внески сплачував роботодавець у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у позивача відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску, оскільки за спірний період було здійснено нарахування та сплата роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, а тому оскаржувана вимога від 10 лютого 2021 року №Ф-2307-50 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 27164,50 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Крім того, згідно з пп “в” п.4 ч.1 ст.322 КАС постанова суду апеляційної інстанції складається з: резолютивної частини із зазначенням: в) розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
15 липня 2021 року на адресу суду апеляційної інстанції разом із відзивом на апеляційну скаргу надійшла заява позивача про розподіл судових витрат, в якій останній просить стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правову (правничу) допомогу, понесені у зв'язку з підготовкою до суду апеляційної інстанції у цій справі у загальній сумі 3000 грн.
До заяви долучено: договір про надання правової допомоги від 01 червня 2020 року №2 укладений між позивачем та адвокатом Поляковим Т. Ю.; квитанція до прибуткового касового ордера від 09 липня 2021 №2 на суму 3000 грн; протокол погодження договірної ціни від 09 липня 2021 року; додаткова угода до договору про надання правової допомоги від 01 червня 2020 року, відповідно до якої сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за договором щодо захисту інтересів клієнта у справі №500/905/21 за підготування документів для розгляду справи у Восьмому апеляційному адміністративному суді, а саме: ознайомлення з апеляційною скаргою Головного управління, підготування та направлення до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, підготування та направлення до апеляційного суду клопотання про долучення доказів та заяву про розподіл судових витрат у справі №500/905/21 становить 3000 грн; акт приймання-передачі виконаних робіт від 09 липня 2021 року.
Вказана заява була отримана відповідачем 12 липня 2021 року, однак будь-яких заперечень щодо неї судом не отримано.
Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Ст.134 КАС України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року, 11 квітня 2018 року у справах №№815/4300/17, 814/698/16.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України” (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України” (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір, акт приймання-передачі виконаних робіт 09 липня 2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №2 на суму 3000 грн (а.с.205-206).
З огляду на зміст документів, що подані представником позивача адвокатом Поляком Т.Ю., до суду апеляційної інстанції (клопотання про долучення доказів, відзив на апеляційну скаргу, заяву про розподіл судових витрат) складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів вважає, що гонорар адвоката у цій справі, який пов'язаний із підготовкою до розгляду у Восьмому апеляційному адміністративному суді справи №500/905/21 у загальній сумі 3000 грн не є співпірним та розумним, а розмір такого гонорару є необґрунтованим відносно наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Тому зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Таким чином, зважаючи на складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу, що понесені позивачем у зв'язку із підготовкою до розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно зі ст.134 КАС стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 134, 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 500/905/21 - без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області (ЄДРПОУ: 44143637) на користь ОСОБА_1 (РПНОКПП: НОМЕР_2 ) 1000 (одну тисячу) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 04 жовтня 2021 року.