м. Вінниця
20 вересня 2021 р. Справа № 120/4209/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до управління Служби безпеки України у Вінницькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України у Вінницькій області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Служби безпеки України у Вінницькій області від 18 червня 2019 року №172-ос про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу УСБУ у Вінницькій області в частині «з 18 червня 2019 року» та «календарна вислуга років на 18 червня 2019 року складає 14 років 11 місяців 6 днів», в порушення ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України;
- визнати протиправними дії управління Служби безпеки України у Вінницькій області, які полягають у незаконному виключенні зі списків особового складу УСБУ у Вінницькій області військовослужбовця ОСОБА_1 до моменту фактичної виплати належних йому всіх видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат при звільненні військовослужбовців з військової служби, в порушення ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України;
- зобов'язати управління Служби безпеки України у Вінницькій області невідкладно здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 належний йому середньомісячний заробіток за кожен день з 18.06.2019 року (момент звільнення) до 25.03.2021 року (момент фактичного здійснення повного розрахунку з ним) у розмірі 258 968,48 грн;
- зобов'язати управління Служби безпеки України у Вінницькій області зробити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 на момент фактичного його звільнення з військової служби, тобто на 25.03.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з військової служби з 18.06.2019 року, у зв'язку із закінченням строку контракту. Під час проходження військової служби в СБУ в період з 16.03.2017 року по 18.06.2019 року, позивач перебував у розпорядженні начальника УСБУ у Вінницькій області за посадою заступника начальника Могилів-Подільського міжрайвідділу управління СБ України у Вінницькій області без виплати всіх видів грошового забезпечення. Крім того, по закінченню строку контракту з СБУ, наказом Служби безпеки України від 31.05.2019 року №693-ос (копія витягу додається) його звільнено з військової служби в Службі безпеки України з дня виключення зі списків особового складу. Так, як останнім днем строку контракту було 18.06.2019 року, наказом т.в.о. начальника управління Служби безпеки України у Вінницькій області від 18.06.2019 року № 172-ос позивача було виключено зі списків особового складу Управління (фактично звільнено) саме 18.06.2019 року.
Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, повного розрахунку не відбулося, оскільки відповідач не виплатив йому: грошове забезпечення за весь час перебування у розпорядженні, одноразову грошову виплату при звільненні військовослужбовця у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017-2019 роки, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки.
31.08.2020 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/3725/19-а адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника управління Служби безпеки України у Вінницькій області від 16.03.2017 №50-ос в частині «без збереження раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання згідно з Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України № 35/ДСК-2008».
Визнано протиправними дії управління Служби безпеки України у Вінницькій області, які полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення за період з 14.07.2017 року до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби в СБУ в порушення вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України №1262/2007 від 27.12.2007 та Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року.
Зобов'язано управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати відповідно до вимог Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ №35/ДСК від 23.01.2008 та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 14.07.2017 до 19.06.2019 (моменту звільнення з військової служби в СБУ) з урахуванням розміру надбавок, встановлених до прийняття наказу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017, за вирахуванням сум виплат, здійснених відповідачем у період з липня 2017 року по липень 2018 року.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті при звільненні з військової служби військовослужбовцю ОСОБА_1 належних йому наступних виплат: а) одноразової грошової виплати при звільненні військовослужбовця у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), б) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017-2019 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (14 календарних днів на рік) як учасника бойових дій за 2015-2019 роки.
Зобов'язано Управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати та виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 належні йому: а) одноразову грошову виплату при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), б) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017 - 2019 роки, в) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (14 календарних днів на рік) як учасника бойових дій за 2015 - 2019 роки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 27 січня 2021 року Сьомим апеляційним адміністративним судом рішення суду першої інстанції залишено без змін. Таким чином, рішення набрало законної сили.
На виконання рішення суду, УСБУ листом від 25.02.2021 року за №53/м-4/8 надіслано позивачу розрахунок всіх видів грошового забезпечення, який підлягають йому до виплати на підставі рішення суду.
25.03.2021 року на розрахунковий рахунок позивача в Ощадбанку від УСБУ надійшли кошти у вигляді грошового забезпечення згідно зробленого УСБУ розрахунку (довідка додається).
Таким чином, днем фактичною здійснення повного розрахунку є 25.03.2021 року.
Водночас непроведення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 18.06.2019 року по 25.03.2021 року позивач вважає протиправними діями суб'єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.
Ухвалою суду від 07.05.2021 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні). Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
10.04.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що Вінницький окружний адміністративний суд 31.08.2020 прийняв рішення відповідно якого задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 . Сьомий апеляційний адміністративний суд виніс постанову від 27.01.2021 року, якою відмовив у задоволенні апеляційної скарги та залишив в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року. Рішення виконано відповідачем у повному обсязі. У свою чергу, позивач помилково вважає, що згідно положень статей 116, 117 КЗпПУ Управління повинно виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідач зазначив, що отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовими рішеннями, не може здійснюватися за правилами ст.117 КЗпП, а може бути лише компенсацією втрати частини доходу у зв'язку із затримкою строків їх виплати.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
ОСОБА_1 з 12.07.2004 проходив військову службу в Службі безпеки України, що підтверджується довідкою управління Служби безпеки України у Вінницькій області №73 від 27.02.2019.
19.04.2014 року між Службою безпеки України та ОСОБА_1 , капітаном, старшим оперуповноваженим 1 сектору відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки УСБУ у Вінницькій області, (Б-011570), відповідно до пунктів 9-16 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України укладено контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України строком на 5 років.
Наказом від 31.05.2019 за №693-ОС майора ОСОБА_1 з 18.06.2019 звільнено з військової служби у запас Служби Безпеки України за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "а" пункту 62 (у зв'язку із закінченням строку контракту), підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", без права носіння військової форми одягу.
Наказом т.в.о. начальника УСБУ у Вінницькій області від 18.06.2019 за № 172-ОС (по особовому складу) позивача виключено із списків особового складу. Встановлено, що календарна вислуга років ОСОБА_1 на 18.06.2019 складає 14 років 11 місяців 6 днів. Календарна служба для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на 18.06.2016 складає 14 років. Також вказаним наказом зобов'язано виплатити майору ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно та грошову компенсацію за 105 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2017, 2018, 2019 роки.
Не погоджуючись з наказом УСБУ у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017 в частині зняття всіх видів надбавок, доплат та інших передбачених платежів, а також діями відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні та, вважаючи їх протиправними, з метою зобов'язання управління Служби безпеки України у Вінницькій області невідкладно здійснити нарахування та виплату належного матеріального та грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
31.08.2020 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/3725/19-а адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника управління Служби безпеки України у Вінницькій області від 16.03.2017 №50-ос в частині «без збереження раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання згідно з Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України № 35/ДСК-2008».
Визнано протиправними дії управління Служби безпеки України у Вінницькій області, які полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення за період з 14.07.2017 року до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби в СБУ в порушення вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 та Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року.
Зобов'язано управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати відповідно до вимог Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ №35/ДСК від 23.01.2008 та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 14.07.2017 до 19.06.2019 (моменту звільнення з військової служби в СБУ) з урахуванням розміру надбавок, встановлених до прийняття наказу управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017, за вирахуванням сум виплат, здійснених відповідачем у період з липня 2017 року по липень 2018 року.
Визнано протиправною бездіяльність управління Служби безпеки України у Вінницькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті при звільненні з військової служби військовослужбовцю ОСОБА_1 належних йому наступних виплат: а) одноразової грошової виплати при звільненні військовослужбовця у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), б) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017-2019 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (14 календарних днів на рік) як учасника бойових дій за 2015-2019 роки.
Зобов'язано управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати та виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 належні йому: а) одноразову грошову виплату при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), б) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017 - 2019 роки, в) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (14 календарних днів на рік) як учасника бойових дій за 2015 - 2019 роки.
25.03.2021 року на розрахунковий рахунок позивача в Ощадбанку від УСБУ надійшли кошти у вигляді грошового забезпечення згідно зробленого УСБУ розрахунку. Таким чином, днем фактичною здійснення повного розрахунку є - 25.03.2021 року.
Водночас, непроведення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 18.06.2019 року до 25.03.2021 року позивач вважає протиправними діями суб'єкта владних повноважень, а тому, за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що вони врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 (далі - Положення № 1262/2007), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 (далі - Інструкція) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про Службу безпеки України” Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.
Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України “Про Службу безпеки України” умови і порядок виконання своїх обов'язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 27 Закону України “Про Службу безпеки України” держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.
Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, цього Закону, інших актів законодавства.
Вказуючи на протиправність наказу управління Служби безпеки України у Вінницькій області від 18.06.2019 року №172-ос в частині «з 18 червня 2019 року» та «календарна вислуга років на 18 червня 2019 року складає 14 років 11 місяців 6 днів», позивач зазначає, що в порушення вимог законодавства його було протиправно та передчасно виключено зі списків особового складу управління (фактично звільнено) 18.06.2019 року до моменту фактичної виплати належних йому всіх видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат при звільненні військовослужбовців з військової служби.
Однак позивач, як вважає суд, не оскаржує в даному позові своє звільнення за контрактом та не надає будь яких доказів протиправності наказу управління Служби безпеки України у Вінницькій області від 18.06.2019 року №172-ос щодо необхідності перерахунку вислуги років, а суть позову саме у нарахуванні колишнім роботодавцем (відповідач) і виплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статті 116, 117 КЗпП України.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не доведено протиправність прийнятого УСБУ у Вінницькій області наказу від 18.06.2019 року №172-ос, тому позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню. У свою чергу, відсутні підстави для зобов'язання управління Служби безпеки України у Вінницькій області здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 станом на 25.03.2021 року.
Разом з тим, ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Однак Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними та судом до уваги не беруться.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 18.06.2019 року.
Між тим, судом встановлено, що 25.03.2021 на виконання рішення суду відповідач здійснив повний розрахунок з позивачем, в сумі 430289,81 грн.
Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 18.06.2019 року по 25.03.2021 року, що становить 646 календарних днів.
Згідно з довідкою відповідача про доходи (нараховане грошове забезпечення) позивача від 25.02.2021 року середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби складає 12226,85 грн. Отже, середньоденний заробіток позивача становить 400,88 грн (12226,85*2=24453,7 грн (заробіток за два останніх місяці) / 61 календарний день (30 календарних днів у квітні 2019 року + 31 календарний день у травні 2019 року). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 258968,48 грн (400,88 грн х 646 календарних днів).
Окрім того, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо компенсації невикористаної додаткової відпустки та проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративних справ. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи при цьому дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.
Втім така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.
Отже, за результатами дослідження обставин справи, суд робить висновок про відповідність вищезазначеної суми 258968,48 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору, тоді як інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Служби безпеки України у Вінницькій області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2019 року по 25.03.2021 року включно.
Зобов'язати управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2019 року по 25.03.2021 року включно, в розмірі 258968,48 грн (двісті п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень 48 копійок)
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ).
Відповідач - управління Служби безпеки України у Вінницькій області (вул. Грушевського, 27, м. Вінниця, 21050, код за ЄДРПОУ-20001473).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: