м. Вінниця
04 жовтня 2021 р. Справа № 120/9855/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області з липня 2002 року та отримує пенсію призначену на підставі Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ. У зв'язку із прийняттям Рішення Другим сенатом Конституційного Суду України № 7-р(II)/2019 від 13.12.2019, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII зі змінами, яким було передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначається Кабінетом Міністрів України.
14.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в які, окрім іншого, просив повідомити про підстави зменшення розміру його пенсії. Листом від 11.05.2021 відповідач повідомив його, що на підставі його заяви від 04.11.2020 та поданої довідки Вінницької обласної прокуратури про складові заробітної плати від 02.11.2020 № 21/172 пенсійним фондом здійснено перерахунок його пенсії з 01.10.2020, при цьому зменшено основний розмір пенсії від середнього заробітку - 60% та застосовано обмеження максимального розміру пенсійної виплати десятьма прожитковими мінімумами для осіб, що втратили працездатність - 17690 грн.
Разом із тим, не погоджуючись зі такими діями відповідача щодо зменшення відсоткового розміру вже призначеної пенсії та її обмеження максимальним розміром, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 25.08.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що що відповідно до ч. 3 ст. 85 Закону України "Про прокуратуру" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Разом із тим, 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, яким внесено зміни у відповідні положення Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668 від 08.07.2011. Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" пенсія призначається в розмірі 60% від суми їхньої місячної заробітної плати, а згідно до статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 N 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тому, на переконання відповідача, виплачуючи позивачу пенсію з обмеженням її максимального розміру, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач з липня 2002 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області. З того часу позивачу була призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ в розмірі 90% середньомісячного заробітку.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України № 7-р(II)/2019 від 13.12.2019 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, відповідно до якого умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначається Кабінетом Міністрів України.
На підставі даного рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи прийняття Офісом Генерального прокурора наказу від 08.09.2020 № 414 "Про день початку роботи обласних прокуратур", 04.11.2020 Вінницькою обласною прокуратурою позивачу видано уточнюючу довідку за № 21/172 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, за відповідною (прирівняною) посадою начальника самостійного відділу обласної прокуратури.
14.04.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій окрім іншого, просив повідомити про підстави зменшення розміру його пенсії.
Листом від 11.05.2021 відповідач повідомив його, що на підставі його заяви від 04.11.2020 та поданої довідки Вінницької обласної прокуратури про складові заробітної плати від 02.11.2020 № 21/172 пенсійним фондом здійснено перерахунок його пенсії з 01.10.2020, при цьому зменшено основний розмір пенсії від середнього заробітку - 60% та застосовано обмеження максимального розміру пенсійної виплати десятьма прожитковими мінімумами для осіб, що втратили працездатність - 17690 грн.
Разом із тим, не погоджуючись зі такими діями відповідача щодо зменшення відсоткового розміру вже призначеної пенсії та її обмеження максимальним розміром, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
На час призначення позивачу пенсії, пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначалося статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.09.1991 № 1789-XII (далі - Закон від 05.09.91 № 1789-XII).
Відповідно до частини 1 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина 20 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ).
Частиною 17 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ передбачалось, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
В подальшому, до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ вносилися зміни Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), унаслідок яких наведена вище частина 17 статті 50-1 Закону №3668-VI з 01 жовтня 2011 року стала 18, тобто відбулась зміна порядкового номеру частини статті, що регламентувала порядок та підстави перерахунку пенсії, проте її текст залишився незмінним.
14 жовтня 2014 року прийнято новий Закон України "Про прокуратуру" №1697-VІІ (надалі - Закон №1697-VІІ).
Відповідно до частини 2 статті 86 Закону №1697-VІІ пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Отже, під час здійснення перерахунку пенсії позивача, пенсійним органом безпідставно застосовано положення частини 2 статті 86 Закону №1697-VІІ, оскільки відповідні положення підлягають застосуванню при призначенні пенсії. Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, та сторонами не заперечується, позивачу пенсія призначена відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII від 05.11.1991 в розмірі 90% середньомісячного заробітку.
Разом з тим, суд зауважує, що у рішенні від 05 квітня 2001 №3-рп/2001 Конституційний Суд України вказав, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Натомість, дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
На переконання суду, на час здійснення перерахунку пенсії позивача виникла лише одна підстава її перерахунку, а саме збільшився розмір заробітної плати працівників органів прокуратури за відповідною посадою, інші ж складові, зокрема й відсотковий розмір пенсійних виплат, не змінились.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсотковий розмір вже призначеної пенсії є сталим та не може змінюватися, при цьому положення частини 2 статті 86 Закону №1697-VІІ підлягають застосуванню лише при призначенні пенсії після набрання цією нормою чинності.
З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивача з 90% до 60% є протиправними, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція щодо правомірності дій пенсійного органу при зменшенні відсоткового значення розміру пенсії з 90% до 60% викладена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.05.2021 справа №120/6848/20-а.
Що стосується обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром, суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, та сторонами не заперечується, позивачу пенсія призначена відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII від 05.11.1991. При цьому, редакція Закону №1789-XII не містила жодних обмежень щодо максимального розміру пенсії.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (зі змінами, далі - Закон №3668, в редакції, станом на 01.11.2020) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру" тощо, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до п.2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Отже, зміни стосуються саме призначення пенсії, а не її перерахунку, та застосування цих положень до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, суперечить вимогам ч.1 ст.58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.
Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI норми є спеціальними, оскільки їх дія розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Судова колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 17.09.2020 у справі №826/11471/18 зазначила, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону №3668 щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Також, зазначає, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
При цьому, слід зазначити, що з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).
Таким чином, на осіб, яким пенсія призначена (перерахована) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 24.06.2020 у справі 580/234/19; від 10.09.2020 у справі № 280/5154/19; від 17.09.2020 у справі № 826/11471/18; від 24.09.2020 у справі №640/5854/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року зазначено, що потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
При цьому, необхідно врахувати висновки, викладені Конституційним Судом України у рішеннях від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, відповідно до яких обмеження пенсії максимальним розміром не може застосовуватись до окремих категорій працівників
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що пенсія позивачу призначена відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.91 № 1789-XII, у редакції закону, який не містив положень, що обмежують пенсію максимальним розміром, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем обмеження граничного розміру пенсії є неправомірним.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19.06.2012 року).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у рішенні № 5-рп/2002 від 20.03.2002 року (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2004 від 17.03.2004 року, № 20-рп/2004 від 01.12.2004 року, № 8-рп/99 від 06.07.1999 року, № 5-рп/2002 від 20.03.2002 року, № 20-рп/2004 від 01.12.2004 року).
Так, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються державою і не можуть бути скасовані або обмежені. Звуження змісту прав і свобод особи означає зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або величину (кількість) благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Суд зазначає, що оскільки перерахунок пенсії позивачу пов'язаний з переглядом вже призначеної пенсії, при визначенні її розміру не може поширюватись законодавство, яке прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обмеження максимальним розміром пенсійної виплати позивача із посиланням норми Закону, які на нього не поширюються є неприпустимими, а відтак дії відповідача щодо застосування обмеження граничного розміру пенсії при нарахуванні та виплаті щомісячного пенсійного забезпечення є протиправними.
З огляду на протиправність дій відповідача, позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром з урахуванням вже виплачених сум підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція щодо правомірності дій пенсійного органу при обмеженні пенсії максимальним розміром викладена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.05.2021 справа №120/6848/20-а.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 01.10.2020 з 90% від відповідного розміру заробітної плати (грошового забезпечення) на 60% від відповідного розміру заробітної плати (грошового забезпечення) на підставі довідки Вінницької обласної прокуратури від 02.11.2020 за № 21/172.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 з 01.10.2020 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з розрахунку 90% від суми заробітку (грошового забезпечення) за відповідною посадою на підставі довідки Вінницької обласної прокуратури від 02.11.2020 № 21/172, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.10.2020 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного пенсійного забезпечення без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням вже виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, частину сплаченого при зверненні до суду судового збору у сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення суду складено 04.10.2021
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна