Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 жовтня 2021 р. Справа№200/9955/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання поновити нарахування та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат,
05.08.2021 на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання поновити нарахування та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є отримувачем страхових виплат, у даний час перебуває на обліку у відповідача. Однак відповідач заборгованість зі страхових виплат з 01 червня 2014 року не виплатив. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті страхових платежів у визначений період такою, що порушує його конституційні права, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Ухвалою суду від 19 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З 27 вересня по 01 жовтня 2021 року головуючий суддя Череповський Є.В. перебував у відрядженні, тому рішення приймається в перший робочий день судді після відрядження.
Відповідачем 28.09.2021 до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що після звернення позивача постановою Торецького міського відділення управління продовжені раніше призначені страхові виплати. Зазначає, що оскільки з червня 2014 року по травень 2021 року позивач не звертався за поновленням, отже не реалізував своє право на страхові виплати. З посиланням на постанову Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 243/746/16-ц, зауважив, що не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились з тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є отримувачем щомісячних страхових виплат у зв'язку з професійним захворюванням, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки від 29.06.2021 № 1421-5000370739, позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки серії 2-18 АВ № 076774 від 2.04.2003, позивачу встановлений ступінь втрати професійної працездатності 40 відсотків сукупно з 14.03.2004 безстроково.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
З 01 червня 2014 року позивачу припинено нарахування щомісячних страхових виплат. Причини припинення відповідачем не повідомлені.
29.06.2021 позивач звернувся за продовженням виплати до Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції ФСС України в Донецькій області.
Постановою Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції ФСС України в Донецькій області від 07 липня 2021 року № 14028/60017/71135/1 ОСОБА_1 продовжені раніше призначені щомісячні грошові суми в разі часткової чи повнї втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, з 01 червня 2021 року безстроково.
Листом від 19.07.2021 № 01-04/15-1403 відповідач повідомив представника позивача адвоката Гуревича Р.Г., що ОСОБА_1 не знаходиться на обліку в жодному з відділень Фонду соціального страхування України, де українська влада здійснює свої повноваження.
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
У відповідності до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат, передбачених діючим законодавством.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зазначає, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").
У рішенні від 8 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Отже, як Законом України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні", так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначених йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Одночасно суд зазначає, що згідно матеріалів справи, нарахування та виплата позивачу страхових виплат припинена з червня 2014 року по травень 2021 року, отже позовні вимоги підлягають задоволенню саме з 01.06.2014 по 31.05.2021.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу за період з 01.06.2014 по 31.05.2021, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 7 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Суд враховує, що позивач, вимоги якого виникли у зв'язку із тим, що попередньо призначені йому суми страхових виплат не отримані ним з вини органу Фонду, і ці вимоги спрямовані на виплату йому призначених страхових виплат за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що Відповідачем не доведено правомірність не виплати раніше призначених страхових виплат Позивачу.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки ухвалою від 19 серпня 2021 року позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 908 грн. на користь Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання поновити нарахування та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 заборгованості з щомісячних страхових виплат за період з 01.06.2014 по 31.05.2021.
Зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код в ЄДРПОУ 41325231) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість з щомісячних страхових виплат за період з 01.06.2014 по 31.05.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми за один місяць.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.В. Череповський