Справа № 286/1166/21
01 жовтня 2021 року м. Овруч
Овруцький районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Вачко В. І.
з секретарем Деменчук О. Г.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Черниша М.В.,
розглянувши позовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю «Ігнатпільський кар'єр» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нежитлові будівлі , -
Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Крейдін Сергій Олександрович, звернувся в суд з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Ігнатпільський кар'єр», в якому просить визнати дійсним договір купівлі-продажу від 15 лютого 2001 року, укладений між ОСОБА_2 та акціонерним товариством відкритого типу «Ігнатпільський кар'єр», визнати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, яке складається з будівлі господарського складу та будівлі гаражу, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.02.2001 року між позивачем, як покупцем, та акціонерним товариством відкритого типу «Ігнатпільський кар'єр», як продавцем, правонаступником якого є відповідач ТДВ «Ігнатпільський кар'єр», був укладений договір купівлі-продажу майна, а саме двох об'єктів нерухомості - будівлі господарського складу та будівлі гаражу, розташованих по АДРЕСА_1 , загальною вартістю 16000 грн. За умовами договору продавець зобов'язався передати покупцю у власність майно визначене договором відповідно до акту-приймання передачі та передати документацію на майно, а покупець зобов'язався сплатити вартість майна, визначену в договорі. Сторони свої зобов'язання за договором виконали в повному обсязі, про що свідчить акт прийому-передачі основних засобів від 18.04.2001 року, який підписаний сторонами, і з якого видно, що продавець передав, а покупець прийняв майно, яке є предметом договору. Вартість придбаної нерухомості сплачена покупцем в повному обсязі, претензій сторони з цього приводу один до одного не мають. Про обставину виконання сторонами умов договору в повному обсязі свідчить той факт, що продавець зняв зі свого балансу відчужену нерухомість, що стверджується довідкою Коростенського міжміського бюро технічної інвентаризації № 217 від 27.05.2014 року, а при проведенні вторинної інвентаризації станом на 14.06.2003 року спірні будівлі в зв'язку з відчуженням були вилучені в окрему інвентарну справу, що стверджується довідкою Коростенського МБТІ № 667 від 03.09.2020 року. При укладенні вказаного договору, продавець ухилився від його нотаріального посвідчення, хоча і в повному обсязі виконав істотні умови договору, передавши предмет продажу покупцеві. Внаслідок невиконання вимог законодавства про нотаріальне посвідчення договору, в подальшому позивачу було відмовлено у держаній реєстрації права власності на нерухоме майно. Проте з моменту прийняття предмету договору, а саме з 18.04.2001 року, позивач постійно відкрито володіє ним та використовує за призначенням для здійснення своєї підприємницької діяльності. В процесі володіння та розпорядження спірною нерухомістю позивач з 27.10.2003 року уклав договір оренди земельної ділянки, на якій розміщені спірні нежитлові будівлі, сплачував в установленому порядку орендну плату. Відповідач, який є правонаступником продавця, також відмовився нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу. На сьогоднішній день можливість нотаріального посвідчення спірного договору безповоротно втрачена, так як об'єкти нерухомості після передачі їх покупцеві за актом приймання-передачі були зняті з балансу АТВТ «Ігнатпільський кар'єр», що на даний час унеможливлює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу в силу відсутності у відповідача будь-яких первинних документів про здійснення відповідної господарської операції та правовстановлюючих документів на спірні об'єкти. А тому позивач змушений звернутися з позовом до суду щодо захисту своїх порушених прав та на підставі ст.ст.220, 321, 328 ЦК України просить позовні вимоги задоволити.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись зокрема на те, що спірний договір купівлі-продажу від 15.02.2001 року в силу ст.657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, а тому не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч.2 ст.220 ЦК України і відповідно відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно; крім того, позивачем не доведено фактів ухилення сторони від нотаріально посвідчення договору та втрати можливості нотаріально посвідчити спірний правочин; а також пропущено строк позовної давності звернення до суду з вимогами щодо захисту порушеного права.
Позивач подав відповідь/заперечення на відзив, в якому просить позов задоволити та в обґрунтування позовних вимог зазначає, що правовідносини з приводу укладення спірного договору від 15.02.2001 року регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, а відповідно до ч.2 ст.47 ЦК УРСР, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається. Нормами ЦК УРСР не передбачалася державна реєстрація правочину. Сторони повністю виконали зобов'язання за договором, передавши предмет договору та сплативши за нього кошти. Обставина ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору підтверджується його листом № 504 від 23.04.2021 року, надісланим у відповідь на пропозицію позивача нотаріально посвідчити договір, в якому відповідач взагалі ігнорує пропозицію позивача, а лише зазначає що новими відомостями не володіє. У відповідача відсутні будь-які правовстановлюючі документи, а також бухгалтерські документи, які б свідчили про право власності відповідача на спірне майно. Спірний об'єкт на балансі та обліку у відповідача не перебуває, відтак підтвердити у нотаріуса будь-які свої речові права, в тому числі права колишнього власника на спірну нерухомість відповідач не в змозі, що свідчить про остаточну втрату можливості нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу.
Відповідач подав заперечення на відповідь позивача, в якому просить у позові відмовити, покликаюсь також на те, що відповідно до ст.227 ЦК УРСР нотаріальному посвідченню підлягав договір купівлі-продажу житлового будинку, тоді як спірне майно є нежитловими будівлями, відтак, спірний договір не підлягав нотаріальному посвідченню, тому порушення права власності позивача відсутнє. Отримавши спірне нерухоме майно у власність, позивач був зобов'язаний вчинити всі необхідні дії щодо належної реєстрації свого права на майно, а тому юридична необізнаність не може свідчити про поважність причин пропуску строку позовної давності, відтак, доводи проте, що про порушення свого права власності позивач довідався лише з листа голови Ігнатпільської сільської ради про розгляд іншої судової справи щодо належного ОСОБА_2 нерухомого майна, яка розглядалася Житомирським апеляційним судом, не заслуговують на увагу.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив позовні вимоги задоволити повністю, з мотивів наведених у заявах по суті спору.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, з мотивів наведених у заявах по суті спору, зазначивши зокрема, що відповідач на спірне майно, не претендує і не заперечує того факту, що позивач є його власником, а тому прав позивача не порушував; вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд дійшов наступних висновків.
15.02.2001 року між ОСОБА_2 , позивачем у справі, та акціонерним товариством відкритого типу «Ігнатпільський кар'єр», правонаступником якого є відповідач ТДВ «Ігнатпільський кар'єр», що визнано сторонами, був укладений в простій письмовій формі договір купівлі-продажу майна, предметом якого були два об'єкти нерухомості - будівля господарського складу та будівля гаражу, розташовані по АДРЕСА_1 . Згідно з договором вартість майна становила 16000 грн. Договором було визначено зобов'язання сторін, згідно з якими продавець - акціонерне товариство відкритого типу «Ігнатпільський кар'єр» зобов'язався передати покупцю - ОСОБА_2 у власність майно визначене договором відповідно до акту-приймання передачі та передати документацію на майно, а покупець зобов'язався сплатити вартість майна, визначену в договорі. Сторони свої зобов'язання за договором виконали в повному обсязі, що стверджується актом прийому-передачі основних засобів від 18.04.2001 року, який підписаний сторонами, і з якого вбачається, що продавець передав, а покупець прийняв майно, яке є предметом договору, вартість придбаної нерухомості сплачена покупцем в повному обсязі, претензій сторони з цього приводу один до одного не мають. Про обставину виконання сторонами умов договору в повному обсязі також свідчать факти того, що продавець зняв зі свого балансу відчужену нерухомість, що стверджується листом КП «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради» № 217 від 27.05.2014 року, а при проведенні вторинної інвентаризації станом на 14.06.2003 року спірні будівлі в зв'язку з відчуженням були вилучені в окрему інвентарну справу, що стверджується довідкою Коростенського МБТІ № 667 від 03.09.2020 року. У листі КП «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради» № 217 від 27.05.2014 року зокрема зазначено, що будівля господарського складу та будівля гаражу, розташовані по АДРЕСА_1 згідно з переліком нерухомого майна, виданого Фондом державного майна України від 26.03.2003р. за № 04/719 на балансі ВАТ «Ігнатпільський кар'єр» не перебувають, право власності та зазначені об'єкти Коростенським МБТІ не видавалося.
З моменту прийняття предмету договору, а саме з 18.04.2001 року, позивач постійно відкрито володіє ним та використовує за призначенням для здійснення своєї підприємницької діяльності. В процесі володіння та розпорядження спірною нерухомістю позивач з 27.10.2003 року уклав договір оренди земельної ділянки, на якій розміщені спірні нежитлові будівлі, сплачував в установленому порядку орендну плату.
Проте позивач стверджує, що при укладенні вказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна, продавець, хоча і в повному обсязі виконав істотні умови договору, передавши предмет продажу покупцеві, проте ухилився від нотаріального посвідчення договору, а відповідач, який є правонаступником продавця, в свою чергу відмовився нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу. Внаслідок недотримання вимог законодавства про нотаріальне посвідчення договору, права позивача були порушені і в наступному йому було відмовлено у державній реєстрації права власності на нерухоме майно, що зокрема підтверджується рішенням державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 26.08.2021 року.
Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, відповідач не заперечує факту набуття позивачем права власності на відчужене за договором купівлі-продажу нерухоме майно, яке складається з будівлі господарського складу та будівлі гаражу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , і визнає, що позивач є власником цього майна, але позову не визнає, оскільки вважає, що прав позивача не порушував, так як спірний договір не підлягав нотаріальному посвідченню в силу закону, тому нотаріально посвідчувати його немає потреби, а відмова державного реєстратора зареєструвати за позивачем право власності на належне йому нерухоме майно є неправомірною і може бути оскаржена в судовому порядку, відтак позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, вказаний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01.01.2004 року; щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Спірні правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу від 15.02.2001 року виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, а тому для їх врегулювання застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
Згідно з ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Відповідно до ст.42 цього Кодексу угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Зокрема відповідно до п.1 ч.1 ст.44 ЦК УРСР у письмовій формі повинні укладатись угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу (усні угоди), та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Згідно з ст.45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
У відповідності до ст.47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Відповідно до ст.48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Статтею 224 ЦК УРСР передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ст.128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
У відповідності ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
За спірною угодою купівлі-продажу, укладеною 15.02.2001 року в простій письмовій формі між організацією та громадянином, останньому було продано за 16000 грн. нежитлові будівлі. Відтак, з огляду на вищевказані норми ЦК УРСР в їх сукупності, вказана угода купівлі-продажу нежитлових будівель відповідає вимогам закону щодо дотримання простої письмової форми її укладення, так як обов'язкове її нотаріальне посвідчення законом прямо не передбачалося і не вимагалося, а отже така угода є дійсною з моменту її укладення. Вказана угода повністю виконана її сторонами, як в частині оплати, так і в частині передачі відчужених об'єктів купівлі-продажу, що визнано сторонами.
У відповідності до ст.154 ЦК УРСР коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.
Доказів того, що сторони договору домовлялися укласти спірний договір у нотаріальній формі матеріали справи не містять. Натомість позивачем подано суду докази того, що він письмово звертався до відповідача, як правонаступника сторони договору продавця, з пропозицією нотаріально посвідчити спірний договір, яка залишена останнім без реагування, тому позивач вважає, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.
У відповідності до ст.86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом.
Згідно з ст.149 ЦК УРСР власник може вимагати усунення всяких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Відповідно до ст.6 ЦК УРСР захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, зокрема шляхом визнання цих прав.
Розглядаючи спірні правовідносини, суд враховує обставину того, що на поточний момент, навіть якщо б сторони попередньо домовилися про нотаріальне посвідчення договору, така можливість нотаріального посвідчення спірного договору безповоротно втрачена, так як об'єкти нерухомості після відчуження їх і передачі їх покупцеві ОСОБА_2 у 2001 році за актом приймання-передачі були зняті з балансу АТВТ «Ігнатпільський кар'єр» і технічна документація по об'єктах передана позивачу, що на даний час унеможливлює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу в силу відсутності у відповідача, як правонаступника продавця, будь-яких первинних документів про здійснення відповідної господарської операції та правовстановлюючих документів на спірні об'єкти.
Доводи відповідача про те, що він є неналежним відповідачем і не може відповідати за вказаним позовом, оскільки прав позивача не порушував, так як не претендує на належне позивачу майно і визнає його власником, хоча водночас і не визнає позову, не можуть бути підставою відмови в позові, оскільки відповідач є правонаступником сторони спірного договору купівлі-продажу.
З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України 2003 року.
Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року (із наступними мінами та доповненнями), який набрав чинності з 03.08.2004 року, речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ст.4 цього Закону право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації. Пунктом 5 Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
До прийняття вказаного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року, на момент укладення спірного договору 15.02.2001 року та передачі майна за договором 18.02.2001 року була чинною Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року №121, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839, яка втратила чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15 лютого 2002 року №36 у зв'язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за №157/6445.
Пунктами 1.4, 1.5, 1.6, 1.7, 1.8 цієї Інструкції передбачалося, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України. Державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна. Державній реєстрації підлягають тільки ті об'єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тими бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (із змінами і доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року № 157/6445, який втратив чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 року № 1844/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року № 2102/22414 «Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна», повноваження щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно також були закріплені за бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до пунктів 1.9, 1.10 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року №121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839, до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться зокрема нежитлові будинки. У державній реєстрації об'єкта нерухомості може бути відмовлено якщо зокрема правовстановлювальний документ не передбачений цією Інструкцією.
Згідно з Переліком правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, який є додатком 1 до вказаної Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року №121, чинної на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 15.02.2001 року та передачі нежитлових приміщень покупцю за актом 18.02.2001 року, правовстановлювальними документами є зокрема договори купівлі-продажу, посвідчені державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, або зареєстровані біржею, а також рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна. Тобто договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений відповідно до закону в простій письмовій формі не був передбачений вказаною Інструкцією, як правовстановлювальний документ на підставі якого провадиться державна реєстрація права власності. Відтак, придбавши майно за простим письмовим договором, позивач не міг здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна з об'єктивних причин, в силу ненадання укладеному сторонами договору нотаріальної форми, що спростовує доводи відповідача про те, що свого часу позивач не вчинив належних дій щодо державної реєстрації права власності на придбані об'єкти внаслідок юридичної необізнаності, а тому без поважних причин пропустив загальний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, щодо вимог про визнання договору дійсним та визнання права власності на спірне майно.
Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що позивач звернувся в суд в межах загального трирічного строку позовної давності, та як довідався про порушення його прав власника з листа Ігнатпільської сільської ради Овруцького району Житомирської області № 337 від 15.04.2019 року, яким йому було повідомлено про те, що згідно з рішенням Житомирського апеляційного суду від 05.03.2019 року за поданням ТДВ «Ігнатпільський кар'єр» скасовано рішення Овруцького районного суду від 18.10.2018 року у справі № 286/1366/18 про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність, в тому числі майнового комплексу «Лєна» та визнано власником майнового комплексу його - ОСОБА_2 , а тому запропоновано укласти договори оренди земельних ділянок під приміщеннями.
Дійсно постановою Житомирського апеляційного суду від 05.03.2019 року у цивільній справі № 286/1366/18-ц за заявою Ігнатпільської сільської ради Овруцького району Житомирської області про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність, заінтересовані особи: Державний реєстратор Ігнатпільської сільської ради Овруцького району Житомирської області, Товариство з додатковою відповідальністю «Ігнатпільський кар'єр» та Товариство з обмеженою відповідальністю «СП «Ігнатпільське», задоволено апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Ігнатпільський кар'єр» та скасовано рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 17.10.2018 року, а заяву Ігнатпільської сільської ради Овруцького району Житомирської області про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність залишено без розгляду. Проте в постанові Житомирського апеляційного суду від 05.03.2019 року зазначено, що в судовому засіданні представник заявника пояснив, що майновий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований в АДРЕСА_1 , з 2001 року є власністю ОСОБА_2 , а за змістом ст.335 ЦК України не може бути визнане безхазяйним майно власник якого відомий.
При цьому ОСОБА_2 не був учасником вказаної судової справи, а постановлення судом першої інстанції рішення про задоволення заяви органу місцевого самоврядування про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність стало можливим через те, що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутній запис про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , відтак, ці об'єкти були взяті на облік органом місцевого самоврядування як безхазяйне майно і державним реєстратором було внесено відповідну інформацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з пунктами 1, 2, 9 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в чинній редакції, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження; реєстраційна дія - це державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.
У відповідності до ст.6 цього Закону в чинній редакції, суб'єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації та державні реєстратори прав на нерухоме майно (державні реєстратори). З прийняттям вказаного Закону бюро технічної інвентаризації не є суб'єктами державної реєстрації і не уповноважені здійснювати реєстраційні дії щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Рішенням державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 26.08.2021 року позивачу відмовлено у державній реєстрації права приватної власності на нежитлові будівлі та споруди за ОСОБА_2 внаслідок невідповідності поданих документів вимогам діючого на час їх укладення законодавства та недотриманням нотаріальної форми укладення договору.
Згідно з ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться зокрема на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; чи судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Отже, рішення суду щодо визнання права власності на об'єкти нерухомого майна має юридичне значення, оскільки таке рішення набуває статусу правовстановлювального документа і є підставою для державної реєстрації права власності позивача на такі об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: 1) визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.
Суд відхиляє доводи представника відповідача, висловлені ним в судовому засіданні про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки оскарження в судовому порядку рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності не захистить порушених прав та законних інтересів позивача, оскільки визнання незаконним рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності не є встановленою законом підставою для державної реєстрації права власності.
З огляду на викладене в сукупності, суд доходить висновку про законність та обґрунтованість вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель та визнання права власності на них, а отже задоволення позову в повному обсязі.
Позивач сплатив судовий збір в сумі 1816 грн.
Відповідно до п.п.1, 9 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч. 4 ст.319 ЦК України власність зобов'язує. Оскільки спір між позивачем та відповідачем, як правонаступником, сторони договору, виник також внаслідок тривалої пасивної поведінки позивача як власника майна, суд доходить висновку про залишення судових витрат за позивачем.
Тому керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 354, п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень, пп.15.5 п.15 п.1 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задоволити.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу від 15.02.2001 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством відкритого типу «Ігнатпільський кар'єр».
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) право власності на нежитлові будівлі господарського складу та гаражу, розташовані по АДРЕСА_1 .
Судові витрати залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду або Овруцький районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду або якщо суд визнає причини пропуску строку поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 01.10.2021 року.
Суддя: В. І. Вачко