Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Британчука В. В., Гриціва М. І. та Прокопенка О. Б.
справа № 149/1499/18 (провадження № 14-48 цс 21)
25 травня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула справу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2020 року іпостановою від 25 травня 2021 року касаційну скаргу частково задовольнила.
Водночас із застосуванням Великою Палатою Верхового Суду норм процесуального права не погоджуємося з огляду на таке.
1. Звернувшись у квітні 2020 року із касаційною скаргою ОСОБА_1 , зокрема, вказав на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №755/19197/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 915/533/15 щодо застосування статей 6, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що стосуються дотримання принципу свободи договору, оскільки всупереч змісту договору позики суди визначили що плата за користування грошовими коштами може бути визначена лише у процентах, а не у твердій грошовій сумі, як визначено договором.
2. Також, скаржник посилався на пункт 2 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), як на підставу касаційного оскарження та вказував на необхідність відступити від правових висновків Верховного Суду, висловлених в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 02 березня 2020 року у справі № 1522/20735/12 та від 03 лютого 2020 року у справі № 341/923/17, щодо припинення нарахування процентів за користування грошовими коштами після спливу строку договору. Оскільки такі висновки суперечать змісту статей 536 та 1048 ЦК України, відповідно до яких розмір та порядок сплати процентів встановлюється договором або законом та проценти виплачуються до дня повернення позики.
3. Зазначені доводи касаційної скарги стали підставою для постановлення Верховним Судом ухвали від 29 квітня 2020 року про відкриття касаційного провадження.
4. Велика Палата Верховного Суду, розглянувши зазначену справу та частково задовольнивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , зокрема, зазначила, що у справі № 755/19197/18 дружина просила визнати недійсними деякі умови шлюбного договору. Спір не стосувався питання про те, чи правомірно сторони включили до договору умову, яка прямо не передбачена ЦК України. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 лютого 2020 року перевірив дотримання, зокрема, вимог частин четвертої та п'ятої статті 93 Сімейного кодексу України про те, що шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище та передбачати передання у власність одного з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.
5. А у справі № 915/533/15 прокурор в інтересах держави в особі Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до підприємства про стягнення заборгованості за договором про передачу зернозбиральних комбайнів на умовах фінансової допомоги на зворотній основі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року вирішувала, зокрема, чи не є такий договір адміністративним. Вказала, що правовідносини сторін за цим договором засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, відсутні ознаки адміністративної підпорядкованості чи здійснення управлінських адміністративних функцій стосовно один одного у рамках договору, який визначив порядок повернення вартості майна, одержаного відповідачем (пункт 7.28). Висновків щодо застосування принципу свободи договору Велика Палата Верхового Суду у зазначеній постанові не формулювала.
6. Водночас, частиною другою статті 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
7. Також частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
8. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
9. Так, частиною першої статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зокрема, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.
10. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
11. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
12. Так, висновки у постановах Верховного Суду у справах №755/19197/18 та № 915/533/15, на які посилався ОСОБА_1 у касаційній скарзі та на підставі яких було відкрите касаційне провадження, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі № 149/1499/18. З огляду на предмет та правові підстави позову, суб'єктний склад учасників, справи не є тотожними.
13. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Таким чином Велика Палата Верховного Суду розглядаючи зазначену справу мала закрити касаційне провадження в частині доводів касаційної скарги щодо незастосування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду викладених у справах №755/19197/18 та № 915/533/15, оскільки така підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Судді В. В. Пророк
В. В. Британчук М. І. Гриців
О. Б. Прокопенко