29 вересня 2021 року
м. Київ
справа №2-20
провадження № 13-170зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19
розглянула заяву засудженого ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Тернопільського обласного суду від 21 вересня 2000 року та ухвали Верховного Суду України від 12 грудня 2000 рокуі
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження та наявних у Верховному Суді даних, вироком Тернопільського обласного суду від 21 вересня 2000 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду України від 12 грудня 2000 року, ОСОБА_20 було засуджено за ст. 69, пунктами «а», «г», «і» ст. 93, ч. 1 ст. 2296 Кримінального кодексу України 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
У подальшому ОСОБА_20 звернувся з клопотанням про умовно-дострокове звільнення його від відбування призначеного покарання, у задоволенні якого Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 6 листопада 2018 року відмовив. Таке рішення Вінницький апеляційний суд 23 січня 2019 року залишив без змін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 1 квітня 2021 року в справі «Фарзієв та інші проти України» (заява № 63747/14 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_20 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув'язнення без перспективи звільнення та постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_20 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвал, постановлених за результатами розгляду його клопотання про умовно-дострокове звільнення. Велика Палата 14 квітня 2021 року відмовила засудженому у відкритті провадження з огляду на характер констатованого ЄСПЛ порушення Конвенції, яке вимагало застосування заходів загального характеру, а не повторного розгляду справи.
Наразі засуджений ОСОБА_20 знову подав заяву, в якій просить Велику Палату переглянути згадані вирок апеляційного суду та ухвалу Верховного Суду України за виключними обставинами у зв'язку з визнанням Конституційним Судом України неконституційними окремих положень статей 81, 82 Кримінального кодексу України (далі - КК). На думку заявника, зазначене з урахуванням тривалості його ув'язнення є підставою для заміни призначеного засудженому покарання на позбавлення волі в межах відбутого строку.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК установлення неконституційності окремих положень закону, іншого правового акта чи їх окремого положення є виключною обставиною за умови застосування судом відповідних норм при вирішенні конкретної справи. Разом із цим у силу приписів ч. 5 ст. 33 вказаного Кодексу кримінальне провадження за виключними обставинами здійснюється Великою Палатою лише з підстави, визначеної п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК (установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом).
Конституційний Суд України рішенням свого Другого сенату від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 визнав такими, що не відповідають Основному Закону України, положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК, які регулюють умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, через неможливість їх застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Разом із цим у п. 4.1 цього рішення Конституційний Суд України зобов'язав Верховну Раду України законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням або умовно-дострокового звільнення.
Таким чином, виконання приписів Конституційного Суду України, відображених у рішенні, на яке посилається засуджений, насамперед має бути здійснено шляхом унесення Верховною Радою України змін до норм права, котрі регулюють звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м'яким, з метою поширення їх дії на такий вид заходу примусу, як довічне позбавлення волі.
Крім того, відповідно до положень розділу VIII КПК питання про умовно-дострокове звільнення осіб від відбування призначеного покарання та заміна його невідбутої частини більш м'яким вирішуються під час виконання вироку (ст. 537 цього Кодексу) в порядку ст. 539 КПК, тобто місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
З огляду на викладене Велика Палата не має правових підстав для перегляду за виключними обставинами оспорюваних вироку й ухвали. Отже, у відкритті провадження за зверненням засудженого ОСОБА_20 слід відмовити, а заяву - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду
постановила:
Відмовити у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Тернопільського обласного суду від 21 вересня 2000 року та ухвали Верховного Суду України від 12 грудня 2000 року.
Заяву ОСОБА_20 з усіма доданими матеріалами повернути особі, яка їх подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_11
ОСОБА_3 ОСОБА_12
ОСОБА_4 ОСОБА_13
ОСОБА_5 ОСОБА_14
ОСОБА_6 ОСОБА_15
ОСОБА_7 ОСОБА_16
ОСОБА_8 ОСОБА_17
ОСОБА_9 ОСОБА_18
ОСОБА_10 ОСОБА_19