Справа № 211/4865/20
Провадження № 2/211/573/21
іменем України
(заочне)
01 жовтня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :
головуючого судді: Ткаченко С.В.
при секретарі: Чернушкіній Г.В.
за відсутності:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, вказавши, що рішенням Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу від 23.01.2002 року з ОСОБА_3 стягнуто на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1 / 4 частини від усіх видів його доходу, щомісячно і до повноліття дитини. На підставі рішення суду було видано виконавчий лист.
ІНФОРМАЦІЯ_2 сину виповнилося 18 років, у звязку із чим виконавчий лист було їй повернуто. Проте відповідач має борг по аліментам з 30.05.2017 року, який станом на 03.07.2019 року тобто на момент повноліття дитини складає 50159,68 грн. .На підставі цих обставин, крім стягнення заборгованості по аліментам, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь неустойку за прострочення сплати аліментів в розмірі 16086 грн. 55 коп.
У відповідності до гл. 10 ст. 274 ЦПК України «у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи.
Ч. 2 даної статті вказує, що «у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін».
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
При цьому у відповідності до ст. 279 ЦПК України «Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Верхуша Я.О. до суду не з'явився . Раніше представник ОСОБА_2 звертався до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_3 до суду не з'явився , про слухання справи повідомлявся відповідно до ст. 128 ЦПК України.
В порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати ВСУ у цивільних справах від 1 жовтня 2015 року № 6-149цс14) - оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , про що свідчить Свідоцтво про народження (а.с. 8).
На підставі рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу від 23.01.2002 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/ 4 частини заробітку щомісяця, починаючи з 23.01.2002 року і до повноліття дитини (а.с. 9-10).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку державного виконавця, заборгованість відповідача перед позивачем по аліментам з 30.05.2017 року по 03.07.2019 року становить 50159,68 грн (а.с. 13). За весь вказаний період сплати аліментів відповідач жодного разу не виконав свого зобов'язання по аліментам.
27.02.2020 року державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро ) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с. 14).
Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).
Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Відповідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд приходить до висновку про те, що має місце порушення, встановленого Законом, права дітей.
Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.51 Конституції України обов"язок кожного громадянина України піклуватися про дітей.
З огляду на викладене судом встановлено, що відповідач не належним чином виконував рішення про стягнення з нього аліментів
Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 194 Сімейного кодексу України заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
Обставини даної справи дають підстави для застосування до них положень ч.ч. 3,4 ст. 194 Сімейного кодексу України.
У разі відсутності відповідного спору про розмір заборгованості виконавець стягує аліменти у визначеному судовим рішенням розмірі та стягує заборгованість по аліментам, яка виникла у зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення аліментів.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів, тобто виконавче провадження після досягнення дитиною повноліття закривається і єдиним способом захисту прав позивача, є звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по аліментам.
П. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що рішення суду є обов'язковим до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом. Враховуючи, що рішенням Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу від 23.01.2002 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/ 4 частини заробітку щомісяця, починаючи з 23.01.2002 року і до повноліття дитини, а згідно розрахунку заборгованості по аліментам від 27.02.2020 року у виконавчому провадженні № 54059536 заборгованість відповідача по сплаті аліментів на користь позивачки за період з 30.05.2017 року по 03.07.2019 року становить 50159,68 грн., що свідчить про те, що відповідач рішення суду не виконував у повному обсязі, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті аліментів у сумі 50159,68 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до вимогст.196 СК України- у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність, а саме настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Така правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду по справі № 333/6020/16 від 03.04.2019.
Що ж стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення пені за затримку сплати аліментів, то зазначені правовідносини врегульовані ст.ст. 180, 196 ч.1 Сімейного кодексу України, із змісту яких слідує, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги до досягнення дітьми повноліття. У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Крім того, відповідно до ч.1ст.179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Відповідно дост.20 СК Українидо вимог про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів позовна давність не застосовується.
Суд зазначає, що розрахунок позивачки щодо пені за прострочку сплати відповідачем аліментів розрахований належним чином у відповідності правової позиції від 25.04.2018 року висловленій у постанові Верховного Суду у справі № 572/1762/15-ц, за формулою:
?p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+……….(Anх1%хQn), де:
?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Проте, із позовних вимог та даного розрахунку вбачається, що позивач просить стягнути пеню за прострочення сплати аліментів за період з 30.05.2017 року по 31.07.2019 року, тобто за період коли вже взагалі відсутні стягнення (нарахування) по аліментам починаючи з 03.07.2019 року , так як ОСОБА_4 набув повноліття. Отже, в цій частині вимоги позивача підлягають частковому задоволенню саме у розмірі 16030,39 грн.
Суд також враховує, що положеннями ч.2ст.196 СК України передбачено право суду зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Відповідач до суду не з'явився, відзиву та доказів про свій матеріальний, сімейний стан суду не надав, туму суд не знаходить підстав для зменшення пені відповідно до ч. 2 ст. 196 СК України.
Отже визначений розмір неустойки є достатнім для сприяння належному виконанню відповідачем своїх зобов'язань, стимулювання його до належної поведінки і є достатньою майновою відповідальністю за невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти в повному обсязі за період з 30 травня 2017 року по 03 липня 2019 року.
Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до ст. 141 ЦПК України. Так як, позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду із позовом про стягнення заборгованості по аліментам та стягнення пені за прострочку сплати аліментів звільнена від сплати судового збору, то сума судового збору стягується з відповідача ОСОБА_3 в дохід держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 20, 180, 181, 196 СК України, ст. 12,13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів,задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість по аліментам, стягнутих за рішенням Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу від 23.01.2002 року (виконавчий лист № 2-251/2002 від 23.01.2002 року) в сумі 50159 (п'ятдесят тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн.. 68 коп., та пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 16030 (шістнадцять тисяч тридцять ) грн. 39 коп., а всього 66190 (шістдесят шість тисяч сто дев'яносто ) грн. 07 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави (Отримувач: ГУК у м. Києві (м. Київ) 22030106, ЄДРПОУ 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) Рахунок : UA908999980313111256000026001, Код класифікації бюджету 22030106 Код суду 26371308) судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене учасниками справив апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя: С. В. Ткаченко