Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без розгляду
29 вересня 2021 р. Справа №200/7957/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., при секретарі судового засідання Сєрих М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про: зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку № 2 період роботи з 22.08.1972 року по 01.06.1985 року башмачником 3 розряду (регулювальником швидкості руху вагонів 3 розряду) станції Красний Лиман Донецької залізничної дороги, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з моменту її призначення, а саме з 06.05.2003 року.
за участю
представників сторін:
від позивача: Зозуля І.В., Гудко Я.Б.
від відповідача: Давиденко В.М. - без повноважень.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку № 2 період роботи з 22.08.1972 року по 01.06.1985 року башмачником 3 розряду (регулювальником швидкості руху вагонів 3 розряду) станції Красний Лиман Донецької залізничної дороги, зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з моменту її призначення, а саме з 06.05.2003 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року залишено позовну заяву без руху, позивачу наданий строк для надання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.
На виконання вимог ухвали суду від 30 червня 2021 року позивачем надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Клопотання вмотивоване тим, що позивач з 06.05.2003 року отримує пенсію. У 2008 році позивач хотів розібратися який стаж йому було враховано при призначенні пенсії, у зв'язку з чим неодноразово звертався до відповідача із відповідними запитами. Позивач наголошує, що у період з 2008 року по 2021 рік він намагався з'ясувати чи правомірно йому було призначено пенсію. Позивач зазначає, що раніше не міг звернутися до суду через відсутність коштів на оплату адвокатських послуг та судового збору, та відповідно у березні 2021 році йому стало відомо про те, що він має право звернутися за призначенням безоплатного адвоката. Після звернення за отримання безоплатної правової допомоги йому було призначено адвоката, який зразу звернувся до суду за захистом його прав.
З огляду на вказані обставини просив суд поновити строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, та вирішено питання дотримання позивачем строку звернення розглядати на стадії судового розгляду після встановлення усіх фактичних обставин справи на підставі наданих сторонами документів.
Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивачем порушено строк звернення до суду визначений частиною статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, та просили суд його задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду. Вирішуючи під час судового розгляду справи питання дотримання позивачем строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя).
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Суд зауважує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується з принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Також Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, зазначила, що норми, зокрема, статі 87 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII Про пенсійне забезпечення та статті 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
На підставі викладеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав визнала за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку тощо.
До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що: за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі (пункт 45 постанови); поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами (пункт 48 постанови); чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови).
Згідно частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також, за приписами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, вищевказані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, підлягають обов'язковому врахуванню.
Так, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 06.05.2003 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 102-103)
ОСОБА_1 з 06.05.2003 року призначено пенсію за вислугою років згідно п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 99).
15.05.2008 року позивач звернувся до відповідача із заявою, відповідно до якої просив нарахувати йому пенсію за віком, відповідно до статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 125).
Згідно протоколу 141203 від 23.05.2008 року встановлено, що ОСОБА_1 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком (а.с. 121).
Відповідно до розрахунку стажу встановлено, що період роботи позивача на посаді башмачника - регулювальника швидкості руху вагонів з 22.08.1972 року по 01.06.1985 року враховано до Списку № 2 згідно статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 179).
Позивач звертаючись до суду з даним позовом просив, суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з моменту її призначення, а саме з 06.05.2003 року.
Суд звертає увагу на те, що після призначення пенсії 06.05.2003 року позивачем не звертався до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман щодо надання інформації про врахування періодів роботи з 22.08.1972 року по 01.06.1985 року на посаді башмачника - регулювальника швидкості руху вагонів до Списку № 2 та призначення йому пенсії згідно статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», лише 15.05.2008 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман із заявою про перерахунок пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач протягом періоду з 2008 року по 2021 рік звертався до Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Лиман, Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо проведення перерахунку пенсії відповідно до статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 21, 22,24, 25, 89, 91, 93, 95, 96 зворотній бік-97).
Суд зазначає, що вказані звернення позивача були розглянуті Управлінням Пенсійного фонду України у м. Красний Лиман та Бахмутсько - Лиманським об'єднаним управління Пенсійного фонду України Донецької області та позивачу були надані відповідні відповіді (а.с. 26, 27-28, 29-30, 31-32, 33-34, 35-37, 84-85, 87-88, 90, 92, 94, 96).
Отже, проаналізувавши матеріали справи, суд приходить, що про порушення своїх прав позивач повинен був дізнався ще у травні 2003 році після призначення пенсії за вислугу років, а не пенсію за віком, однак з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 25 червня 2021 року, що є порушенням частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, суд вважає, що про порушення своїх прав позивач міг дізнатися у травні 2008 року, коли звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман, проте, позивач знов не звернувся до суду з позовом.
Суд не приймає посилання позивача на те, що протягом періоду з 2008 року по 2021 року він намагався вирішити питання в досудовому порядку, оскільки триваюча поведінка відповідача щодо не врегулювання спірних питань вказувала на неможливість врегулювання спору між позивачем та відповідачем.
Крім того, суд вважає, що неможливість звернення до суду через брак коштів на звернення до адвокату та сплати судового збору не поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства позивач не був позбавлений звертаючись до суду надати клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Також, матеріалами справи не підтверджено, що позивач з 2008 року звертався до адвоката та отримав відмову у наданні адвокатських послуг.
На думку суду, позивач міг звернутися до суду для отриманням допомоги в оформленні позовної заяви, а також отримати інформацію стосовно запровадження на території України механізму надання безоплатної допомоги, та відповідно дізнатися про вказані обставини раніше ніж 2021 рік.
З огляду на встановлене і з урахуванням висновків, керуючись наведеними нормами та джерелами права, суд дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, оскільки останній не підтвердив відповідними доказами про існування об'єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно п. 8 ч. 1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку № 2 період роботи з 22.08.1972 року по 01.06.1985 року башмачником 3 розряду (регулювальником швидкості руху вагонів 3 розряду) станції Красний Лиман Донецької залізничної дороги, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з моменту її призначення, а саме з 06.05.2003 року.
При цьому, суд вважає за необхідне вказати на те, що періоди роботи позивача з 22.08.1972 року по 01.06.1985 року на посаді башмачника - регулювальника швидкості руху вагонів зараховані до Списку № 2 та з 15.05.2008 року йому призначена пенсія за віком згідно статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за результатами розгляду його заяви від 15.05.2008 року.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку № 2 період роботи з 22.08.1972 року по 01.06.1985 року башмачником 3 розряду (регулювальником швидкості руху вагонів 3 розряду) станції Красний Лиман Донецької залізничної дороги, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з моменту її призначення, а саме з 06.05.2003 року - залишити без розгляду.
Ухвала прийнята в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина ухвали проголошена у судовому засіданні 29 вересня 2021 року в присутності, позивача, представника позивача та представника відповідача.
Повний текст ухвали складено та підписано 04 жовтня 2021 року.
Ухвала може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська