м. Вінниця
04 жовтня 2021 р. Справа № 120/4068/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши заяву позивача, подану в порядку ст. 383 КАС України, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 08.06.2021 вказаний позов задоволено повністю, а саме:
1) Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, а також зменшення основного розміру його пенсії з 80% від відповідних сум грошового забезпечення до 70% від відповідних сум грошового забезпечення під час її перерахунку на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 28.09.2020 № 143, виданої Службою зовнішньої розвідки України.
2) Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром та виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 80% сум грошового забезпечення, визначеного у довідці Служби зовнішньої розвідки України від 28.09.2020 № 143, з урахуванням уже виплачених сум.
15.09.2021 позивачем до суду, в порядку ст. 383 КАС України, подано заяву про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, вчинені на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі №120/4068/21-а.
Підставою для звернення до суду із даною заявою стало те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, на переконання позивача, протиправно не виплачено доплати до його пенсії за період з 01.04.2019 по 31.07.2021. Тобто, не зважаючи на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі №120/4068/21-а, відповідач переніс виплату заборгованої ОСОБА_1 суми пенсії на невизначений строк.
З огляду на викладене, представник позивача просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність головного управління ПФ України у Вінницькій області, що полягає в невиконанні рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі № 120/4068/21-а в частині фактичної виплати заборгованої доплати пенсії Позивача за період з 01.04.2019 по 31.07.2021;
2) зобов'язати головне управління ПФ України у Вінницькій області на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі № 120/4068/21-а здійснити протягом місяця фактичну виплату заборгованої доплати пенсії Позивача за період з 01.04.2019 по 31.07.2021, відповідно до Розрахунку, наданому у листі від 04.08.2021 № 0200-0202-8/47401, однією сумою, а у розмірі виплати за один місяць - негайно після отримання ухвали;
3) зобов'язати головне управління ПФ України у Вінницькій області надати протягом місяця до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання окремої ухвали.
Частиною 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до частини 4 статті 383 КАС України заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви (частина 5 статті 383 КАС України).
Судом встановлено, що заява позивача відповідає вимогам статті 383 КАС України і правових підстав для її повернення немає.
З огляду на викладене і враховуючи положення частини 5 статті 383 КАС України, суд дійшов висновку, що подану позивачем заяву належить розглянути в порядку письмового провадження.
Надаючи оцінку поданій представником позивача в порядку ст. 383 КАС заяві, суд виходить із наступного.
Визначаючись стосовно поданого позивачем клопотання, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява №18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок подання особою-позивачем, на користь якої ухвалено рішення суду заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, регламентований статтею 383 КАС України.
Як вже зазначалось вище, відповідно до частин першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно частини 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
В даному ж випадку, як слідує із долучених позивачем матеріалів, відповідачем на виконання рішення суду 08.06.2021 у справі № 120/4068/21-а проведено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019 без обмеження максимальним розміром та виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 80% сум грошового забезпечення, визначеного у довідці Служби зовнішньої розвідки України від 28.09.2020 № 143, з урахуванням уже виплачених сум. Факт проведення такого перерахунку позивачем не заперечується.
В той же час, обґрунтовуючи подану в порядку визначеному ст. 383 КАС України заяву, позивач зазначає, що відповідач відмовляється виконувати рішення суду, в частині виплати сум перерахованої пенсії, на підтвердження чого надає лист Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області №0200-0202-8/47401 від 04.08.2021, в який відповідач зазначає, що виплата відповідних сум пенсії буде здійснена після виділення коштів із Державного бюджету.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.
Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області виключно за рахунок коштів Пенсійного Фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.
Крім того, відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Таким чином, посилання відповідача на те, що виплата нарахованих позивачу коштів в сумі 141800,53 грн. буде здійснена після виділення коштів із Державного бюджету, на переконання суду, жодним чином не свідчить про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовляється виконувати рішення суду від 08.06.2021 чи/або ухиляється від його виконання.
Також, суд враховує, що згідно зі ст. 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом. Фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладеним на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерв коштів Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерв коштів Пенсійного фонду. Використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, забороняється.
Пунктами 20 та 29 ч. 1 ст.116 Бюджетного кодексу України визначено, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
За таких обставин суд також зазначає, що асигнування на виплату державних боргів безумовно може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. При цьому право заявника на виплату не заперечується відповідачем, а тому і не позбавляє ОСОБА_1 належної йому власності. Суттєва затримка у виплаті перерахованої позивачу пенсії, яка в даному випадку не залежить від волі та дій ГУ ПФУ у Вінницькій області, оскільки зумовлена відсутністю належного бюджетного фінансування, не може свідчити про небажання відповідача виконувати рішення суду чи про умисне вчинення ним будь-яких дій, які цьому перешкоджають.
Натомість, суд враховує те, що відповідачем внесено доплату у розмірі 141800,53 грн. до Реєстру судових рішень для виконання при наявності додаткового фінансування, що є свідченням вчинення ГУ ПФУ у Вінницькій області усіх необхідних та залежних від відповідача дій, спрямованих на належне та повне виконання рішення суду.
Крім того, суд наголошує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Поряд із тим, доказів того, що за отриманими виконавчими листами відкрито виконавче провадження заявник суду не надав.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів представника позивача, а тому заява позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, подана в порядку статті 383 КАС України задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 248, 256, 294, 383 КАС України суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 383 КАС України, - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна