Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 вересня 2021 р. Справа№200/6282/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Голуб В.А., за участі секретаря судового засідання Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 29.03.2021 ним отримано листа від Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому міститься інформація, що станом на 01.04.2021 позивачу встановлено відсоток довічного грошового утримання судді від окладу у розмірі 78 % (за 34 роки на посаді судді, тобто 50 % за 20 років та 28 % по 2 % за 14 років) замість 90 %.
На переконання позивача, відповідачем протиправно при розрахунку відсотка довічного грошового утримання судді не було враховано рішення Верховного Суду від 01.11.2018 № Пз/9901/52/18 (по зразковій справі № 0640/3835/18) - щодо перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці. Позивач наголошує, що таке рішення управління, є неконституційним, протиправним та завдає моральної шкоди, оскільки його право на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в належному розмірі є беззаперечним, гарантоване в силу положень статей 126, 130 Конституції України, статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016, а забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 просить суд:
· визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення відсотку суддівської винагороди;
· зобов'язати Ясинуватське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області встановити відсоток довічного грошового утримання судді від окладу у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону від 07.07.2010 та за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону;
· зобов'язати відповідача виконати перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді від окладу у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди (за 34 роки на посаді судді, тобто 80 % за 20 років та 28 % по 2 % за 14 років), але не більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, починаючи з дня порушених прав позивача;
· стягнути з Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 90 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та 9 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відзив на позовну заяву. В обґрунтування незгоди зазначено, що з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016.
Так, ОСОБА_1 встановлено відсоток довічного утримання судді від окладу в розмірі 78 % (за 34 роки на посаді судді, тобто 50 % за 20 років та 28 % по 2 % за 14 років) щомісячного довічного грошового утримання та становить 88 536, 24 грн., що, на переконання відповідача, відповідає приписам ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016.
На думку представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Ясинуватським ОУПФУ правомірно було проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 28 лютого 2020 року № 02/921/2020, починаючи з 19.02.2020 із розрахунку 78 % грошової винагороди судді.
Щодо стягнення моральної шкоди, відповідач звертає увагу на той факт, що позивачем не надано жодних доказів наявності моральної шкоди, обґрунтування розміру, наявності порушення його прав внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, у розумінні норм матеріального та процесуального права України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Що стосується витрат на правничу допомогу відповідач зауважив, що останні є значно завищеними, не співмірними з обсягом проведеної представником позивача Холостенком О.В. роботи та не підтвердженими будь-якими доказами, тому вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області витрат на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 31 травня 2021 року Донецький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди. Розгляд справи суд вирішив проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
21 липня 2021 року суд виніс ухвалу, відповідно до якої витребував у відповідача копію пенсійної справи ОСОБА_1 . Розгляд адміністративної справи вирішив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 11-00 год. 01.09.2021. Продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.
Ухвалою від 01 вересня 2021 року суд задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 про залучення в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Залучив Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якості другого відповідача по справі за позовом ОСОБА_1 до Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди. Встановив строк для подання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини на його обґрунтування, до 22.09.2021. Витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області копію пенсійної справи ОСОБА_1 . Закрив підготовче провадження по адміністративній справі. Призначив судовий розгляд по суті на 11 годину 00 хвилин 22 вересня 2021 року.
На судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явились.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , звільнений з 03.10.2016 у відставку з посади судді Новосанжарського районного суду Полтавської області згідно з наказом від 03.10.2016 № 22ос (а.с.70).
Як вбачається з розпорядження територіального управляння пенсійного фонду № 143112 від 17.01.2017 позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці з загальним процентом утримання від заробітку - 90 (а.с.69).
Судом встановлено, що наразі позивач перебуває на обліку в Ясинуватському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач довічного грошового утримання судді у відставці.
Так, позивач звернувся до Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області. Водночас, рішенням від 05 березня 2020 року № 373 позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії, скільки механізм перерахунку довічного грошового утримання у зв'язку зі зміною розміру суддівської винагороди з 01.01.2020 із розрахунку посадового окладу в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб згідно рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 на момент винесення рішення № 373 від 05.03.2020 не визначено (а.с. 46 зворотній бік - 47).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано рішення Ясинуватського об'єднаного Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.03.2020 № 373 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 довічного грошового утримання суддів у зв'язку зі зміною розміру суддівської винагороди. Зобов'язано Ясинуватське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 28 лютого 2020 року № 02/921/2020, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. У задоволенні іншої частини позову відмовлено (а.с. 89-92).
Вказане судове рішення набрало законної сили 18 лютого 2020 року відповідно до ухвали Першого апеляційного адміністративного суду.
На виконання вказаного рішення суду, Ясинуватським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області здійснено перерахунок призначеного довічного грошового утримання на підставі довідки Територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області. При цьому, довічне грошове утримання судді було розраховано як 78 % суддівської винагороди (а.с.48 зворотній бік).
Відповідно до листа Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.03.2021 № 0569-03-8/1260 станом на 01.04.2021 ОСОБА_1 встановлено відсоток довічного грошового утримання судді від окладу у розмірі 78 % (за 34 роки на посаді судді, тобто 50 % за 20 років та 28 % по 2 % за 14 років) (а.с.12).
В травні 2021 року позивач надіслав на адресу Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заяву з проханням виконати перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді від окладу у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди (за 34 роки на посаді судді, тобто 80 % за 20 років та 28 % по 2 % за 14 років), але не більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, посилаючись на рішення Верховного Суду від 01.11.2018 № Пз/9901/52/18 (по зразковій справі № 0640/3835/18) - щодо перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці (а.с.15-16).
Листом від 24.05.2021 № 33-31/Г-02/8-0569/21 Ясинуватське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відмовило позивачу у перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці (а.с.18-19).
Не погоджуючись із розрахунком щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України).
Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією законами України.
Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2509-VIII) статтю 137 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною другою такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».
Разом з цим, при призначенні (обранні) суддів на посаду вперше до кандидатів на посади суддів застосовувалися різні вимоги, які діяли на момент такого призначення (обрання). Означена позиція підтримується Вищою радою правосуддя, Верховним Судом, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Державною судовою адміністрацією України, Національною школою суддів України, викладеною у спільному листі «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді» від 05.11.2018 № 41783/0/9-18.
У відповідності до п. 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Згідно з абзацом четвертим п. 34 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Судом встановлено, що позивач з 17.01.2017 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та до здійсненого перерахунку отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Частиною 3 статті 142 Закону № 1402-VI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Таким чином, при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання відсотковий розмір грошового забезпечення, з якого призначається пенсія, визначається з урахування вислуги років, при цьому застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час призначення щомісячного довічного грошового утримання, а положення Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та Закону № 1402-VIII не передбачено зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання у разі проведення його перерахунку.
Отже, при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсотковий розмір грошового забезпечення, з якої призначається пенсія, визначається з урахуванням вислуги років. При цьому застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час первинного призначення щомісячного довічного грошового утримання, а положеннями Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та Закону № 1402-VIII не передбачено зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі проведення його перерахунку. Однак відповідач, вчиняючи оскаржувані дії, протиправно застосував відсотковий розмір довічного грошового утримання судді у відставці згідно з ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VI. Так, зазначена норма не стосується перерахунку вже призначеного довічного грошового утримання судді у відставці, а має застосовуватися лише виключно при призначенні нового (первинного) призначення довічного грошового утримання судді у відставці.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі № 583/2264/17 дійшов висновку, що при перерахунку пенсії відсотковий розмір грошового забезпечення, з якого призначається пенсія, визначається з урахуванням вислуги років, при цьому застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час призначення пенсії (у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду).
Аналогічний правовий висновок також міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 240/5401/18.
З урахуванням вищевказаного суд дійшов висновку, що Ясинуватським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області при проведенні позивачу перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, протиправно було зменшено розмір довічного грошового утримання судді у відставці з 90 % на 78 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, тому суд дійшов висновку, що позивач має законні підстави на перерахунок його пенсії з урахуванням 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дії Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо зменшення відсотку суддівської винагороди та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату позивачу довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Судом встановлено, що перерахунок зі зменшеним відсотком довічного грошового утримання позивача було проведено з 19.02.2020, а отже саме з цього часу і підлягає відновленню порушене право позивача.
Тобто, на переконання суду, саме вказаний спосіб захисту порушеного права позивача є належним та достатнім для відновлення порушених прав ОСОБА_1 .
При цьому суд наголошує, що невірне визначення відсотку довічного грошового утримання судді у відставці було здійснено Ясинуватським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області. Однак, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є правонаступником всіх прав та обов'язків територіальних управлінь, суд вважає за необхідне зобов'язати здійснити перерахунок саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для зобов'язання Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області встановити відсоток довічного грошового утримання судді від окладу у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону від 07.07.2010 та за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, адже вказана вимога є ідентичною за змістом до зобов'язання пенсійного органу здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання у відповідному відсотку.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (« Doran v. Ireland» , заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» (« Salah Sheekh v The Netherlands» ; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
За таких обставин суд за правилами, встановленими ст. 90 КАС України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги в частині визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом п. 4, п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 90 000, 00 грн. позивач пов'язує з протиправними діями відповідача щодо зменшення відсотку довічного грошового утримання, які спричинили йому моральну шкоду у вигляді душевних страждань, психологічного напруження, розчарування та відчуття несправедливості.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Отже, за висновками Верховного Суду у вищенаведеній справі, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір; не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних, достатніх, достовірних доказів в підтвердження завданих страждань протиправними діями відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 90 000, 00 грн.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 816, 00 грн, згідно з квитанціями від 25.05.2021 № 21452 та № 21429 (а.с.13-14).
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат..
Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, тому наявні правові підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача сплаченого судового збору у сумі 454, 00 грн.
Суд звертає увагу, що стягнення судового збору має бути саме з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області як правонаступника територіальних управлінь.
Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000, 00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано лише розрахунок суми судових витрат, в яких зазначено суму витрат на правову допомогу у розмірі 9 000, 00 гривень.
Судом встановлено, що позивачем не надано договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також розрахунок суми понесених витрат у розмірі 9 000, 00 грн. (а саме, кількість витраченого часу та його вартість, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи).
Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу на користь позивача з відповідача.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 640/8323/16-а.
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 244-247, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 37544393, 86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт. Очеретине, м-н. Гідростроітелів, буд. 12), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо зменшення ОСОБА_1 розміру довічного грошового утримання судді у відставці з 90 % до 78 % від суддівської винагороди діючого на відповідній посаді судді, при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 19.02.2020 із розрахунку 90 % від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, зазначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 28 лютого 2020 року № 02/921/2020.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454, 00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні).
В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2021.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб